LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне сектантство в Україні: суспільно-духовні витоки, особливості трансформації

альтернативного існуючому соціальному порядку у суспільстві, що привело послідовників цих течій до заперечення соціальних, зокрема майнових, і навіть статевих відмінностей, легалізації безшлюбності і свободи сексуальних стосунків. Саме ці інновації духовного християнства стали головною причиною його поступової трансформації і занепаду;

- релігійні утворення хіліастично-есхатологічного спрямування православного кореня формувалися під впливом ідей західних хіліастів-містиків у першій половині XIX ст. В результаті синкретичного поєднання західних хіліастичних ідей, іудаїзму і язичництва виникло перше релігійне об'єднання хіліастично-есхатологічного кореня православного походження - єговістів - ільїнців („Десне братство"). Ідейним підґрунтям течій хіліастично-есхатологічного напрямку, зокрема, єговістів-ільїнців, іоаннітів та мальованців, був міленаризм, вчення про земне тисячолітнє царство Христове. Есхатологія цих релігійних об'єднань спрямовувалася на боротьбу проти „світу гріха", до якого належали насамперед усі державні і громадські установи, офіційна церква, що призводило до відвертого протистояння релігійних об'єднань цього спрямування з царською владою і державною церквою. В умовах радянської влади відбувалася поступова трансформація віросповідних засад течій хіліастично-есхатологічного спрямування: есхатологічні акценти, що асоціювалися з Антихристом, ідентифікувалися з атеїстичною державою. Ця позиція найяскравіше проявилася у віровченнях єговістів-їльїнців, іоаннітів і мальованців;

- релігійні об'єднання харизматичного спрямування православного походження (підгорнівці, інокентіївці, леонтіївці) виникають в результаті трансформації православних сект містичного напрямку, зокрема христовірів. Євангельського Христа послідовники цих учень вважають лише одним із людей, в якого втілився святий дух, тому його євангельські об'явлення не вважають для себе обов'язковими. Головним джерелом віровчення для них були і є об'явлення власних харизматичних лідерів. Віросповідні засади цих релігійних об'єднань істотно змінювалися залежно від політичних і соціальних умов, що й було передумовою трансформації їх віросповідних засад і зникнення з конфесійної карти України;

- істинно православну церкву й істинно православних християн як самостійні релігійні течії об'єднало спільне апокаліптичне налаштування у зв'язку з утворенням радянської держави, яку визнала і з якою співпрацювала офіційна Російська Православна церква. Заперечення православної ієрархії і духовенства, яке змінило свою політичну орієнтацію, посилювалося апокаліптичними настроями про наближення кінця влади „звіра й блудниці", тобто союзу атеїстичного державного трону і церковного православного вівтаря. На цій підставі обґрунтовувалася безблагодатність Православної Церкви. Розпад тоталітарної радянської держави ще більше зміцнив позиції цих течій православного сектантства, а відтак примирення між ними і Православною Церквою в найближчій перспективі не передбачається. Це поглиблюватиме існуючий розкол, сприятиме виникненню нових громад ІПЦ, ІПХ нової формації, які вже існують в окремих областях України, зокрема в Одеській, Харківській, Рівненській, а також у містах Вінниці і Чернігові;

- аналіз сучасного стану сектантських об'єднань православного походження виявив ще досить істотний потенціал для їх збереження і навіть відтворення у нових формах. Наявність кліру і парафіян, віросповідних та організаційних засад традиційних сект православного походження, утворення громад неохристиянських зразків, таких, зокрема, як Православна церква Божої Матері „Державна", реанімація призабутого містичного культу леонтіївського спрямування в західних областях України при підтримці частини .духовенства та ієрархії Православної Церкви, - все це свідчить насамперед про кризовий стан традиційного ортодоксального православ'я, яке вже не задовольняє певну частину віруючих;

- в умовах перманентної кризи православ'я в Україні, секуляризації суспільства і глобальних тенденцій зростатимуть містичні настрої, посилюватимуться харизматичні мотиви сект православного походження. І це здійснюватиметься за мовчазної згоди окремих ієрархів і частини духовенства Православної Церкви і, як не парадоксально, навіть підтримки тих же леонтїївців, що, безперечно, є виявом кризи традиційного православ'я, яка поглиблюватиметься виникненням нових сектантських утворень.

Теоретичне значення дослідження. Дисертація є першою спробою цілісного компаративного дослідження у сучасному українському релігієзнавстві витоків і особливостей трансформації православного сектантства в Україні. Результати дослідження можуть бути використані для створення більш доказової теоретично-методологічної бази для обґрунтування трансформаційних тенденцій в релігійно-церковному комплексі України. Вивчення суспільно-духовних витоків, ідейно-доктринальних особливостей сектантських утворень православного кореня надає можливість українському релігієзнавству довести систематизацію трансформаційних процесів у православ'ї до більшої завершеності, сприятиме утворенню цілісної картини історіософії релігії в Україні. Висновки дослідження слугуватимуть для подальшого вивчення перспектив розвитку релігійно-церковного комплексу в Україні.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що результати дослідження дають можливість розширити релігієзнавче знання про трансформаційні процеси в православ'ї і практично їх застосовувати у викладанні філософії та історіософії, нормативного курсу „Релігієзнавство", спеціальних курсів „Православне сектантство", „Сучасні трансформації в Православній Церкві" у вищих навчальних закладах. Дослідження може стати основою для аналізу та надання експертних оцінок сучасних позацерковних течій православного кореня для прогнозування особливостей трансформації церковно-релігійного комплексу в Україні й вдосконалення державно-церковних відносин.

Особистий внесок дисертантки. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором самостійно в процесі дослідження архівних матеріалів, перелік яких подається в бібліографії, а також проведених автором соціологічних досліджень безпосередньо в діючих об'єднаннях православного сектантства, контент-аналізу конфесійної літератури, а також вивчення доробку церковних і світських авторів з дисертаційної проблематики.

Апробація результатів дослідження систематично здійснювалась через участь дисертантки в міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях: „Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду" (4 жовтня 2004 р., м. Київ); „Релігія і громадянське суспільство в Україні" (Чернівці, 2004 р.) ; „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, 2004 р.); „Українці: світова нація перед викликами ХХІ століття" (20 - 2І січня 2005 р., м. Київ); „Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві" (Чернівці, 2006 р.); „Релігія і церква в історії України" (14 - 16 вересня 2005 р., м. Полтава); „Релігія і суспільство: нові