LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне сектантство в Україні: суспільно-духовні витоки, особливості трансформації

жорстоких гонінь і репресій з боку радянської влади названі релігійні об'єднання не лише вистояли, але й зберегли свої віросповідні основи і практику, які були змінені з урахуванням колізій сучасного життя. Крім того, ІПЦ, ІПХ й леонтіївці створюють нові громади, розширюють географію свого впливу, залучають до громад освічену молодь. Так, наприклад, прихожани громади ІПЦ м. Чернігова здебільшого мають вищу освіту, а їх середній вік становить 35 років. Прихожанами ІПЦ й ІПХ висловлюється переконання, що сергіянство неминуче буде мімікрувати, фарисействувати, лжесвідчити і наступати (мається на увазі Православна Церква Московського патріархату). Позиції Московської патріархії будуть зміцнювати лідери держави, їм, так само, як „генсекам" при тоталітаризмі, потрібна церква для політичного і душевного комфорту. Саме про це свідчить підписання Акту про канонічне спілкування між Російською Православною Церквою і Російською Православною Церквою за кордоном у травні 2007 р. Російський президент фактично став гарантом перемовин стосовно об'єднання Церков, які розпочалися у 2004 р., і тим самим перевів цю подію із сфери релігійно-обрядової у сферу політичну.

Доведено, що процес відтворення нових релігійних об'єднань православного походження не зупинився і не завершився лише трансформацією віросповідних основ „старих сект". Про це свідчить поява неохристиянських новітніх об'єднань, зокрема, православної церкви Божої Матері „Державна", Церкви останнього заповіту та інших. Такі релігійні об'єднання виникають як реакція на досить глибокі зміни суспільної системи в цілому. Вони пропонують своїм прихильникам нову сакральну інтерпретацію оточуючої дійсності, вирішення глобальних проблем сучасного людства. Пропонують не тільки нове осмислення соціальних проблем, а й претендують на якісно нове їх вирішення.

Наведене вище засвідчує, що життєздатність православного сектантства, створення неохристиянських новітніх релігій стала можливою і є досить перспективною у своєму розвитку завдяки якісному оновленню всієї релігійної системи, на відміну від традиційного православ'я, яке, як вважають неофіти сучасних сект православного походження, не розкаялося і не оновилося після сергіянської єресі, а продовжує в нових умовах творення союзу вівтаря і трону. Разом з тим зростаючий утилітаризм побутового життя у поєднанні з інформатизацією всіх верст суспільства посилює кризу Православної Церкви і в значній мірі зводить сферу віросповідання до традиційної ритуальності. Православна Церква поступово перетворюється у побутову квазікультуру, що призводить перехід вірних з церковних парафій в сучасні сектантські об'єднання православного походження, зокрема, неохристиянські рухи, новітні та нетрадиційні культи, протестантські громади і неопротестантські харизматичні об'єднання. Відтак, перманентна криза традиційного православ'я, враховуючи особливо кризовий стан православ'я в Україні, є очевидною і в перспективі буде мати своє продовження.


Висновки

Дослідження феномену православного сектантства в Україні дозволило з'яcувати його соціально-духовні витоки, проаналізувати віросповідні засади, особливості релігійних практик. Доведено, що цей феномен здатний трансформувати свої віросповідні засади і релігійну практику в залежності від зміни соціально-політичних обставин й історичних епох, що підтверджено наступними висновками:

– православні секти у своєму розвитку пройшли декілька етапів: зародження і поступове поширення; формування та поповнення їх складу при збереженні традиційних рис внутрішнього устрою; становлення релігійних об'єднань; здійснення культової та позакультової діяльності;

– спільними рисами сект православного коріння є: протиставлення авторитарному православному віровченню й одержавленому інституту Православної Церкви; вимога вільного, творчого розуміння віри як здатності кожного віруючого задовольняти свої духовні запити, удосконалюючи власний розум, почуття і поведінку; протиставлення авторитарній Православній Церкві общини єдиновірців, яка не знає поділу на духовенство і парафіян;

– віросповідні основи православного сектантства не є застиглою системою поглядів. Розпочатий духовними християнами радикальний перегляд основних доктрин православного символу віри поступово трансформувався до феномену течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування та сектантських утворень православного протистояння радянському атеїстичному тоталітаризму;

– при спільності окремих рис сектам православного походження властива різноманітність ідей й акцентація уваги на окремих з них з врахуванням нових тенденцій в соціумі, що призводить до формування різних за сутністю напрямків православного сектантства. Прихильники духовного християнства поділяються на містичні й раціоналістичні секти. З поглибленням кризи Православної церкви майже одночасно формуються течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування. Неприйняття радянської влади і лояльної до неї Православної церкви в особі митрополита Сергія викликало до життя сектантські утворення православного протистояння радянському атеїстичному тоталітаризму;

– належність названих напрямків до православного сектантства ми обґрунтовуємо тим, що вони представляють групи осіб, які замкнулись у культових і віросповідних інтересах, що, як правило, не співпадають з інтересами суспільства або ж суперечать їм, протиставляють себе Православній Церкві та її релігійним традиціям і ведуть боротьбу за оновлення православної віри;

– соціальна значущість сект православного походження зумовлюється насамперед тим, що вони виявилися спроможними задовольняти актуальні проблеми людей на індивідуальному рівні. У православному сектантстві домінуючими стали насамперед особистісно значущі функції релігії – світоглядна, комунікативна, компенсаторна; у той час як суспільно-важливі – консолідуюча та інтегруюча – помітні значно менше;

– трансформація віросповідних основ сучасного православного сектантства очевидна. В умовах загострення глобальних проблем сучасності: загрози ядерної війни, екологічної, енергетичної, демографічної криз, техногенних катастроф й інших інтерсоціальних проблем зростають містичні настрої, поглиблюється есхатологічна спрямованість змісту проповідницької діяльності, посилюються харизматичні впливи;

– у перспективі головним чинником розвитку і поширення сект православного походження виступатиме фактична нездатність Православної Церкви до оновлення і адаптації в умовах постмодерного суспільства, що означатиме втрату впливу православ'я на певну частину парафіян. Йдеться про тих парафіян, які прагнуть оновити православну віру, очистивши її від закостенілої обрядової практики. Саме для них духовним притулком і засобом оновлення істинної віри виступатимуть позацерковні неохристиянські об'єднання і групи містичного культу.



Основні положення і висновки викладені в таких публікаціях:

Індивідуальна монографія

  • Шугаєва Л.М. Православне сектантство в Україні: особливості трансформації. – Рівне, 2007. – С.318.

    Статті в наукових збірках і


  •