LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Порівняльний аналіз соціальних доктрин ісламу та Римо-католицької церкви

богообразність і богоподібність людини. З цього випливають такі соціальні принципи, як: солідарність, субсидіарність і принцип спільного блага. Іншою засадничою ознакою є та, що Бог і людина, за з католицьким світобаченням, пов'язані через любов-агапе, котра проголошується найбільш потужним інструментом змін, як на індивідуальному, так і на соціальному рівні. Вважається, що любов Бога до людини є настільки великою, що він волюднюється та приймає смерть. Тобто, з одного боку ми маємо справу з метафізичним образом Бога: Він є абсолютним, єдиним джерелом всього сущого. А з іншого — Він виступає люблячим Суб'єктом. Папа Іоанн Павло ІІ сутність любові вбачає у самопожертві, подібно до тієї жертви, яку здійснив Христос. На його переконання, проявляючи любов і милосердя до інших, людина наче наново піднімається до рівня Божої любові, жертвує собою заради іншої людини. Згідно з католицьким баченням, Ісус Христос першим підкоряється Божій заповіді любові як його посланець у світі. Уподібнюючись Христу, людина також облаштовує та вдосконалює соціальну сферу, проявляє турботу та чинить морально. Любов до Бога та любов до ближнього постають єдиним цілим. Що ж стосується ісламу, то у ньому категорія любові є більш тісно пов'язана з вірою. До того ж, на відміну від католицького бачення, на передній план в ісламі виноситься поняття справедливості, яке має важливе значення для правильного розуміння мусульманської соціальної доктрини. Справедливість же в римо-католицизмі розглядається лише в якості мінімальної міри любові. Мусульманське розуміння справедливості пов'язане з коранічними термінами "кист" і "адль". Принцип справедливості в ісламі відіграє важливу роль у суспільному житті мусульманського світу. Це, зокрема, виявляється у визнанні верховенства права та рівності всіх людей перед судом.

У даному розділі стверджується про те, що примат моралі в ісламі є важливою засадою мусульманської соціальної доктрини. Що ж стосується римо-католицької соціальної доктрини, то в ній яскраво простежується христологічна антропоцентричність і стверджується, що внутрішнє перетворення людини та її поступове уподібнення Христу є істотними передумовами морального вдосконалення.

Виявлено, що розгляд питання бачення людини, її місця та меж людської свободи в ісламі та католицизмі багато в чому проливає світло на їхні соціальні доктрини. Досліджено, що у соціальній доктрині Римо-католицької церкви людина проголошується центром і метою. Згідно з ісламським баченням людської дихотомії, з тілесною матерією людини пов'язане наше власне "я" ("нафс"), котре є жадібним, заздрісним, егоїстичним і спрямоване на хибні вчинки. Ідеальне ж прагне до більш високого та духовного. Унікальність людини полягає якраз у тому, що їй властива свобода вибору між істинним і хибним. Але задля їх гармонії та правильного існування людини у видимому світі необхідна сила волі та слідування божественним настановам ("таваккуль"). Звідси є похідним і зв'язок духовного та матеріального в соціальній доктрині ісламу. Людина, згідно з католицьким вченням, бажає діяти за власною вільною ініціативою як у приватному, так і в суспільному житті. Проте вважається, що здатність визначати добро та зло належить лише Богу, а не людині. Саме тому Римо-католицька церква апелює до духовних та етичних цінностей як до постійної вимоги внутрішнього навернення та передумови соціальних змін. З католицького бачення свободи випливає і те положення, що соціальні, економічні та політичні структури не можуть маніпулювати особистістю, оскільки кожна людина вільна зробити вибір на користь своєї остаточної мети. Ісламське вчення так само стверджує, що Аллах поклав на людину відповідальність за свої вчинки та наділив її свободою вибору, виходячи з її вільної волі. З цим є тісно пов'язаною віра у напередвизначення в ісламі.

З питання свободи вибору та дуальності людської природи є похідною також і проблема меж пізнання людини. Згідно з католицьким баченням, завдяки власному розуму людина піднімається над усіма творіннями та прагне до трансцендентної істини. Вона виступає як єдина та неповторна істота, як "я", здатне розуміти себе, володіти собою, самовизначатися. Подібно до католицького бачення, ісламське також надає значну роль розуму в гносеологічному процесі, який здатен зміцнити віру та возвисити людину у світі. Разом із тим, мусульмани вірять, що існує певна сфера буття, недоступна для людського розуміння ("аль-Гайб"). Тоді як те, що є видимим, називається "аш-Шахада". Віра у сферу невидимого є запорукою для віри у Бога і для розуміння тієї частини ним створеного, яку не здатні сприймати відчуття. Іслам наголошує на тому, що не варто повністю довіряти власним відчуттям та мисленнєвим процесам через їхню обмеженість. Тому ніхто, окрім самого Аллаха, не може знати всіх правильних відповідей. Існування двох сфер призводить до усвідомлення могутності Аллаха і того, що це життя є тільки малою частиною реальності. Повнота буття ж є відомою ж лише Аллаху, який є творцем.

В цьому ж розділі здійснюється розгляд питання гідності людини та її основних прав. Адже саме права людини становлять ядро та основу обох соціальних доктрин. У католицькій соціальній доктрині стверджується, що коріння прав перебуває у людській гідності, що є дана Богом і спокутана Христом через його втілення, смерть і воскресіння. Вся соціальна доктрина Римо-католицької церкви ґрунтується на принципі про недоторканність людської гідності. Ісламська соціальна доктрина, у свою чергу, в якості базису прав людини вбачає рівність, яка витікає з єдності всього людства. Найбільш значна систематизація прав людини в ісламській соціальній доктрині міститься у Всезагальній Ісламській декларації прав людини, котра була прийнята 19 березня 1981 року в Парижі. Обидві соціальні доктрини виступають за необхідність дотримання цих прав. Згідно з соціальною доктриною Римо-католицької церкви, справедливе суспільство є можливим лише за умови поваги до трансцендентної гідності людської особистості, котра являє собою остаточну мету суспільства і тому соціальний порядок і прогрес повинні перебувати на службі особистості.


У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ – "Суспільно-економічні засади соціальних доктрин Римо-католицької церкви та ісламу", що складається з трьох підрозділів, здійснюється аналіз і порівняння головних моментів римо-католицької та мусульманської соціальних доктрин у царині економіки та міжособистісних відносин.

Підрозділ 3.1. "Питання моральності економічних відносин в соціальних доктринах обох конфесій"присвячене розгляду бачення економічної сфери в соціальних доктринах ісламу та Римо-католицької церкви, а також питанню гуманізації сучасних економічних реалій. Останнім часом, а особливо, протягом останніх двох десятиліть все більше мають місце дискусії та тверді переконання стосовно етичної зорієнтованості економіки. Особливо чутними тут є голоси з боку християнської та мусульманської релігій.