LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне чернецтво в Україні: релігієзнавчий аналіз суспільно значущої діяльності в проблемному дискурсі національної історії

процесів національної історії – національно-визвольному русі першої половини ХVІІ ст. та підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху – проаналізована динаміка ідейних позицій православного чернецтва цього періоду, що відображала поступові трансформації у самому українському суспільстві. Обґрунтовано висновок, що політика церковно-монастирської ієрархії в означений період мала відносно самостійний характер і з цілого ряду позицій істотно різнилася від курсу гетьманської влади. Неприйняття вищими церковно-монастирськими колами рішень Переяславської ради 1654 р., інтерпретація ними козацько-селянського руху як "бунтів" – лише окремі вияви такої позиції. Традиційна модель чернечої поведінки та реагування (споглядальність, самоізольованість, неспротив насильству та ін.) – не стали на заваді висуненню з-поміж інтелектуального чернецтва ідеологів, які допомагали світській (козацькій) і церковній владам осмислювати хід суспільно-політичних, церковних подій і процесів, обирати національні, релігійні пріоритети й цінності. Певною мірою завдяки високоосвіченим ченцям формувалося те, що згодом буде названо національною ідентичністю українського народу, тобто генетично, історично й соціально витвореною цілісністю індивідуальних рис народу, які відрізняли його від інших і становили його довершену характеристику.

Принципово інший характер мало реагування в часі ієрархів, чорного та білого духовенства, чернецтва в Україні на прагнення Москви церковно підпорядкувати Київську митрополію. На основі архівних матеріалів, праць ченців-письменників у дослідженні доводиться, що на середину 80-х років ХVІІ ст. православна ієрархія і, зокрема архимандрити, ігумени великих і середніх монастирів, значна частина чернецтва на території Гетьманщини з різних причин почали втрачати бойовий, наступальний дух, самодостатність позицій, прагнення ідеологічно супроводжувати соціально значущі для України події та процеси. Українська церковно-монастирська еліта зайняла позицію саморуйнівного угодовства, сервілізму, пристосовництва щодо світської влади (гетьманської, воєводської, царської), пасивного спротиву цьому протиканонічному акту, деструктивні наслідки якого даються взнаки в релігійному житті й сьогоднішньої України. У третьому параграфіпроаналізовані основні тенденції і типи реагування православного чернецтва на релігійно-церковні та суспільні процеси в ХVІІІ–ХІХ ст. Встановлено зовнішні та внутрішньоцерковні чинники, що спричинили до поліфонічного за типами та характером реагування впливової частини православного чернецтва на процеси та явища національної історії; подано узагальнені типи такого реагування ("м'який", неконфронтаційний; пристосовницький, активно патріотичний та ін.). У дослідженні показано, як ці типи чернечого реагування персоналізувалися цілою низкою церковно-монастирських діячів, вихованців українських монастирів, діяльність яких залишила вагомий слід у національній історії, духовності та культурі.

У шостому розділі – "Православні монастирі на українських землях як осередки філософсько-богословської думки" – дослідженафілософсько-богословська інтерпретація самого інституту чернецтва, практики подвижництва та аскетизму в творах вітчизняних ченців-мислителів; розглянута низка смислозначущих понять на стику філософії та богослов'я, покликаних адекватно відобразити специфіку аскези, суть, цілі та засоби подвижництва. Загалом представлений релігієзнавчий аналіз філософських поглядів та практичної діяльності православного чернецтва в Україні, базований на творах ченців-мислителів, відтворює пізнавальний поступ руського, а згодом українського чернецтва.

У першому параграфі дослідженні робиться висновок, що богословсько-філософська інтерпретація інституту чернецтва, аскетизму, подвижництва у творах вітчизняних ченців-мислителів здійснювалася на теоретичних (богословських, філософських, історичних) засадах візантійської богословсько-філософської спадщини, запозиченої на її розвинутій стадії. Процес засвоєння, осмислення і переосмислення східнохристиянської аскетичної думки на руських (українських) землях мав критичний, творчий характер, закладаючи підвалини наступного самостійного, оригінального, з окреслено вираженими вітчизняними особливостями богословсько-філософського трактування інституту монастирів, явища чернечого аскетизму, понять духовно-аскетичного стану, волі, свободи, відносин духовного та тілесного, ідеального та матеріального тощо. Для філософської думки Київської Русі, середньовічної та ранньомодерної України, що розвивалась у досекулярний період у межах потреб церкви та богословської науки, християнський аскетизм з його догматичним, філософсько-антропологічним, моральним, гносеологічним, сотеріологічним, дидактично-настановчим, практично-прикладним подвижницьким аспектами, потужною біблійною, святоотецькою, апологетичною джерельною базою став сферою відносно активного, хоча назагал і повільного (як і на Заході) розвитку та стимулювання богословсько-філософської думки. Осмислення богословсько-філософських концепцій мислителів-подвижників опосередковано сприяли посиленню напряму суспільного служіння вітчизняного чернецтва. Ця думка аргументовано доводиться у другому параграфі дослідження. Києворуські, а згодом православні монастирі в Україні стали справді осередками богословсько-філософської думки, певною мірою вийшовши за межі суто церковно-монастирських потреб та інтересів. Дослідження засвідчує, що твори вітчизняних ченців-інтелектуалів щодо християнського подвижництва й аскетики були відповідними часові способами утвердження моральності людини, таких суспільно значущих рис, як патріотизм, чесність, правдолюбність, вірність ідеалам, добросовісна праця, милосердя, вміння спільножительства, сепарування добра і зла й т. ін. В третьому параграфі на прикладі проблеми "нестяжання-стяжання" автор досліджує, як відбувалася адаптація загальнохристиянських аскетичних постулатів до руської (української) дійсності, як поняття християнської філософії наповнювалися новим змістом, формувався особливий характеру християнської духовності на Русі, а згодом – в Україні. Аргументовано зазначається, що практична реалізація філософсько-богословських установок, вироблених православними ченцями-мислителями в умовах України зазнала трансформацій та коригування.

У висновках підбито підсумки дослідження, узагальнено здобуті результати релігієзнавчого аналізу суспільно значущої діяльності православного чернецтва в Україні на історичному проміжку часу майже в десять століть (до початку ХХ ст.). У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми, яке відображено у висновку, що православне чернецтво в Україні за всієї складності й суперечливості своєї діяльності впродовж означеного періоду посідало одне з чільних місць у національній духовній історії, своєю діяльністю зробило вагомий внесок не лише в розвиток власне сакрального ареалу,