LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православна церква на Буковині у 1944 - 1991 рр. (державно-церковні взаємини)

церковні прибутки, які переважно йшли на будівельні роботи. Зокрема, якщо в Чернівецькій області протягом 1944-1953 рр. було відремонтовано 78 храмів, то за 1954-1957 рр. - 241, із яких 128 – капітально.

У третьому розділі „Дискримінаційна політика радянської влади щодо буковинського православ'я у 1958 – 1964 рр.", який структурно поділяється на три підрозділи, охарактеризовано тотальні антицерковні утиски влади по відношенню до релігії й церкви на Буковині в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр. У підрозділі 3.1. „Фінансові обмеження та ліквідація буковинських монастирів" охарактеризовано діяльність держави, спрямовану на погіршення матеріального становища церкви та її служителів. Розкрито цілеспрямовану політику радянської влади з ліквідації буковинських монастирів. Восени 1958 р. владою було відновлено антицерковний наступ. Перші удари спрямовувалися проти церковних прибутків і монастирських господарств. Спочатку влада зробила збитковим виробництво та продаж свічок і забрала у монастирів понад 70 % земель, обклавши їх завищеними ставками податків. Результатом стало те, що у двох буковинських монастирів залишилося по одному гектару землі. Впродовж наступних років влада розширила спектр відповідних заходів. Священиків усунули від фінансово-господарської діяльності приходів і перевели на сталі ставки зарплати. При цьому розміри їхніх податкових платежів були зависокими. Рух церковних коштів контролювався через квитанційні книжки, які використовувалися як засіб адміністративного тиску на священиків, членів церковного активу.

З квітня 1957 р. у монастирі Хрещатик перебував нині канонізований схіігумен Кукша (Величко), внаслідок цього до монастиря розпочалося масове паломництво, яке влада не могла зупинити. Тому влітку 1960 р. схіігумена Кукшу переселили в Одесу, а інших монахів у Почаїв, а на їхнє місце переселили монахинь із Чернівців. Проте незабаром, влітку 1962 р., влада розігнала монахинь і закрила останній буковинський монастир.

У підрозділі 3.2. „Закриття храмів і зменшення чисельності духовенства" висвітлено процес закриття владою храмів, заходи щодо скорочення чисельності духовенства та кількості духовних навчальних закладів і тих, хто у них навчався. У 1959 р. у Чернівецькій області були закриті перші два храми, а з лютого 1960 р., коли Г. Карпова на посаді Голови Ради в справах РПЦ замінив В. Куроєдов, розпочалося планове скорочення чисельності церковних установ і церков. Загалом протягом 1959-1963 рр. у Чернівецькій області було знято з реєстрації 97 православних громад і закрито 99 храмів. Дві громади - у Герцах і Сторожинці – в обмін на свої закриті церкви отримали маленькі старі з раніше недіючих. Кількість діючих храмів Буковини зменшилася з 361 у 1958 р. до 264 у 1964 р., а священиків - з 193 у 1958 р. до 165 на 1 січня 1965 р. Із 1959 р. уповноважений Ради у справах РПЦ заборонив архієрею висвячувати у духовний сан людей без духовної освіти. Одночасно владі вдалося закрити 5 з 8-ми діючих у СРСР духовних семінарій і знизити кількість учнів у них майже втричі.

У підрозділі 3.3. "Утиски владою духовенства та віруючих краю" розглянуто весь арсенал адміністративних заходів, які використовувала влада для „атеїстичного перевиховання" людей. Для встановлення тотального контролю за діючими священиками та членами православних громад і обмеження їхньої діяльності, було запроваджено нові заборони та обмеження. Наприклад, заборонялося священикам служити не у своїх храмах під час свят. Віруючих обмежували у місцях проведення культових дій. Тривалість церковного дзвону сурово регламентувалося від 1 до 3 хв. у місті та від 1 до 10 хв. у селі. Жорсткий контроль встановлювався за проповідницькою діяльністю духовенства. Зокрема, представники влади контролювали, щоб священики навіть під час служби не займалися релігійною пропагандою. Для реалізації цих заходів по всій країні створювалися комісії та групи сприяння уповноваженим Ради у справах РПЦ, які займалися наглядом за діяльністю духовенства і віруючих.

Учетвертому розділі „Тенденції державно-церковних стосунків на Буковині у 1964 – 1991 рр.", який структурно складається з чотирьох підрозділів, проаналізовано процеси, які відбувалися в державно-церковних відносинах на Буковині протягом періодів „застою" та „перебудови". У підрозділі 4.1. „Процес „освоєння" владою закритих храмів" досліджено дії влади щодо законних клопотань людей про реєстрацію релігійних громад і повернення закритих на межі 1960-х рр. храмів. Протягом наступних двох десятиліть, після усунення М. Хрущова, влада не допустила відкриття жодного з закритих раніше храмів, оскільки побоювалася „ланцюгової реакції". Навпаки, протягом 1964–1986 рр. у Чернівецькій області було знято з реєстрації ще 8 громад. У відповідь на вимоги віруючих щодо повернення закритих храмів, влада вирішила провести їхнє "освоєння" – зробити все можливе, щоб закриті церкви не нагадували людям про своє минуле. З понад 100 закритих храмів „неосвоєними" вважалися близько половини. З осені 1979 р. розпочалося вивезення з колишніх храмів церковного майна та їхнє переобладнання або руйнація. У таких селах, як Горошівці і Кулівці Заставнівського району, Ожево Сокирянського району, Мошанець Кельменецького району, Тернавка Глибоцького (нині – Герцаївського) району, Давидівці та Юженець Кіцманського району не обійшлося без протистояння віруючих із владою та силових дій. Результатом стало подальше загострення відносин влади та віруючих.

У підрозділі 4.2. „Політика подвійних стандартів щодо віруючих" висвітлено заходи, які використовувалися владою щодо священиків і мирян у період „застою". Їхня особливість у цей період полягала в тому, що влада постійно виправдовувала свої дії посиланнями на „найдемократичніше" радянське законодавство. Кожний активний священик або мирянин потенційно міг потрапити у лави порушників радянського законодавства, хоча представники влади, які брутально знущалися над віруючими, були безкарними, оскільки знали, що директиви партії з боротьби з "релігійними пережитками" вище законів. Крім цього, влада в особі уповноваженого Ради у справах релігій „проводила роботу" з архієреєм і церковним активом для "вимивання" церковних коштів у різні державні фонди, зокрема Фонд миру. Щорічно держава отримувала лише з однієї Чернівецької області декілька сотень тисяч карбованців.

У підрозділі 4.3. „Посилення кризових явищ у православній церкві Буковини" розкрито негативні тенденції у церковному житті регіону, які стали наслідком антицерковної політики влади. Катастрофічно зменшувалася чисельність духовенства та його якісний рівень. Близько 260 буковинських парафій протягом 1970-х рр. знаходилися