LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православ'я в його інституційному розвитку: історіософський аналіз

відбувається на фоні того, що реально православ'я вже давно відійшло від багатьох із цих постулатів, а сліпе слідування консервативній традиції загрожує його буттю в християнському світі. Саме життя актуалізує питання виявлення межі слідування традиції, яка ще гарантує живучість конфесії.

Крім того, дослідниками конфесії практично не враховується той факт, що вона представлена кількома своїми модифікаціями: візантійсько-грецькою, орієнтальною, московською, українською та іншими. Незнання специфіки й особливостей розвитку цих модифікацій, зокрема замовчуваних періодів церковного колоніалізму, що часто йшов поруч із колоніалізмом політичним, не дозволяє робити об'єктивні узагальнюючі висновки щодо специфіки не лише інституційного, але й канонічно-обрядового розвитку православ'я, не дає можливості з'ясувати причину нинішнього занепаду останнього та можливі шляхи виходу конфесії з існуючої кризи. При цьому, на нашу думку, аналізу повинні піддаватися особливості канонічно-обрядового та інституційного розвитку православ'я не в окремих країнах чи регіонах, як це робилося досі, а в цілому, геоцерковно, в усій гаммі їх контраверсійних оцінок.

Для українських наукових і богословських розвідок, які, на жаль, й досі йдуть у руслі російського бачення розвитку православ'я як конфесії, також важливою є необхідність здолання багатьох хиб в оцінці подій, що відбулися й відбуваються у православ'ї, підтасовування фактів, які характерні для більшості представників російсько-православної історіографії. Й досі українським вченим нав'язується російсько-центричність у сприйнятті православ'я, що призводить до однобічних оцінок розвитку конфесії, появи різноманітних версій месіанських теорій на кшталт "Третього Риму" чи "Другого Єрусалиму". Існує прагнення розглядати історію й сьогодення як протистояння цивілізацій, серед яких виділяється і православна. При цьому часто не враховується специфіка конфесії, її інертність і прагнення до співпраці із владними структурами. Для подолання цих та багатьох інших стереотипів у розумінні православ'я як Україні, так й іншим країнам масового поширення конфесії необхідна власна школа дослідження суперечливих і неоднозначних процесів, які відбуваються у православ'ї як самобутньому напрямі християнства.

Зв'язок роботи з науковими програмами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, де виконувалася дисертація, є безпосереднім. Зокрема з плановими темами: "Феномен релігії: історіософський контекст" (1997-1999 рр., № 0101U002520); "Співвідношення релігійного і національного: контекст історії й культури українського народу" (1997-2000 рр.); "Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві" (2000-2002 рр., № 0101U002661); "Релігія в контексті глобалізаційних процесів сучасності" (2001-2003 рр., №0103U000219). Автором окремих розділів зазначених тем є дисертант.

Мета й завдання дослідження. Дисертація має своєю метою здійснити комплексний аналіз особливостей інституційного виокремлення й розвитку православ'я як християнської конфесії, причини його кризового стану і можливих трансформацій консервативності та самостійності.

Досягнення цієї мети передбачало розв'язання таких завдань:

  • Визначити критерії ідентифікації православ'я як конфесії християнства.

  • Виявити причини розколу християнства й завершення процесу інституційного становлення православ'я.

  • Розкрити роль національного чинника у формуванні православ'я як самобутнього напряму християнства і його вплив на становлення найбільш важливого елементу цієї самобутності – обрядово-культової сфери конфесії.

  • Визначити детермінанти й особливості інституційного розвитку православ'я, зокрема, роль державного чинника у формуванні й утвердженні статусів православних Церков та місце цих Церков в системі державно-церковних відносин.

  • З'ясувати комплекс причин, що призвели до децентралізованого (у формі федерації диптихіальних і позадиптихіальних Церков) розвитку православ'я й появи у Помісних православних Церков різних чинників формування їх внутрішнього життя.

  • Вичленувати й розкрити особливості різноманіття виявів православної інституційності в просторово-часовій структурі геоцерковного розвитку конфесії.

  • Виявити ті внутрішні та зовнішні фактори, які зумовили консервативність православ'я як християнської течії, унеможливили його подальший доґматичний та канонічний саморозвиток.

  • Дослідити характер і структуру факторів, що визначали формування базових ідей (мегаломанії та Третього Риму) розвитку православ'я у поствізантійський період, призводили до розгортання внутрішньоцерковних й міжцерковних конфліктів у середині конфесії.

  • Проаналізувати закономірність тих процесів, які відбуваються у православ'ї постсоціалістичних країн, а також прогнозованість змін, що відбулися тут у ставленні державних інституцій та громадськості до православних Церков.

  • З'ясувати причини нинішнього кризового стану православ'я як конфесії та визначити чинники і можливі напрямки вирішення його сучасних проблем, функціонування в поліконфесійному світі й протистояння з іншими християнськими конфесіями.

Головна проблема, яка вирішується у дисертації – це виявлення тих функціональних чинників, які обумовлюють інституційний розвиток (трансформацію) православ'я в просторово-часовому вимірі й дозволяють прогнозувати напрямки його можливих подальших змін та становлення, зрештою, як своєрідного структурованого християнського феномену. Відтак ці чинники постають об'єктом дослідження, а конкретні прояви зазначених трансформацій – предметом дослідження.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження має міждисциплінарний релігієзнавчий характер. Воно проведене на стику філософії (з'ясування функціонально-структурних аспектів становлення та виокремлення православ'я як самостійного релігійного напряму), історії філософії (компаративний аналіз базових філософських ідей, що лягли в основу тринітарно-христологічних суперечок) та історії (аналіз еволюції православної інституційності) релігії. Такий комплексний характер дослідження визначив його методи. Робота ґрунтується на базових принципах і методах академічного релігієзнавства, а саме: об'єктивності, позаконфесійності (конфесійній неупередженості), цілісності й системності, компаративному аналізі та синтезі, контекстуальності та історичності, світоглядному плюралізмі.

Окрім цих всезагальних та особливих методів, нами використані й специфічні методи, що належать до історіософії релігії: поєднання історичного (відтворення об'єктів у просторі й часі, в специфічних обставинах, у необхідних та випадкових зв'язках) і логічного (розкриття реальності в її сталій, довершеній формі) методів осягнення реального буття православної конфесії; концептуальне вирізнення й дослідження головних закономірностей розвитку Східного християнства; підпорядкування більш ранніх, простих і абстрактних визначень об'єкта більш розвинутим відношенням зрілого