LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православне чернецтво в Україні: релігієзнавчий аналіз суспільно значущої діяльності в проблемному дискурсі національної історії

монастирської книжності, агіографічної літератури, оригінального письменства XI–XII ст. Однак, незважаючи на майже тисячолітню чернечу традицію, осмислення суспільної значущості впливу православного чернецтва на всі аспекти буття з позицій сучасної світської науки, зокрема академічного релігієзнавства, залишається відкритою і мало дослідженою. Це підтверджує й велика за обсягом (але не за науковою цінністю) вітчизняна та зарубіжна література, присвячена діяльності цього інституту. Висвітлення і аналіз цих питань тривалий час велося здебільшого у загальноісторичному контексті, було здебільшого конфесійно заангажованим, легендаризованим і тривалий час зводилося до оприлюднення історичних відомостей про конкретні монастирі, персоналії чернечих подвижників, видатних аскетів, особливості чернечо-аскетичного укладу тощо.

До ХVІІІ – початку ХІХ ст., тобто до виокремленням історії церкви в самостійну науку, не доводиться говорити про наукове дослідження феномену православного чернецтва та змісту його діяльності, а тим більше – чернецтва в Україні. Виразно наукова (в межах офіційної історії церкви та православного аксіологічного спектру) увага до діяльності інституту чернецтва починає проявлятися на початку ХІХ ст. До кола російських вчених, які об'єктом наукових досліджень обрали православну церкву, монастирі та чернецтво України, а також духовну спадщину вчених кіл церковно-монастирського середовища слід віднести Є. Болховітінова, І. Чистовича, К. Харламповича, М. Кояловича, П. Казанського та ін. Джерелознавчі та історичні розвідки К. Калайдовича, М. Присєлкова, А. Шахматова, М. Нікольського, П. Пономарьова, Є. Сецинського, І. Соколова, П. Успенського, М. Костомарова, І. Франка, В. Перетца, Д. Абрамовича та ін. також прямо чи опосередковано слугували проблемному дискурсу про шляхи запозичення Руссю ідеї чернецтва, про його духовний та культурний вплив на православну спільноту. Наукові ініціативи підійти до цього інституту узагальнено, систематизувати накопичені факти, вичленити в їхньому розвитку певні періоди, зрозуміти причини піднесення і спадів у діяльності цих інституцій реалізувалися у працях О. Ратшина, П. Строєва, В. Звіринського, Є. Голубинського та ін. Науковим явищем стали дослідження церковної історії, діяльності конкретних монастирів, представників ученого чернецтва з України, проведені вченими провідного центру церковної науки – Києво-Могилянської академії – С. Голубєвим, М. Петровим, Ф. Титовим та ін. Слабким місцем праць синодального періоду була їх конфесійна заангажованість, надмірна увага до організаційних та економічних аспектів діяльності монастирів, тенденційна неувага до національної складової діяльності чернецтва та монастирів.

Незважаючи на загальноісторичний контекст, проблематиці діяльності вітчизняного чернецтва та монастирів, їх внеску в національну духовну спадщину відведено значне місце у фундаментальних працях М. Грушевського "Історія України-Руси" та "Історія української літератури". Ці питання знайшли відображення також у працях інших представників світської історії – В. Антоновича, В. Іконникова, О. Левицького, В. Біднова, Д. Яворницького та ін.

В умовах ідеологічної, атеїстичної заданості післяжовтневого періоду багатоманітність поглядів на феномен чернецтва та монастирів була витіснена державно та партійно санкціонованим підходом, де центр ваги переносився у класово-економічну площину, нерідко спрощуючи чи й примітивізуючи об'єкт дослідження. Водночас у серйозних наукових працях, присвячених історичній, літературо- і джерелознавчій, культурологічній та іншій проблематиці, хоча й опосередковано, але досліджувався феномен монастирів, чернецтва, даючи поштовх для подальших досліджень та наукових узагальнень (праці Д. Абрамовича, В. Перетца, І. Крип'якевича, М. Возняка, Д. Чижевського та ін.). У 80-х роках ХХ ст. на тлі прагнень влади в СРСР та УРСР лібералізувати державно-церковні відносини з'явилися видання, які, не будучи спеціально присвяченими монастирсько-чернечій проблематиці, позначені прагненням науково об'єктивно, без упередження дослідити справжнє місце цього інституту в суспільному житті (праці сучасних українських і російських дослідників: С. Аверинцева, В. Бодака, В. Бондаренка, М. Брайчевського, А. Глушака, Т. Горбаченко, Є. Дулумана, О. Замалєєва, І. Ісіченка, М. Кашуби, С. Кияка, А. Колодного, П. Кралюка, О. Крижанівського, В. Ластовського, В. Литвинова, Д. Лихачова, В. Лихачової, П. Лобазова, О. Мишанича, В. Нічик, П. Панченка, В. Пащенка, В. Плохія, П. Сауха, В. Соколова, Д. Степовика, Н. Стоколос, О. Толочка, П. Толочка, З. Удальцової, В. Ульяновського, О. Уткіна, Я. Щапова, П. Яроцького та ін.). Специфічні аспекти дослідження проблем, пов'язаних з чернечо-монастирським комплексом, зокрема з аналізом історичних, догматичних, сотеріологічних, антропологічних, богословсько-філософських, морально-релігійних, культурно-творчих аспектів подвижництва та аскетизму, розглядалися у працях українських та російських учених: В. Бичкова, В. Горського, М. Гудзія, А. Гуревича, Я. Ісаєвича, Д. Лихачова, Л. Махновця, І. Огієнка, Ю. Пелешенка, О. Сидорова, І. Смолича, С. Хоружія, В. Шевченка, О. Шевченка, М. Яременка та ін.

Упродовж останніх кількох десятків років за кордоном з'явилася низка наукових досліджень щодо проблем, пов'язаних із діяльністю чернечо-монастирського комплексу в Україні. Це праці М. Ваврика, А. Великого, І. Патрила, А. Пекаря, П. Підручного, С. Сеник, М. Чубатого, Ю. Мулика-Луцика та ін. Стали доступними для наукового вжитку зарубіжні джерела, зокрема праці І. Власовського, А. Жуковського, Кіпріана (Керна), І. Мейєндорфа, Г. Федотова, П. Флоренського, С. Четверикова, Г. Флоровського та ін.

У часи незалежності України на зміну публікаціям з їх релігійно-романтизованим піднесенням 90-х років ХХ ст., що зображали цю структуру перебільшено позитивно, а тому ненауково, з'явилися серйозні наукові дослідження щодо конкретних періодів, проблем чи аспектів діяльності монастирів та чернецтва в Україні. Серед них – праці Н. Герасименко, М. Димида, Б. Дзюраха, І. Жиленко, І. Ісіченка, Є. Кабанця, Д. Ляховича, О. Кузьмука, М. Корпанюка, І. Марголіної, Ю. Пелешенка, С. Плохія, Д. Степовика, В. Тура, В. Ульяновського, З. Хижняк, В. Шевченка, Д. Шимшича, Н. Яковенко, М. Яременка та інших. Свій внесок у дослідження цих проблем зробили представники церковної науки – патріарх Філарет (Денисенко), митрополит Володимир (Сабодан) та ін.

Проте й на сьогодні в Україні немає узагальнюючих праць як світських, так і церковних учених, у яких би з позицій сучасної науки аналізувався феномен православного чернецтва в Україні, його суспільно значуща діяльність упродовж тривалого періоду національної історії, вплив на ідейні переконання, ціннісні орієнтири, громадянську думку української спільноти.

У другому розділі – "Запровадження інституту монастирів і чернецтва – знаряддя якісної перебудови духовного життя Київської