LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православна церква на Буковині у 1944 - 1991 рр. (державно-церковні взаємини)

державних структур; документи, які висвітлювали роль державних органів у проведенні курсу влади по відношенню до релігійних організацій, форми, масштаби й наслідки репресій; церковні документи, які висвітлювали реакцію духовенства та віруючих на дії влади, внутрішнє життя церкви; матеріали щодо церковної опозиції. Таким чином, репрезентативна джерельна база дослідження дозволяє об'єктивно і повною мірою розкрити тему дослідження, вирішити поставлені завдання.

Методологічну основу дисертації складає сукупність загальнонаукових принципів та методів пізнання, спрямованих на об'єктивне, всебічне висвітлення фактів, подій та явищ. В основу покладено принципи історизму та об'єктивізму наукових досліджень, які базуються на пріоритеті фактичного матеріалу. При висвітленні теми використовувалися загальнонаукові і конкретно-історичні методи наукового дослідження: аналізу і синтезу - при вивченні джерел і літератури, періодизації (діахронний) у процесі структуризації дослідження, проблемно-історичний для викладу історичного матеріалу, порівняльно-історичний при порівнянні подібних даних і фактів в одних і тих самих історичних умовах, ретроспективний (звернення до минулого) при розкритті історичного минулого через вивчення спадковості традицій, статистичний для аналізу різних за характером і значенням кількісних показників, структурно-системний під час дослідження організаційних засад і структури церковної організації. Комплексне застосування різноманітних методів дало можливість дослідити загальні та особливі тенденції в історії православної церкви на Буковині та державно-церковні стосунки у радянську добу, сприяло розкриттю проблеми в цілому.

Другий розділ „Розвиток православної церкви на Буковині у 1944 – 1957 рр." структурно поділяється на чотири взаємопов'язані підрозділи, що присвячені аналізу становища буковинської православної церкви у 1944–1957 рр. У підрозділі 2.1 „Особливості буковинського православ'я на час звільнення краю у 1944 р." досліджено обставини, на фоні яких розгорталися події церковного життя краю до звільнення від фашистів у 1944 р. Зроблено короткий порівняльний аналіз становища православної церкви на Буковині та загалом по Україні у 1920–1930 рр. На законодавчому рівні у Румунії православ'я мало статус державної релігії. Так, зокрема, існувала кримінальна відповідальність за відступ від православ'я. Більше того, належність до православної віри автоматично свідчила про лояльність особи до держави. Православна церква Буковини, як інституція, до 1940 р. володіла релігійним фондом, у якому зосереджувалися величезні матеріальні ресурси: землі, ліси, фабрики, залізниці тощо. Населення Буковини до приходу радянської влади ніколи не зазнавало утисків за релігійною ознакою. Під час свого перебування в регіоні у 1940-1941 рр. радянська влада ставилася до церкви як до інституції, що мала зникнути. У зв'язку із цим церковна організація краю практично не функціонувала: митрополит та більшість священиків виїхали за кордон, церковне майно було націоналізовано. Під час фашистської окупації Буковини 1941 – початку 1944 рр. церковно-релігійне життя було частково відновлено, хоча носило вкрай заангажований характер. Зокрема, значних розмірів набула румунізація. Внаслідок нової релігійної політики влади православна церква у СРСР отримала право на існування, проте її діяльність була обмежена жорсткими рамками „храму і приходу".

У підрозділі 2.2 „Формування взаємин між радянською владою та церквою Буковини у 1944 – 1946 рр." висвітлено події, які започаткували державно-церковні стосунки на Буковині після звільнення. Коли навесні 1944 р. Чернівці і більша частина області були звільнені, виявилося, що в краї залишилося лише близько 20 священиків, яких очолював о. К. Богатирець. У червні 1944 р. у Чернівці прибув священик Є. Ковернінський, направлений екзархом України митрополитом Іоанном (Соколовим). Перейнявши справи у К. Богатирця, Є. Ковернінський фактично очолив Чернівецьку єпархію, яка поступово стала частиною РПЦ. Серед позитивних наслідків цих змін варто відзначити припинення румунізації, перехід на юліанський календар, наведення дисципліни серед духовенства. З липня 1944 р. контроль над діяльністю церкви з боку держави здійснював уповноважений Ради у справах РПЦ при Чернівецькому облвиконкомі М. Касаткін. Декларуючи лібералізацію релігійної політики, разом із тим, радянська влада не відмовилася від своєї стратегічної мети – ліквідація церкви як соціального інституту. Тому, з одного боку, уповноважений Ради у справа РПЦ докладав зусиль для нормалізації церковного життя, а з іншого – жорстко лімітував церковну діяльність.

У підрозділі 2.3 „Церковне життя Буковини у повоєнне десятиліття" досліджено суперечливий розвиток православної церкви на Буковині в повоєнне десятиліття. Протягом декількох повоєнних років чисельність священиків Буковини зросла до двох сотень, але з кінця 1940-х рр. влада почала їх лімітацію. Отже, нові священики могли бути висвячені лише на заміну тих, які вибували. Віруючі, які зареєстрували в органах влади громади, отримували в користування свої храми. На 1948 р. у Чернівецькій області було зареєстровано 361 православну громаду, але після цього влада припинила реєстрацію нових громад. На час звільнення території краю від фашистів на Буковині функціонувало 2 монастирі: чоловічий Св.-Іоанно-Богословський Хрещатик у Заставнівському районі на березі Дністра та жіночий Св.-Введенський у Чернівцях. Влада не перешкоджала їхній діяльності, залишивши їм майно і землі. Архієрей докладав зусилля щодо відродження у Чернівцях духовного навчального закладу, створення місіонерського товариства, випуску церковного періодичного видання, відкриття бібліотеки релігійної літератури тощо. Однак більшість з цих задумів залишилися нереалізованими через спротив влади. У радянську добу на Буковині змінилася система матеріального забезпечення церкви. Основним джерелом фінансування стали добровільні пожертви віруючих. Водночас щодо священиків чинилася дискримінаційна податкова політика, оскільки вони вважалися „нетрудовим елементом".

У підрозділі 2.4."Вплив „відлиги" на церковний розвиток краю" розкрито ті заходи, які мала змогу здійснити церква внаслідок започаткованої М. Хрущовим політики лібералізації. Влітку 1954 р. новим вищим партійно-державним керівництвом було зроблено спробу переглянути основні положення релігійної політики. Однак вона наразилася на значний спротив як населення Буковини, так і окремих представників т. зв. „сталінської гвардії" (В. Молотов, Г. Маленков, Л. Каганович, М. Булганін). Наступні роки були сприятливими для церковного розвитку, який активізувався у всіх сферах. Внаслідок підвищення життєвого рівня населення зростали