LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне сектантство в Україні: суспільно-духовні витоки, особливості трансформації

заперечували Біблію, але й заснували на ній своє вчення. Якщо духобори фактично заперечили Православну Церкву і її вчення, то молокани вимагали створення дешевої й практичної церкви. Молоканство з самого початку обмежило релігійну діяльність своїх вірних, заперечувало зовнішню обрядовість православ'я, його складний релігійний ритуал, привілейоване положення духовенства. Але слід відзначити, що воно з великою обережністю ставилось і до своїх єдиновірців – духовних християн. Адже ці релігійні об'єднання утверджували за своїми учасниками право на інакодумство і вільнодумство. Вийшовши із середовища духовного християнства, молоканство поступово трансформується у релігійну течію, яка за своїм духом і віросповідними засадами ближча до общин протестантського спрямування.

Встановлено, що усі течії духовного християнства тією чи іншою мірою говорили і прагнули до рівності і соціальної справедливості. І лише духобори намагалися здійснити свій соціальний ідеал на практиці, що суттєво відрізняє їх від христовірів, скопців, молокан. Саме ідеї справедливості і соціальної рівності, тобто егалітарні риси християнства, стають провідними у віросповідних засадах духоборів. Утопічність їх соціальних прагнень і практики виявилася досить швидко. Цьому сприяла не лише майнова нерівність, а й структура общини: теократичний устрій з авторитарними методами правління.

У досліджені з'ясовано, що строкатість соціального складу молокан стає причиною соціального розшарування їх об'єднання, яке з часом призвело до трансформації віросповідних засад і розпаду на течії і толки. Духоборам теж властива трансформація: їх віросповідні основи змінюються під впливом зовнішніх обставин – історичних епох, соціальної еволюції. Для духоборів власне віровчення виявилося стежкою для формування свого соціального ідеалу, який на практиці виявився утопічним. Незважаючи на складні внутрішні суперечності, релігійне об'єднання духоборів зберегло цілісність і не розпалося на течії і толки, як це сталося з рештою духовних християн – христовірів, скопців, молокан.

Доведено, що занепад сект духовного християнства був викликаний не лише переслідуваннями з боку держави й Православної Церкви вимушеною еміграцією деяких з них, але й багато в чому з умовився і їх поглинанням протестантськими течіями, зокрема баптизмом.

Наведене вище засвідчує, що досвід духовного християнства виявився дуже складним і суперечливим. Із заперечення авторитету Православної церкви витікало щось значно більше, ніж утвердження себе як єдиної альтернативи церкві. Проголошена теза „Святому Духу вірте" викликала до життя різноманітність думок і вірувань, стала поштовхом для створення морально-етичних систем, соціальних програм і практик, врешті-решт – давала людям внутрішню свободу. Але в цілому сприйняття ідеї духовним християнством не відрізнялось від її здійснення. Ідеальний символ ставав просто знаком, утопія здійснювалася як імператив, метафора – як реальність.

У четвертому розділі – „Ідейно-світоглядна трансформація православного сектантства" – з'ясовуються причини виникнення течій хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування православного походження, а також сектантських утворень як форми православного протистояння радянському тоталітаризму. На основі релігієзнавчого аналізу з'ясовуються особливості їх віросповідних засад і особливості трансформації.

У розділі засвідчено, що з другої половини XIX ст. в Україні поширюються хіліастично-есхатологічні ідеї, які спричинили виникнення релігійних об'єднань названого спрямування – єговістів-ільїнців („Десне братство"), мальованців, іоаннітів. У зв'язку з цим, ми дозволимо собі подискувати з О. Москаленком, який ототожнив секту єговістів-ільїнців із релігійною організацією протестантського походження. Він вважав, що Свідки Єгови більшість положень своєї догматики запозичили з віровчення „Десного братства" і лише частково з віровчення американських сектантів-хіліастів. Ми ж вважаємо, що релігійне об'єднання еговістів-ільїнців належить до сект православного кореня. Свідки Єгови сформувалися на протестантському ґрунті і належать до конфесій месіансько-есхатологічного спрямування, чим і пояснюється різниця у віросповідних засадах еговістів-ільїнців і Свідків Єгови.

Але не лише західний вплив стає причиною поширення хіліастично-есхатологічних ідей. Наростали кризові явища і в самій Православній Церкві, які виявилися в ігноруванні священнослужителями апостольських принципів, аморальному способі життя. Результатом опору цим тенденціям стала зацікавленість ідеями хіліазму, яка конкретизувалась у виникненні хіліастично-есхатологічних сект православного кореня.

Доведено, що хіліастичні ідеї, привнесені з Європи, дали лише поштовх для створення релігійного об'єднання єговістів-ільїнців. Запозичивши основні погляди у західних містиків, засновник „Десного братства" Ільїн розвинув їх самостійно, поєднавши названі ідеї з ідеями іудаїзму, православ'я і язичництва. Він посилив хіліастичні погляди необхідністю боротьби з „сатанинським світом", „світом ошуйних", до якого належать усі державні і громадські установи. У книзі Апокаліпсису він побачив не лише останню долю світу і церкви, але, головним чином, відображення сучасного їх стану і тлумачив їх у руслі свого світобачення.

Встановлено, що іоаннітство і феномен мальованщини виникають як трансформація православного сектантства містичного напрямку, зокрема христовірів. Іоанніти і мальованці, запозичивши у христовщини ідею „живого" Христа, а мальованство – ще й елементи обрядовості й культу, поступово приходять до головної думки свого вчення – встановлення тисячолітнього Царства на землі. Есхатологія релігійних утворень еговістів-ільїнців, іоаннітів і мальованців відрізняється від есхатології духовних християн посиленим мотивом неприйняття Православної Церкви, необхідності боротьби проти світу інаковірців, до якого належали усі державні й громадські установи, що призводило до відвертого протистояння релігійних об'єднань цього спрямування і держави, особливо радянської.

Доведено, що виникнення релігійних об'єднань харизматичного спрямування православного походження: підгорнівців, інокентіївців, леонтіївців – викликала до життя трансформація православного сектантства містичного напрямку, зокрема, христовірів. Особливо вплив христовщини відчутний у віровченні підгорнівців. Але якщо у христовірів „Святий Дух" міг вселиться у цілу низку людей, то у підгорнівців „живим", „другим" Христом була одна й та сама людина. Що стосується інокентіївців і леонтіївців, то у них відсутній прямий зв'язок з христовір'ям, але ті почесті, які надаються Інокентію і Леонтію, свідчать про те, що вони фактично обожествляються своїми послідовниками. Біблійного Христа послідовники цих учень вважають одним із людей, в якого втілився святий дух. Тому його євангельські об'явлення не вважають для себе обов'язковими. Головним джерелом віровчення для них є об'явлення їх власних харизматичних лідерів. Саме тому віровчення цих релігійних об'єднань може істотно змінюватися у залежності від політичних і соціальних умов, що стало