LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православний архетип сім'ї у контексті комунікативних відносин

посередники, які носять символічний характер: речі, що виступають в знаковій функції, інформаційні посередники. Комунікація втрачає свою безпосередність і людяність, набуває характеру споживання та влади. На індивідуальні зв'язки, на власне людське переносяться способи функціонування сучасних технологій та матеріальних об'єктів.

У дисертації стверджується, що головна тенденція соціальних трансформацій полягає також у зміні ціннісних орієнтацій, в центрі яких стоїть нині не група, а особистість. Людина тепер самовизначається не в просторі всезагальних форм як таких, а у власному життєвому процесі. Формою особистісного вибору стають сімейні відносини, які становлять сутнісний принцип формування приватного життя. Очевидність, прозорість, які визначають зрозумілість приватного життя, забезпечують компенсацію від анонімності "великих" структур.

Важливе значення у цьому дослідженні сім'ї відіграла концепція суспільства Ю.Габермаса. Звернення до цієї концепції дало можливість усвідомити недостатність функціонально-інституційного підходу в аналізі сім'ї, що лише доповнює картину її екзистенції, яка постає унікальним життєвим світом. Це дало також можливість аналізувати сім'ю не як частину суспільства, а як приватну сферу, що має певну автономність.

Автор наголошує: саме такий підхід дає змогу осягнути реальний зміст і самоцінність сім'ї, що характеризується самодостатньою цінністю безвідносно до тих вимог, які ставить перед нею суспільство, і, завдяки своїй природності, постає як безпосередня очевидність, що не потребує додаткових обгрунтувань.

Згідно з концепцією Ю.Габермаса, можна розглядати сім'ю як особливий модус життєвого світу: як частина цілісного життєвого світу, сім'я, завдяки своїй приватності і автономності, постає унікальною формою життєвого світу. Вона є повсякденним життєвим світом, тобто тією частиною реальності, на яку людина має вплив і яку може змінити. Структура сім'ї як повсякденного життєвого світу містить не лише побутові та домашні речі, а й комунікативні дії, культурні традиції і новації, що закладають підвалини людської духовності в процесі сімейної соціалізації та сімейної комунікації.

Сім'я є прикладом міжособистих інтерсуб'єктивних стосунків. Здатність подружжя та інших членів сім'ї до повноцінної мовної комунікації є важливою умовою міцності сім'ї, подолання конфліктних ситуацій. При всій різноманітності форм комунікації їх можна звести до двох: "монологічної" та "діалогічної". Визначаючою формою для досягнення порозуміння є діалог, оскільки саме в такому спілкуванні, у діалогічній зустрічі відкривається "таємниця" іншого. У діалозі інша людина постає партнером у життєвому процесі, тоді як у монолозі вона лише об'єкт впливу, а характер відносин визначається бажанням домінування. Діалог же є синонімом взаємної творчості, взаємного збагачення, де люди творять одне одного, а також - спільне життя, не втрачаючи індивідуальності.

Автор відзначає, що сімейне життя з точки зору концепції діалоговості постає багаторазовим діалогом, який відбувається між членами сім'ї і повторюється кожного дня. Життя сім'ї, таким чином, є процесом досягнення єдності інакшостей, їх взаємоузгодження, що виступає підгрунтям стабільності сім'ї.

Створення сім'ї є прикладом доленосної зустрічі двох самотніх (самостійних) людей. Це подія, що змінює не лише наявне буття, а й визначає буття подальше як спільне сімейне, тобто надає йому саме такого, а не іншого значення. Ця подія актуалізує цінність сім'ї як сфери самореалізації особистості, як приватної сфери життя людини, що становить для неї її власний життєвий світ, втрата якого рівноцінна руйнуванню всього життя.

Усталеність, стабільність існування сім'ї в якості модусу повсякденного життєвого світу пояснюється наявністю сфери смислових очевидностей, що складає "статичний вимір" життєвого світу взагалі. Очевидності змінюються, але життєвий світ минулого імпліцитно продовжує існувати в сучасному як його горизонт. Минуле та сучасне утворюють континуальність, в якій конститується спадковий характер будь-якого сучасного. Ця спадковість здійснюється через трансляцію символічних форм, в яких існує традиційність. Інтерпретація символів сімейності дає можливість виявити архетипну обумовленість форм сучасної сім'ї та розкрити гуманістичний потенціал традиції, зокрема православної.

У висновках дисертаційного дослідження наводяться теоретичні узагальнення щодо вирішення поставленої наукової проблеми.

1. Сучасна проблема сім'ї пов'язана з інтенсивною соціалізацією, усуспільненням життя особистості та зростаючою "атомізацією" особи у суспільстві, яка є симптомом формалізованого функціонального середовища з жорсткою структурною упорядкованістю постіндустріального суспільства. Надмірна соціальна заангажованість веде до втрати метафізичного підгрунтя, руйнування особистісних мотивів сімейності та викривлення суті шлюбних відносин. Цим пояснюється спроба дослідження внутрішнього життя сім'ї через інтерпретацію символів, якими воно визначається.

2. Поняття символу - одне із полісемантичних філософсько-культурологічних понять. Дисертант визначає символ як специфічну мову перекладу феноменальної реальності в ноуменальний світ, коли у творчому процесі, у спілкуванні внутрішній досвід перекладається у видимі або осяжні форми, коли емоції, ідеї перетворюються і являють собою візуалізацію духовного досвіду, до свідомості існуючого надсвідомого буття.

Таким чином, екзистенціальна цінність символів визначається тим, що вони завжди містять в собі певну реальність чи ситуацію людського існування, виражають нормативно-ціннісні орієнтації, що формують способи її життєдіяльності.

3. Символіка "жіночого" та "чоловічого" розкриває глибинну діалектику взаємообумовленості та взаємоіснування чоловіка та дружини. Їх взаємостановлення породжує специфічну онтологічну реальність – сім'ю, а також архетипну форму співіснування – шлюб, що дозволяє осягнути священний характер утвореної цілісності. Символом цієї цілісності у релігійно-православному вимірі є людство, створене як сім'я, яка повинна здійснити свою природну єдність через єдність з Богом. Ця цілісність виражається народженням дружини як "помічника", діалогічно узгодженого з чоловіком у єдиній повноті буття .

  • Сімейність, як випливає з православної традиції, є смислотворчим принципом людських стосунків і діалектично розгортається у життєвому просторі людини. Сімейність не існує незалежно від відносин і міжлюдських стосунків, але вона не створюється в них, а проявляє себе у цих взаєминах. Таким чином, сімейність є не що інше як смислове вираження цих стосунків, явлена сутність відносин. Відносини, виражені в сімейності, створюють смисловий простір – символічно означений і структурно впорядкований – повсякденний життєвий світ.

  • В такому контексті подружні стосунки, відносини батьків та дітей є взаєминами духовно споріднених співучасників єдиного життєвого процесу, який є формою діалогічного спілкування. Таке спілкування передбачає співбуття, де Інший (чоловік для дружини, дружина для чоловіка, а також батьки для дітей та діти для батьків) у своїй цілісності є "онтологічним інструментом" самореалізації та реалізації їх єдності за умови спільності життєвого смислового


  •