LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православний архетип сім'ї у контексті комунікативних відносин

захист:

  • установлено, що сімейні взаємини носять не тільки соціально-історичний, а й символічний характер, оскільки втілюють в собі архетипні відносини між членами родини, які є єдністю соціального та індивідуального;

  • доведено, що сім'я як архетипічна форма є символом, який виражає первинну структуру буття чоловіка та жінки, не вичерпується мовою дискурсивного мислення і є засобом вираження метаісторичного в історичному;

  • простежено символічний контекст взаємодії чоловіка та дружини, батьків та дітей, який зумовлений формами особистісної комунікації, оскільки символ є повідомленням, тобто має комунікативний характер;

  • розкрито механізми реалізації православного архетипу сім'ї, що виражає комунікативно-особистісну модель відносин, який визначається єдиною духовною спрямованістю її членів, їх синергійністю;

  • з'ясовано, що сім'я як сакральна форма подружнього життя складає особливий життєвий світ соціального буття;

  • виявлено, що особистісний вимір життєвого світу сім'ї не є сукупністю атрибутивних характеристик її членів та результатом їх індивідуальних досягнень, а виражається у відносинах з ближнім (взаємини Я – Ти), які здійснюються через спрямованість до єдиної Абсолютної Особистості;

  • обгрунтовано соціальну роль православного архетипу сім'ї у сфері приватного посттрадиційного життєвого світу як одного із засобів відтворення позитивного сенсу повсякденності, альтернативного до існуючих форм деперсоніфікованої комунікації.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що його основні положення та напрацьовані результати можуть бути використані для подальшого аналізу особистісно-комунікативної моделі сімейних відносин, соціокультурного контексту існування сім'ї як модусу повсякденного життєвого світу і розвитку особистості в символічному просторі сімейності.

Результати дослідження можуть бути використані у викладацькій роботі при розробці відповідних лекційних та семінарських курсів з проблем філософії, культури, релігієзнавства, соціальної психології, етики, соціології та спецкурсів. Матеріали дослідження використані як інформаційне джерело при розробці теми держзамовлення на кафедрі філософії полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка та викладачами цієї кафедри при викладанні спецкурсів "Проблеми комунікації" та "Культура як засіб соціалізації особи".

Розглянута в дисертації проблематика та обгрунтовані в ній положення можуть сприяти вирішенню сучасних комунікативних проблем і структурних особливостей суспільства в умовах пошуку основ національної самоідентифікації, характерного для нашого суспільства, вирішенню проблеми людського непорозуміння та відособленості сучасної людини і формування соціальної політики щодо шлюбу та сім'ї, бути корисними в соціо-культурній та психолого-педагогічній практиці.

Апробація результатів дослідження. Основні положеннята висновки дисертації доповідалися: на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Гуманізм. Людина. Творчість" (Дрогобич, 1997); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Стратегія українського державотворення: проблеми теорії та практики" (Київ, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Християнство і культура" (Полтава, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуалізація проблем антропоцентризму в умовах реформування загальноосвітньої і вищої школи" (Полтава, 2001); Міжнародній літній філософській школі "Глобальні трансформації сучасного суспільства" (Київ, 2001); науково-методичних та науково-методологічних семінарах кафедри філософії Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка.

Структура дисертаційної роботи. Специфіка об'єкта та предмета дослідження, особливості мети та завдань, а також його логіка зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дисертації 181 сторінка машинописного тексту, список використаних джерел налічує 177 позицій.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, характеризується ступінь розробленості, визначаються об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, формулюються його мета і завдання. Вказано теоретико-методологічні засади роботи, розкриваються наукова новизна дослідження, його теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію роботи.

У першому розділі "Філософські засади аналізу православного архетипу сім'ї в контексті комунікативних відносин", що включає чотири підрозділи, проаналізовано основні концептуально-теоретичні можливості дослідження архетипу сім'ї через інтерпретацію символів шлюбу, дому, батьківства, материнства, а також виявлені теоретичні передумови визначення його місця та ролі в життєвому світі сім'ї, у комунікативних відносинах.

Як концептуальні положення для реалізації завдань роботи автором використовувались ідеї аналітичної психології (К.Юнга, К.Естес, С.де Бовуар) про архетипи, недосяжні для безпосереднього спостереження, що проявляються у формі різноманітних глибинних першообразів-символів та розкриваються опосередковано через універсальну символіку. Дослідження також грунтується на ідеї культури як ціннісно-символічної системи та духовної інтенції життєдіяльності людини (концепції Е.Кассірера, О.Лосєва, Ю.Лотмана, М.Мамардашвілі).

Спираючись на вказані роботи, автор робить висновок, що архетипи – це культурні першообрази, які виражають уявлення про людину, її місце в світі та суспільстві, нормативно-ціннісні орієнтації, які визначають зразки життєдіяльності людей, що транслюються в процесі культурно-історичного розвитку і зберігають своє значення.

Теоретичною базою для осмислення суті символу та проблем його інтерпретації послужили роботи С.Булгакова, П.Флоренського, М.Бердяєва, М.Еліаде.

Символ є специфічною мовою перекладу феноменальної реальності в ноуменальний світ, коли у творчому процесі, у спілкуванні внутрішній досвід перекладається у видимі або осяжні форми, коли емоції, ідеї перетворюються і являють собою візуалізацію духовного досвіду, до свідомості існуючого надсвідомого буття.

Символ виступає важливим механізмом пам'яті культури, оскільки є інтенціональним повідомленням (рос. со-общением) про всі рівні реальності, здійснюючи взаємозв'язок між різноманітними планами буття, між людським існуванням і структурою спільноти, світу. Це пояснює його двоїстий характер, множинність змісту, інтерпретація якого є виявленням фундаментальних зв'язків.

У дисертації доведено, що комунікативна природа символу передбачає особистісну організацію буття. Цим і пояснюється звернення до досліджень з проблеми особистості. Значення поняття особистості розкривається через поняття свободи, відповідальності, вчинку, самосвідомості, саморозвитку. Дії особистісного характеру є фактором саморегуляції суспільного організму. У філософії (персоналізму, екзистенціалізму) особистість досліджується через виявлення змістовних процедур самоінтеграції, саморефлексії, що здійснюються в контексті спілкування "я" з "іншим". Це спілкування включає інтерсуб'єктивні стосунки, переживання, розуміння та трансцендування, тобто співвідношення з абсолютними