LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православна церква на Буковині у 1944 - 1991 рр. (державно-церковні взаємини)

влади та явищами сучасного релігійного життя України.

Наукова новизна одержаних результатівполягає у наступному:

- вперше в українській історіографії здійснено спробу дослідити історію православної церкви на Буковині в радянський період у нерозривному зв'язку з державно-церковними стосунками загалом у СРСР;

- простежено входження духовенства та віруючих Буковини до Московського патріархату;

- з'ясовано сутність та значення радянської антирелігійної політики в регіоні;

- вивчено вплив радянського антирелігійного законодавства на духовно-церковне життя населення краю;

- проаналізовано ставлення духовенства та віруючих до радянської антирелігійної політики в Буковині в окреслений період;

- доведено причинно-наслідковий взаємозв'язок між радянською антирелігійною політикою та сучасним релігійним життям в Україні.

Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, що його фактологічний матеріал, результати та висновки можуть слугувати як для подальшої розробки обраної теми, так і при написанні узагальнюючих праць з історії України, Буковини та історії православної церкви, різноманітних довідкових видань. Результати роботи можуть залучатися для читання лекційних курсів, для розробки спецкурсів з історії України, релігієзнавства та історії релігії в контексті проблематики державно-церковних взаємин, у суспільствознавчих і політологічних студіях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, а також знайшли відображення у доповідях і повідомленнях на таких наукових форумах: науковій конференції, присвяченій 120-річчю заснування Чернівецького університету (Чернівці, 4 – 6 травня 1995 р.), наукових читаннях на пошану професора Павла Михайлини (Чернівці, 25 – 26 січня 2003 р.), науково-практичній конференції „Національно-державне відродження України: історія та сучасність" (Коломия, 11 – 12 травня 2005 р.), Міжнародній науковій конференції „Соборність України: історична спадщина і виклики часу" (Переяслав-Хмельницький, 19 – 20 травня 2005 р.).

Публікації. Основні положення дослідження викладено в 7 публікаціях, зокрема, 4 статтях у наукових фахових виданнях, визначених переліком ВАК України, монографії, матеріалах наукових конференцій і читань. Загальний обсяг публікацій становить 24 друкованих аркуша.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, завданнями, проблемно-хронологічним принципом дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають 13 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (236 найменувань), трьох додатків на 41 сторінці. Загальний обсяг дисертації складає 235 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету і завдання дослідження, розкрито його наукову новизну і практичне значення, викладено інформацію по апробації результатів дослідження та публікації.

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та методи дослідження", який структурно поділяється на два підрозділи, проаналізовано стан наукової розробки теми, охарактеризовано залучені джерела за темою дослідження, обгрунтовано його методи. Підрозділ 1.1 „Аналіз історіографії" присвячено аналізу наукових праць із проблеми, що досліджується. У процесі роботи автором була опрацьована різноманітна література з історії православної церкви на теренах України у ХХ столітті. Умовно історіографію з обраної теми дослідження можна поділити на: 1) радянську; 2) зарубіжну; 3) сучасну вітчизняну. Увага радянських дослідників зосереджувалася на "експлуататорській" ролі церкви в суспільстві, багато сторінок церковної історії замовчувалося. При цьому радянські автори стверджували, що тільки в СРСР свобода совісті набула найповнішого втілення1. Дослідження релігійно-церковної тематики на Буковині були актуалізовані на початку 1960-х рр. і в подальшому регулярно виходили у вигляді статей у періодичній пресі та фахових виданнях. Серед місцевих авторів найбільшою активністю вирізнялася Д. Степанюк2. Загалом увага акцентувалася на негативних тенденціях і явищах церковного життя до приходу радянської влади, робилися висновки про правильність радянської державної політики, яка сприяла припиненню діяльності релігійних громад різних конфесій і подоланню „релігійних пережитків". Монографія М. Гайковського3 стала першим і водночас останнім у радянській історіографії самостійним дослідженням діяльності буковинської православної митрополії. Її наукова цінність полягає в тому, що автор глибоко дослідив фінансово-господарський стан церкви на Буковині до приходу радянської влади, що дає матеріал для порівняльного аналізу.

Починаючи з 1988 р. у роботах радянських істориків відчутними є зміни в їхньому трактуванні релігійної історії. На прикладі праць М. Гордієнка4, О. Клєбанова5 та деяких інших можна помітити, що при аналізі новітнього періоду не робилося „згущення фарб" і антицерковних випадів. Важливим кроком до об'єктивності став збірник статей „На шляху до свободи совісті"6. У ньому, чи не вперше, спростовувалася теза про „свободу совісті" у СРСР та визнавалося, що політика держави стосовно релігії та церкви являла собою справжні гоніння. Ця проблематика подальшого вивчення набула у роботах В. Алєксєєва7, М. Безсонова8, М. Одінцова9та ін. Однак вони не перейшли до перегляду державно-церковних стосунків, зациклившись на темі „повернення до ленінських норм".

Закордонні дослідники на відміну від своїх радянських колег, могли вільно висловлюватися з приводу тих чи інших питань із історії церкви. Водночас значним недоліком зарубіжної історіографії була обмежена джерельна база та заангажованість. Це призводило до значних фактологічних помилок і переважання публіцистичного стилю написання. Праці більшості дослідників, зокрема А. Краснова-Левітіна10, М.Польського11, були присвячені антицерковним гонінням, про які замовчувала радянська історіографія. Окремою групою проходить література, написана українськими церковними діячами, зокрема І. Власовським12, С. Савчуком, Ю. Муликом-Луциком13 та ін. Вони знайомлять із автокефальним церковним рухом на українських землях. У другій половині ХХ ст. новітньою історією РПЦ займався канадський дослідник Д. Поспеловський. У 1990-х рр. у Росії побачили світ дві його праці, які охоплювали події всього ХХ ст14. Їх цінність полягала у ґрунтовних висновках, узагальненнях, нових концепціях, які базувались на