LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Правда і домисли про 'істинно православних'

Вопросы духовной культуры – ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ
191

Льготы, которые русское правительство предоставило своим новым подданным, были с лихвой окуп-
лены, в частности, и бескровным присоединением Крыма к России [12, с. 32]. И отнюдь не случайно со-
временный исследователь Г. Я. Аграновский замечает, что присоединение Крыма “прошло вполне мирно”
[14, с. 14].
Таким образом, можно сделать следующие выводы:
1) переселение христианского населения вряд ли можно считать мерой экономического ослабления
Крымского ханства;
2) налицо прослеживается интерес самого крымского хана к осуществлению данной акции со многих
точек зрения;
3) не вызывает сомнения, что данное событие имело далеко идущие последствия для последующих и
этнических, и политических процессов в регионе.

Источники и литература


1. Катунин Ю. А. Из истории христианства в Крыму: Таврическая епархия (вторая половина XIX – нача-
ло XX века). – Симферополь: Таврия, 1995.
2. Масаев М. В. Попытка создать однонациональное государство в Крыму в XVIII столетии // Свобод-
ный Крым. – 1995. – № 6 (13). – 25 февраля. – С. 2.
3. Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в XVIII столетии // ЗООИД.
– 1889. – Т. 15.
4. Манучарян Ш. Г. Возникновение армянских поселений на полуострове // Сквозь века. –Вып. 1. –
Симферопль, 1995, а также: Дубровин Н. Ф. Присоединение Крыма к России. – СПб., 1885. – Т. 1.
5. Лапицкая С. Завоевание и колонизация Крыма царизмом // Исторический журнал. – 1937. – № 7.
6. Дружинина Е. И. Кючук-Кайнарджийский мир. – М., 1955.
7. Петрушевский А. Генералиссимус князь Суворов. – Т. 1. – СПб., 1884.
8. Андреев А. Р. История Крыма. – М., 1996.
9. Возгрин В. Е. Исторические судьбы крымских татар. – М.: Мысль, 1992.
10. Масаев М. В. Депортация по-хански // Голос избирателя. – 1994. – № 34 (43). – 3 июня.
11. Масаев М. В. Причины падения Крымского ханства в свете концепций Л. Н. Гумилёва // Проблемы
политической истории Крыма: итоги и перспективы. – Симферополь, 1996.
12. Кузьминков Л. В. Хачхарджи К. А. К переселению крымских греков в Россию // Сквозь века. –Вып. 1.
– Симферополь, 1995.
13. Хартахай Ф. Христианство в Крыму. – Симферополь, 1867.
14. Аграновский Г. Я. К вопросу о политике России в отношении Крымскиго ханства в XVIII веке и при-
соединении Крыма к России // Крым и Россия: неразрывные исторические судьбы и культура. Мате-
риалы республиканской научно-практической конференции. – Симферополь, 1994.

Пащенко В.О., Нагорна Т.В.
ПРАВДА І ДОМИСЛИ ПРО “ІСТИННО ПРАВОСЛАВНИХ”

Актуальність дослідження. У процесі зміцнення позицій тоталітаризму в Радянському Союзі в дру-
гій половині 20-х років і застосуванням репресій як методу соціальної практики держави, формується роз-
галужений бюрократичний апарат, постає необхідність виправдати сенс існування останнього. Суспільст-
во вразила “ярликова хвороба”, почалося “ідеологічне приборкання” народу.
У цей час більшість віруючих перебувала під загрозою репресій, безліч приходів припинили свою дія-
льність унаслідок провокаційних дій правоохоронних органів, масових утисків з боку держави щодо цер-
ковних організацій.
Із різноманітних течій у релігійному середовищі найбільший вплив мала РПЦ, стосунки якої з держа-
вною владою були складними. Тому патріарх Тихон і його прибічники шукали можливі шляхи для норма-
лізації стосунків із владою. На зустрічі у Донському монастирі, котру можна назвати неофіційним Собо-
ром єпископів, після деяких суперечок ієрархи визнали курс патріарха Тихона на підтримку радянської
влади.
Наприкінці 1926 року РПЦ очолив обережний і розважливий митрополит Сергій (Старогородський).
Його становище було хистким, бо керував церквою не за заповітом патріарха. Серед архієреїв посилилися
настрої про необхідність якнайшвидшого обрання патріарха. До того ж митрополит Сергій був
ув’язнений, оскільки поставив свій підпис під відозвою про довіру митрополиту Кирилу, у якого закінчу-
вався термін заслання.
Перебуваючи у в’язниці, а згодом на засланні, митрополит Сергій намагався через листування знайти
контакти з урядом. У березні 1927 року він виходить на свободу і вступає в управління церквою. 29 липня
1927 року разом зі своїми прихильниками обнародував “Послання до пастирів та пастви”, більш відоме як
“Декларація про відношення церкви до радянської держави”, де говорилося: “Ми, церковні діячі,… з на-
шим народом і нашим урядом… Нам потрібно не на словах, а справами довести, що вірними громадянами
Радянського Союзу, лояльними до радянської влади, можуть бути не лише байдужі до православ’я люди,
не тільки відступники від нього, але і найзапопадливіші прибічники його, для яких воно дороге, як істина і
життя, з усіма його догматами і відданістю… ” [1].
Неоднозначно було сприйнято це віруючими. У кінці 1927 року кілька єпархій вийшло з підпорядку-
вання Сергія. У РПЦ утворилося два напрямки: сергіївський і тихонівський.
192
Пащенко В.О., Нагорна Т.В.
ПРАВДА І ДОМИСЛИ ПРО “ІСТИННО ПРАВОСЛАВНИХ”

Єпископ Дамаскін (Цадрик), котрий був архієреєм у Чернігові, писав із заслання митрополиту про ве-
лику недовіру до нього з боку ієрархів, духовенства, віруючих та вчинений з його вини розкол [2].
Сергій, не бажаючи втрачати довір’я уряду, оголосив тихоновців “контрреволюціонерами”. Останні
відмовились визнавати Сергія главою РПЦ, а відтак і величати його ім’я в богослужіннях. У відповідь ми-
трополит заборонив їм відправляти богослужіння. Це викликало розкол серед самих “непоминающих”.
Течія, яка вийшла з них і котра вважала себе справжніми борцями за інтереси церкви і православ’я, стала
називати себе “істинно православними християнами”. Її існування було небажаним і Сергію, і тим більше
радянській владі, котра розпочала боротьбу з незваною течією. Особливу підтримку віруючих ІПХ мала в
Україні, де боротьба проти духовенства і віруючих набула крайніх форм.
До сьогоднішнього часу ця трагічна сторінка церковної історії залишалася майже невідомою. Метою
дослідження є аналіз діяльності “істинно православних християн” на території України. Головним за-
вданням публікації є аналіз джерел та літератури, пов’язаних з діяльністю ІПЦ, тому що нечисленні пуб-
лікації про течію однобічні і вкрай необ’єктивні. А її історія заслуговує на більш детальний і глибокий
аналіз. Насамперед зазначимо, що дискусійним є питання співвідношення за обсягом і змістом понять “іс-
тинно православні християни” та “істинно православна церква”. Знаходимо полярні думки з цього приво-
ду. Радянська історіографія пропонувала такі альтернативні варіанти