LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Понятійне окреслення процесу інтерпретації в біблійних текстах і генеза терміна "герменевтика"

З.Б. Лановик. Понятійне окреслення процесу інтерпретації в біблійних текстах і ґенеза терміна "герменевтика"

УДК 82.09 22.015 Б 595

З.Б. Лановик,

кандидат філологічних наук, доцент

докторант кафедри теорії літератури, порівняльного літературознавства та журналістики

(Тернопільський національний педуніверситет)

Понятійне окреслення процесу інтерпретації в біблійних текстах і ґенеза терміна "герменевтика"

У статті досліджується ґенеза терміну "герменевтика", аналізується його вживання в античних текстах (зокрема Платона) та древніх сакральних біблійних текстах. На основі етимологічного та ґенетичного аналізу робиться висновок, що основою сучасної науки про інтерпретацію слід вважати біблійну герменевтику (Hermeneutica Sacra), що упродовж століть розробляла загальні принципи і методи герменевтичного аналізу, закони інтерпретації тексту та явищ буття.

У ХХ столітті центральне місце у системі гуманітарних досліджень зайняла герменевтика. Герменевтичний зворот у науці спостерігаємо і в епоху постмодернізму, коли вироблені філологами методи інтерпретації тексту переносяться на інші сфери – історію, філософію, астрофізику. Тому окреслення термінологічного апарату герменевтики як специфічної наукової сфери є надзвичайно актуальним і вимагає особливої уваги. Метою цієї статті є вказати на витоки герменевтичної термінології у древніх джерелах, зокрема в біблійних текстах, а також розвиток ідей теорії інтерпретації в біблійній герменевтиці як основи розвитку новітньої герменевтики як окремої сфери наукового знання.

Передусім звернемось до існуючих найсучасніших визначень терміну "герменевтика". Сучасні літературознавчі джерела подають такі дефініції:

1. "Герменевтика – у первісному значенні – напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії – з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантській теології – з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами. Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і в першу чергу історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У ХХ ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації" [1: 157].

2. "Герменевтику можна визначити як мистецтво зрозуміння текстуального дискурсу. На початку ХІХ ст. Фрідріх Д. Шляєрмахер визначив її як загальний і незалежний метод інтерпретації, мета якого – уніфікувати й систематизувати низку спеціалізованих методик (що застосовуються, наприклад, у класичній філології, теологічному та юридичному коментуванні та філософії)" [2: 89].

3. "Герменевтика – теорія інтерпретації тексту і наука про розуміння смислу. Отримала широке застосування в сучасному західному літературознавстві, в осмисленні основних методологічних принципів, на яких базується побудова найновішої теорії літератури... З герменевтикою традиційно пов'язане уявлення про універсальний метод у сфері гуманітарних наук. Як метод тлумачення історичних фактів на основі філологічних даних герменевтика вважалась універсальним принципом інтерпретації літературних пам'яток. Предметом літературної герменевтики, як і філософської, є інтерпретація, розуміння" [3: 170].

4. "Традиційно, герменевтика – це теорія чи наука про інтерпретацію. Термін "герменевтика" сягає коренями грецького hermeneuein: інтерпретувати чи перекладати власними висловлюваннями, робити ясним і зрозумілім, давати визначення" [4: 90].

Є й інші визначення, які, однак, не відходять від поданих дефініцій. Подальше окреслення терміну "герменевтика" у більшості джерел починається із діяльності німецького теолога Фрідріха Даніеля Шляєрмахера. Навіть при вказівці на етимологію терміну, ніхто з дослідників не вказує на джерела древніх пам'яток письменства, де цей термін вживається і обґрунтовується його першопочаткове значення та етимологія.

Ретельне дослідження наукових розвідок минулого виявляє, що герменевтика як наукова система була сформована задовго до Шляєрмахера, хоча й мала дещо інше смислове наповнення, а витоки її слід шукати в античних джерелах. Дослідники біблійної екзегези як предтечі сучасної наукової герменевтики вказують, що саме інтерпретація сакральних текстів була передумовою і методологічною основою новітньої науки про тлумачення. Кевін Дж. Коннер [5: 17], як й інші дослідники розвитку науки про інтерпретацію, наполягає, що "батьком герменевтики" слід вважати юдейського книжника, першого перекладача біблійних книг Старого Заповіту на арамейську мову, Ездру (457 р. до Р.Х.).

Тому зупинимось на термінологічному окресленні процесу інтерпретації в Біблійних текстах та інших древніх джерелах. Традиційно термін "герменевтика" визначається як теорія інтерпретації чи наука про закони інтерпретації, хоча першопочатково він тяжів до означення "мистецтво інтерпретації". Його походження виводиться з грецької мови – (гр.hermeneuein означає "інтерпретувати, перекладати, пояснювати, тлумачити") і співвідноситься з іменем Hermes (у грецькій міфології – Гермес, у римській – Меркурій) – богом наукового відкриття, письма, мови, який вважався посланцем для передачі волі богів у світі смертних, і його функція була не тільки передавати божественні послання, але й тлумачити їх значення. Цікавою є вказівка на таке розуміння греків у Біблії. Коли апостол Павло з Варнавою були в Лістрі "Люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: "Боги людям вподібнились та до нас ось зійшли!"...І Варнаву вони назвали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові... Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої та кинулися між народ, кричачи та говорячи: "Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, – від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо і землю, і море, і все, що в них є..." (Дії 14:11-15) [6: НЗ, 161]. Як бачимо, Гермесом Павло був названий саме за вміння проповідувати та інтерпретувати Боже Слово. У грецькій культурі, у співвіднесенні з якою творився Новий Заповіт, вважалось, що кожен hermeneus (перекладач чи інтерпретатор) успадкував і володіє містичними характеристиками Гермеса. Саме тому вміння інтерпретації швидше співвідносилось із мистецтвом, а не наукою.

Зупинимось детальніше на понятті "інтерпретації" (гр. εξηγησις – екзегеза – тлумачення, пояснення; та гр.ερμηνεια – інтерпретація; першопочатково ці терміни не розмежовувались і практично вживались як синоніми; лише згодом вони виокремились як різні терміни – екзегеза (екзегетика) займається безпосередньо коментуванням священних текстів з теологічної точки зору; герменевтика встановлює закони і методи екзегези або інтерпретації текстів та інших феноменів). У грецькій філософії це поняття з'являється не раніше IV ст. до Р.Х. і послідовно вживається у працях Платона. Цікаво, що він у рівній мірі послуговується термінами exegeomai та hermeneuo, вживаючи їх як синоніми. Люди, які володіють вміннями інтерпретації, називаються