LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне сектантство в Україні: суспільно-духовні витоки, особливості трансформації

досліджень належать праці М.Волкова, Ф.Гаркавенка, І.Квітка, Ф.Федоренка, О.Дем'янова та інших. Ми не можемо огульно говорити про те, що дослідники радянського періоду лише критикували і заперечували православне сектантство як явище соціальне. Але навіть таким авторитетним вченим, як О.Клібанов, О.Малахова, О.Москаленко, не вдалося позбавитися спрощеного підходу до православного сектантства як явища соціального, що багато в чому визначило ідеологічну упередженість зроблених висновків.

В останні 15 років в Україні проблема православного сектантства майже не вивчалась, а лише побіжно згадувалась в окремих роботах загального характеру, хоча цей релігійний феномен зберігається, трансформується, утворюються нові громади.

В дисертації ми спирались на загальнометодичний потенціал досліджень українських вчених-релігієзнавців, зокрема В.Бондаренка, Є.Дулумана, М.Заковича, А.Колодного, П.Косухи, Б.Лобовика, Г.Надтоки, П.Панченка, В.Пащенка, О.Сагана, П.Сауха, Н.Стоколос, Л.Филипович, П.Яроцького та інших.

Основу джерельної бази дисертації складають архівні матеріали, деяка кількість яких вводиться авторкою в науковий обіг вперше. Це документи з Центрального державного історичного архіву (ЦДІА України в Києві), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських організацій України (ЦДАГО України), Галузевого державного архіву СБ України, Музею історії релігії і атеїзму м.Санкт-Петербурга, а також державних архівів Житомирської (ДАЖО) та Рівненської (ДАРО) областей. В дослідженні ми використали поточні архіви відділів у справах релігій Чернігівської, Вінницької, Рівненської, Київської державних обласних адміністрацій, відділу у справах релігій Київської міської адміністрації, а також Державного департаменту у справах релігій при Міністерстві юстиції України. Саме архівні джерела стали підґрунтям для аналізу суспільно-духовних витоків та віросповідних основ православного сектантства, особливостей його становлення.

При роботі над документами, які зберігаються в ЦЦАВО України і ГДА СБ України, виникли певні труднощі у зв'язку з тим, що частина документів, яка стосується релігійних об'єднань православного сектантства, ще до цього часу має гриф „Таємно", що унеможливлює роботу з ними. Іншою проблемою є те, що деяка кількість документів носить суб'єктивний, а іноді й зовсім неправдивий характер. Причиною такого явища є недобросовісність чиновників при складанні того чи іншого документу, некомпетентність, нерідко й виконання відвертого соціального замовлення під час чергової кампанії по виявленню інакодумців.

Поряд із значною кількістю джерел різних державних установ і відомств, джерелами інформації для нашого дослідження стали інтерв'ю, бесіди та інші матеріали, проведені та зібрані нами у 2001-2006 рр. під час поїздок у різні регіони України, зокрема до Вінниці і Вінницької області, Чернігова і Чернігівської області, Рівного і Рівненської області, Києва і Київської області. В результаті було опитано понад 300 віруючих, які належать до різних сект православного кореня (мальованців, леонтіївців, істинно православної церкви, істинно православних християн, Православної церкви Божої Матері „Державна", церкви Останнього Заповіту), використані офіційні документи цих релігійних об'єднань, зокрема їхні статути.

Здійснений у цьому розділі аналіз літератури і джерел дозволив з'ясувати, що низка важливих проблем, які стосуються релігійних об'єднань православного походження, а саме: суспільно-духовні витоки, ідейно-доктринальні, типологічні, історико-культурні особливості православних сект в Україні, аналіз їх формування, трансформації та ідентифікації у суспільному, духовному і релігійному житті України – залишається недослідженою, що і стало предметом нашого дослідження.

У другому розділі – „Витоки й особливості становлення православного сектантства в Україні" – з'ясовуються суспільно-духовні витоки православного сектантства в Україні, його генеза. Досліджуються віросповідні засади, релігійна практика і трансформація містичних релігійних об'єднань духовного християнства: христовірів (хлистів), Нового і Старого Ізраїлю, скопецтва.

На підставі аналізу літератури і джерел нами доведено, що поштовхом для виникнення релігійних об'єднань православного походження став розкол у Православній Церкві XVII ст. Цю подію можна було б вважати суто внутрішньоцерковною. Але насправді розкол торкнувся тією чи іншою мірою більшості громадян Російської імперії. У процес були втягнуті майже всі верстви населення. 3'ясовано, що соціально-політичні та економічні колізії значної частини населення Російської імперії виробили їх негативне ставлення не лише до держави і до Православної Церкви, а й до тих явищ і процесів, які хоч деякою мірою були пов'язані з ними. У першу чергу це стосується старообрядництва. Для цієї частини населення і Старообрядницька церква вбачалася лише інститутом пригнічення особистості, її духовного розвитку. Значна частина населення, переважно селянство, не визнавала Православну Церкву, але й не прийняла старообрядництва. Обидві церкви сприймалися як химера невиправданих надій і очікувань. Нами доведено, що пошуки власного ідеалу і власного Бога, близького за духом, витоків нових сектантських об'явлень, призвели до того, що великі групи селян, а згодом і міщан не приєдналися до старообрядництва й не повернулися у лоно Православної Церкви.

З'ясовано, що в результаті неприйняття частиною населення Російської імперії ні православ'я, ні старообрядництва, виникло релігійне об'єднання православного кореня, яке в подальшому отримало назву христовірів (хлистів). Саме це релігійне утворення дало початок потужній релігійній течії – так званому духовному християнству і православному сектантству в цілому. І цей феномен історії релігії є характерним не лише для другої половини XVII ст. Він триває і донині.

На підставі аналізу віросповідних засад христовірства обґрунтовується положення про те, що головною ознакою релігійного вчення нового об'єднання стає прагнення до духовного розуміння віри і тим самим була започаткована релігійна течія православного кореня – „духовне християнство" містичного спрямування. Духовне розуміння віри або ж прагнення до нього породило такі релігійні утворення, як скопецтво, духоборство, молоканство. В інший історичний період (друга половина XIX ст. і його кінець, а також середина XX ст.) ідеї христовірства вплинули на формування віросповідних засад релігійних утворень хіліастично-есхатологічного і харизматичного спрямувань: іоаннітів, мальованців, підгорнівців, інокентіївців, леонтіївців.

Доведено, що основною ознакою віровчення христовірів стає віра про вселення святого духа в обраних людей і про можливість прямого спілкування з ним, що й стає джерелом містицизму христовщини, а згодом його течій і толків, а також скопецтва. Вони заперечували Святе письмо як джерело віровчення, а замість поставили об'явлення своїх „христів" і „пророків".

Встановлено, що релігійний суб'єктивізм приводить шукачів нового об'явлення до максимального спрощення віри.