LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне чернецтво в Україні як суспільний феномен

І.Жиленка, А.Зінченка, М.Костриці, В.Рожка, Т.Бобровського, В.Климова та ін.

При оцінці філософського змісту патристичної спадщини Православної церкви цікавими є дослідженняГ.Волинки.

В представленому дисертаційному дослідженні особлива увага приділяється ролі монастирів в процесі формування культурного середовища України на різних історичних етапах її розвитку. Ключовими в цьому відношенні стали праці С.Маслова, Я.Запаска, Т.Каменєвої, А.Селецького.

Серед досліджень зарубіжних авторів з історії православної церкви окремі сторінки присвячені православному чернецтву в монографіях Д.Поспеловского, І.Огієнка.

Особливу увагу варто звернути на десятитомну "Історію релігії в Україні", що готується до друку відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України і вже здійснено публікацію окремих томів видання. В цьому виданні окремі розділи присвячені діяльності українського православного чернецтва і його філософський аналіз здійснено на високому науковому рівні. Автори розділів – відомі вітчизняні дослідники-релігієзнавці, автори багатьох публікацій з питань діяльності православної церкви А.Колодний та В.Климов.

Другий роздiл "Релiгiйна та соціальна природа чернецтва : характер взаємообумовленостi" дисертаційного дослідження присвячений аналізу релігійної та соціальної природи чернецтва. Автором визначено етапи розвитку чернецтва з їх специфічними рисами, здійснено порівняльний конфесійний аналіз, порівняно особливості келіотського та кіновітного чернецтва з точки зору їх соціальної адаптації до різних історичних умов, проаналізовано значення особистості в формуванні чернечої субкультури. Особливістю вітчизняного православного чернецтва, на відміну від чернецтва візантійського, стало те, що візантійське чернецтво виникає в релігійному середовищі, де християнство втратило свою сакральну сутність. Чернецтво на Русі виникло раніше за утвердження християнства в якості державної релігії. Воно взяло на себе пропаганду християнського віровчення в древньоруському язичницькому середовищі, що передбачало активну соціальну позицію. Християнство перебудувало ціннісно-орієнтаційну парадигму слов'ян. На зміну ідеалу воїна-язичника приходить новий ідеал - аскет-мудрець, втіленням якого виступало чернецтво.

В своїй основі чернецтво виступило внутрішнім духовним відмежуванням від оточуючого суспільного середовища, в той же час зберігаючи з останнім досить активний соціально-культурний взаємозв'язок. В історичному середовищі, що було основане на вимозі постійного подвигу, чернецтво з його ідеалом релігійного подвигу виступило і певним втіленням суспільного ідеалу. Добровільно й свідомо вибране аскетичне життя стверджує моральний імператив, який відповідає ідеалам християнства і має в собі заперечення недосконалого, узвичаєного способу життя. Один з фундаментальних принципів древньоруської свідомості виявляється в уявленні про святість як про вищий моральний ідеал поведінки, як особливу життєву позицію, яку надихають цінності "не від світу цього". Західне чернецтво більш раціональне, східне – більш містичне. Для східного чернецтва притаманний культ смерті, як бажаної і необхідної ступені на шляху до воскресіння.

Монастир в системі середньовічного феодального суспільства виступав як соціальна група, що характеризується спільністю матеріальних інтересів, норм поведінки, духовних цінностей та чіткою організацією. Використавши позитивний візантійський теоретичний досвід формування чернечих спільностей, в практичному відношенні вітчизняне православне чернецтво пішло по шляху максимальної соціалізації своєї діяльності у відповідності до специфіки умов тієї історичної доби.

Третiй роздiл "Сутнiсть i основнi риси еволюцii полiтичної ролi православних монастирiв в життєдiяльностi українського суспiльства" присвячено розгляду протиріч у співіснуванні Церкви і держави. Досліджено правову базу діяльності православних монастирів. Проаналізовано генезу функціонального призначення чернечих інституцій відносно суспільного середовища на різних історичних етапах.

Чернецтво, як фундаментальна ланка церковної організації, при всій своїй націленості на особистісний аскетичний подвиг було зобов'язане співпрацювати з державними інституціями, з одного боку, за виконанням апостольських заповідей, а з другого – задля можливості фізичного виживання. Церква визнає державу не тільки як явище, що існує незалежно від неї, але і як необхідну форму співіснування. Ті форми чернечих організацій, що не вписувались в існуючу суспільну систему, органами державної влади знищувались.

Бротьба з унією, що стала не стільки релігійною, як політичною акцією, дала поштовх до згуртування різних прошарків народних мас під проводом національної ідеї. Православні монастирі виступили осередками формування національної самосвідомості у боротьбі проти культурної та релігійної дискримінації.

На всіх історичних етапах держава була зацікавлена в освяченні своєї влади, а монастирі – у збереженні своєї автономності. Церква, яка, з одного боку, була абсолютним моральним цензором для населення держави, а з іншого - через посередництво монастирів володіла значною часткою матеріальних цінностей та земельних угідь, протистояла впливу "державної машини" і являла собою своєрідну "державу у державі". Тому метою секуляризації стала ліквідація соціальних підвалин чернецтва як основної опори церкви, повна перебудова самого церковного апарату. Православний монастир, в силу історичних обставин та особливостей його ідейного призначення, почав виконував певні соціально-психологічні функції, що виражалися в перевихованні окремих громадян, чия поведінка не вкладалася в рамки тогочасних морально-юридичних стандартів.

Наслідком секуляризаційних реформ в Російській імперії взагалі і в Україні зокрема стала ситуація своєрідної духовної кризи. Церква поступово втрачає авторитет в суспільному середовищі, і чорне духовенство вже не задовольняє європеїзоване суспільство в якості його духовного пастиря.

В період революційних конфліктів ідея поклоніння вождям соціалізму вимагала руйнації віри в усталені ідеали святості, головними провідниками яких виступали монастирі. Деформація морального ідеалу чернецтва привело до знецінення в суспільстві значення монастиря як національної святині. Через знищення провідного ідеологічного ворога був відкритий шлях до завоювання свідомості суспільства.

В четвертому розділі дисертаційного дослідження "Закономірності розвитку соціально-економічномічної теорії і практики чернецтва" автором розглянуті механізми регуляції соціального-економічного життя в межах чернечих корпорацій. Проаналізовано співвідношення чернечої аскези та монастирського землеволодіння. Виділено основні етапи соціально-економічного розвитку чернецтва. Досліджено зміст і наслідки секуляризаційних реформ проти монастирського землеволодіння.

При розгляді закономірностей розвитку соціально-економічної доктрини і практики чернецтва найбільш дискутивним є питання співвідношення чернечої аскези і монастирського землеволодіння. Для того, щоб володіння монастирем великими маєтностями не суперечило аскетичній витриманості життя, церква встановила принцип: "церковне багатство - багатство ницих", і на його основі вимагала, щоб настоятель монастиря витрачав на утриманння ченців мінімальну долю прибутків, а все інше витрачав на церковне будівництво, шкільну справу та меценатство.

В здобуванні земельної власності російське та українське чернецтво рухалися дещо відмінними шляхами. Демографічно-територіальні відмінності в розташуванні монастирів в