LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православні духовні навчальні заклади регіонів

будівлю у неороманському стилі з червоної та жовтої цегли. Меценатами будівництва виступили аристократичні родини Львова [6]. Храм невеликий за розміром, в його архітектурній композиції логічно поєднані форми запозичені із різних історичних епох. Храм Івана Златоувстого являє собою досить компактний замкнений об'єм із затишним внутрішньо-дворовим простором та домовою церквою в середині об"єму. Родзинками храму завжди важались алебастровий вівтар, виконаний скульптором Леонардо Марконі, а також тонкої роботи мюнхенські вітражі. Вівтар, на жаль, назавжди втрачено після ІІ Світової Війни, мюнхенські ж вітражі зберіглись і посьогодні.

Освячення храму (на той час костьолу францисканок) відбулось у 1889 році.

Після ІІ Світової війни об"єкт перейшов до служби охорони здоров'я, де розмістили диспансер та відділення клінічної лікарні міста. Впродовж кількадесятилітнього використання приміщень не за призначенням, він зазнав суттєвих зовнішніх руйнацій.

З 1991 року приміщення храму (костелу францисканок), разом із лівим крилом, передано в розпорядження єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату, яка розмістила у них навчальний корпус і домову церкву Духовної семінарії, а згодом і корпус Патріархії. У 1992 році відбулось освячення латинського храму (костьолу францисканок) як семінарської церкви Святого Івана Златоустого. До 1998 року праву частину церкви займав міський шкіровенерологічний диспансер. Згодом, після завершення реставраційних робіт, у правій частині споруди розміщено житловий корпус, аудиторії та викладацькі кімнати Львівської Духовної семінарії і академії. Для громадських та семінарських зібрань, як правило, використовують молитовний зал храму у якому, зазвичай, проводять науково-богословські конференції та колоквіуми. Сьогодні у храмі Івана Златоустого щонеділі та у свята проходять божественні літургії для городян та вихованців закладу.

Досить відомим духовним навчальним закладом Західної України вважається Волинська духовна семінарія (м. Луцьк, Градний узвіз, 1).З метою виховати нове покоління українських православних священиків, вільних від догм римської і московської церкви, у 1796 році владика Варлаам Шишацький заснував у місті Острог Єпаршу Волинську Духовну семінарію. За два століття Волинська Духовна семінарія неодноразово змінювала своє місце розташування: спочатку Острог, потім Гоннопіль, згодом Кременець, Житомир, Луцьк. У Волинській Духовній семінарії панував український дух. У ній готували кандидатів у священики, дияконів, регентів церковного співу, одним словом осіб, які згодом українізували богослужіння в храмах, розпочали видавати українські православні часописи тощо.

У період окупації поляками Полісся і Західної Волині, у 1919-1939 роках, здійснено ряд спроб закрити Волинську Духовну семінарію.

Після Другої Світової Війни значно посилився натиск на духовне життя Волині з боку московсько-більшовицького режиму. Результатом експансії стає закриття семінарії [12].

У 1945 році, згідно дозволу московської влади, на Волині, а саме у Луцьку, засновано Православно-Богословські курси, які згодом трансформувались у Волинську Духовну семінарію.

У 1964 році семінарію знову ліквідовано, семінаристів перевели до єдиного на той час функціонуючої на території України духовного навчального закладу - Одеської Духовної семінарії.

Із набуттям Україною незалежності, а саме з 1992 року, поступово починає відроджуватись правонаступниця духовних цінностей Західного регіону – Волинська Духовна семінарія. Сьогодні вона розташована у приміщеннях, які входять до комплексу Луцького Свято-Троїцького Кафедрального собору. Двоповерхова споруда Волинської Духовної семінарії знаходиться в незадовільному технічному стані і потребує, як мінімум, капітального ремонту.

На сьогодні розробляється проект реконструкції комплексу Луцького Свято-Троїцького собору, яким також передбачена реконструекція Волинської Духовної семінарії.

Відомим в УкраїніДуховним навчальним закладом із славнимитрадиціями вважається Одеська Духовна семінарія (Маячний провулок,4). До 1871 року заклад називався Херсонською Духовною семінарією. Питання створення в Одесі духовного навчального закладу стає актуальним у 1837 році, після започаткування самостійної Херсоно-Тавричної єпархії. Проблемою заснування духовного навчального закладу опікувався Одеський Архієпископ Гавриїл. Першого жовтня 1838 року, у день Покрови Божої Матері, в Одесі відбулось урочисте відкриття Херсонської Духовної семінарії. Архієпископ Гавриїл подарував бібліотеці новоствореного навчальному закладу чималу колекцю богословських творів.

Першим ректором семінарії став професор Богословських наук архімандрит Порфірій Успенський (згодом Єпископ), який вважався досить відомим в Україні археологом та сходознавцем. Саме йому належить відкриття Сінайського кодексу Біблії ІV століття, який сьогодні знаходиться у Британському музеї.

Духовна семінарія Одеси поступово виходить на один щабель із провідними духовними закладами України. У 1840-ому році ревізор-ректор Київської Духовної академії Архімандрит Ієремія писав у своєму звіті "Одесская семинария по постановке учебного и воспитательного дела стоит на желательной высоте, а его Преосвятейшество, Архиепископ Гавриил – истинный отец и благодетель заведения, входит во все подробности питомцев, особенно сирот" [9].

У семінарії, за перші десять років існування закладу, освіту отримало близько 1500 вихованців. Як правило, більшість з них згодом стали священослужителями Херсоно-Одеської єпархії.

У 1858 році при семінарії було відкрито пансіон для південних слов"ян (болгар, сербів, чорногорців), а також юнаків із східних країн (греків та арабів), де вони мали змогу отримати освіту у православному дусі. Мета закладу (пансіону) полягала у наданні юнакам освіти з православним нахилом.

Як вже зазначалось, у 1871 році Херсонську Духовну семінарію перейменовано в Одеську.

З приходом радянської влади на Україну, Одеську Духовну семінарію закрито. Відродження духовного життя в Одесі починається з моменту урочистого відкриття 15 червня 1945 року в місті Богословських курсів.

До навчальної програми Богословських курсів входило вивчення Святого Писання Нового та Старого Завіту, Догматичного Богослів"я, Порівняльного Богослів"я, Літургіки, Пастирського Богослів"я, Історії Християнської Церкви, Історії російської Церкви, Історії російської релігійної думки,