LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне сектантство в Україні: суспільно-духовні витоки, особливості трансформації

Одним із об'єктів їх критики став догмат про троїстість осіб у божестві. У віровченні христовірів Христос перестає бути особистістю. Він – божественний розум, який переселяється з одних обранців в інших. Тобто їх учення про Бога і Христа є по суті пантеїстичним.

У дослідженні доведено, що есхатологічні очікування христовірів були тісно пов'язані з їх культовою практикою – екстатичним обрядом радінь, а також принципом суворого аскетизму: дотримання постів, заборона вживати м'ясну їжу, алкоголь, тютюн, заборонялось укладати шлюб. Фізичне і духовне відродження, соціальну рівність, цілковиту свободу вони надіялися отримати у майбутньому месіанському царстві. Відтак, есхатологія домінує у віровченні христовірів.

Нами встановлено, що відступництво від правил аскези, а також відсутність єдиного централізованого управління общинами призвела до розпаду христовірів на течії і толки, а також до трансформації віровчення. Найбільше, на нашу думку, трансформація виявилася у релігійних утвореннях Старого і Нового Ізраїлю.

Доведено, що засновник Старого Ізраїлю, хоча і зберіг христовірську ідею персоніфікації Христа в обраних людях, однак релігійна влада була задумана ним як спадкова. Більш поміркованими стали містико-аскетичні елементи культу христовірів, що виявилося у відміні деяких харчових заборон, перегляді обов'язкового прояву релігійного екстазу й обмеженні культової практики радінь. Під містико-аскетичним покровом христовір'я почало формуватися релігійно-раціоналістичне вчення із упорядкованим культом.

На підставі релігієзнавчого аналізу встановлено, що найбільш значимою трансформація віросповідних засад христовір'я відбулася у віровченні й релігійній практиці Нового Ізраїлю. Засновник нового ізраїльського вчення фактично відмовився від екстатичної ритуалістики і практики радінь. Була відмінена вся система аскетичних заборон. Віровчення і культ були максимально раціоналізовані. Створення апарату духовної ієрархії, централізація культу і догматизація віри робили релігійне об'єднання схожим на протестантські утворення. Фактично була створена свого роду теократична община, яка за своїм організаційним устроєм та духовною ієрархією принципово відрізнялася від традиційного христовір'я.

Доведено, що порушення і трансформація христовірами догматів про аскезу призводить до виокремлення з їх середовища у другій половині ХVIII ст. нового релігійного об'єднання – скопецтва.

Аналіз віросповідних засад скопецтва засвідчує, що запозичення скопців із учення христовірів стосуються лише загального релігійного і морального світоспоглядання. У релігійному вченні скопців панує містицизм і пантеїзм, у моральному – дуалізм, який був властивий христовірам. Христовщина створила цілу низку „христів", які послідовно, але безслідно змінювали один одного. Скопецькі ж пророки говорили про себе як про найближчих слуг „царя-батюшки". Тобто у скопецтві, на відміну від селянського месіанізму христовірів, сповідується свого роду монархічний месіанізм.

Встановлено, що головна різниця у віросповідних засадах христовірів і скопців полягає у принциповому радикалізмі у проблемах статі. З точки зору скопецтва, христовіри так і не виробили адекватної практики боротьби з „лєпостю", тобто статевим життям. Метафізика скопецтва втілена у сценарії першородного гріха.

Доведено, що є суттєві розбіжності і в есхатологічних очікуваннях христовірів і скопців. Останні вважали, що рай і пекло є сусідами на цій землі: оскоплені перебувають у раю з моменту їх оскоплення, тобто вже живуть в апокаліптичному світі.

3'ясовано, що за відносно короткий період, на відміну від інших течій духовного християнства, скопці створюють власну потужну централізовану організацію з великою кількістю купців, фабрикантів, селянства і міщанства.

Аналіз віровчення і релігійних практик скопецтва засвідчує, що саме наявність у скопецтві великої кількості заможних, освічених людей призводить його до трансформації – виокремлення так званого новоскопецтва, „духовного" скопецтва, яке дотримувалось аскези, але відмовилося від фізичного оскоплення. Це була реакція на бузувірський обряд кастрації.

На основі результатів проведених досліджень у другому розділі ми висновуємо:

– розкол у Православній церкві ХVII ст. не лише став причиною її поділу на „старовірів" і „нововірів", а й став причиною народження потужної течії духовного християнства, яка повністю відійшла від офіційної церкви, що свідчило про наявність кризи у її лоні, і дала десятки різних релігійних об'єднань, частина яких існує і сьогодні. Це був вияв духовних пошуків народу;

– як спроба відтворення альтернативного порядку у суспільстві релігійні об'єднання духовного християнства копіювали ті ж самі інститути і цінності, що лежали в основі суспільства, які вони заперечували. Духовні християни-містики заперечували не лише соціальні і майнові відмінності між людьми. Важливою рисою переважної більшості релігійних утворень містичного спрямування було заперечення інституту сім'ї, яке могло виявлятися в діаметрально протилежних формах повної безшлюбності або свободи сексуальних стосунків, що стало головними причинами їх поступової трансформації та занепаду;

– історія формування і діяльності містичного духовного християнства (і взагалі православного сектантства) супроводжувалися постійними репресіями і переслідуваннями з боку влади і Православної церкви, що також сприяло зменшенню їх учасників.

Третій розділ – „Віросповідні основи і практика раціоналістичних сект духовного християнства" – передбачає дослідження віросповідних засад і соціальних й етичних практик духоборів і молокан. Доведено, що вони є за рядом ознак і характеристик самостійними течіями раціоналістичного напрямку духовного християнства, попри панівну у науковій і богословській думці тезу про їх тотожність.

Досліджено, що засновник духоборства одразу відмежувався від містицизму христовірів і скопців тим, що в основу віровчення поклав ідеї людського розуму, які освічуються божественним світлом і, як раціоналіст, поставив людський розум головним і єдиним судією релігійних пошуків. Духобори відмовились від екстатичних радінь, під час яких у віруючих виникала віра в реальне відчутне спілкування з духом святим, оскільки екстатичні переживання ототожнювалися з діями Святого Духа. На кінець ХVIII ст. у духоборства склалася дуалістична ідеологія, репрезентована в алегоричному оповіданні про боротьбу Авеля з Каїном – доброго і злого начал. Духобори, як і христовіри та скопці, поєднували віру в свою божественність з божественністю лідера.

Молокани ж стояли осторонь доктрини обожнення лідера. Для них Христос – син Божий. Їм незрозумілий пантеїзм христовірів і духоборів. Віросповідні основи вчення молокан є фактично християнським теїзмом. У той час, як духобори прагнуть самостійно створити Царство Боже на землі, молоканам властивий хіліазм, вони очікують друге пришестя Христа і встановлення ним тисячолітнього Царства Божого на землі.

На підставі релігієзнавчого аналізу, доведено, що істотна різниця між молоканами і духоборами полягає в тому, що перші не лише не