LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православні інституції та духовенство як суб'єкти формування церковнопарафіяльного діловодства Волинської єпархії наприкінці XVIII - на початку ХХ століть

діяльності духовенства Волинської єпархії синодального періоду дав можливість поглибити розуміння значимості РПЦ як державної інституції в суспільному житті нашого минулого. Дослідженням проблеми встановлено, що духовенство єпархії виконувало значний обсяг роботи в зборі різноманітної статистичної інформації фінансово-економічного, етноконфесійного, соціально-демографічного характеру.

Вперше введено до наукового обігу широке коло архівних документів та опублікованих джерел. Опрацювання джерельної бази та використання сучасних концептуальних підходів забезпечило об'єктивність дослідження та істотно вплинуло на зміщення акцентів у з'ясуванні місця і ролі духовенства у православному житті кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.

Набуло подальшого розвитку положення про те, що діяльність духовенства РПЦ у сфері діловодства регламентувалася системою органів церковного управління від Синоду до місцевих органів влади.

Аналіз діяльності духовенства єпархії засвідчив факт його відповідальності не тільки за збір інформації, але й за збереження документації.

Доведено, що ведення церковнопарафіяльної документації та обробка даних не завжди виконувалася духовенством з усвідомленням необхідності подавати правдиві свідчення. Тому на рівні окремих парафій чи благочиній, певні дані містять неточності та потребують вивірення.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Висновки, окремі положення та фактичний матеріал дисертації можуть бути використані при розробці навчальних курсів з історії України, релігієзнавства та документознавства.

Основний позитивний момент у практичній цінності роботи полягає в тому, що вона допоможе фахівцям з генеалогії, демографічної статистики тощо глибше зрозуміти особливості системи створення та ведення церковнопарафіяльних документів як важливого інформаційного джерела в зазначених галузях історичної науки. Одночасно систематизація використаних у роботі джерел сприятиме пошуку необхідної інформації для дослідників.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у формі виступів та доповідей на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародній науково-краєзнавчій конференції "Бердичівська земля в контексті історії України" (Бердичів, 18–21 травня 1999 р.), Всеукраїнській науковій конференції "Історія міст і сіл Великої Волині в контексті регіональних досліджень" (Коростень, 28–31 травня 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції "Архіви – скарбниця людської пам'яті" (Житомир, 11–12 червня 2002 р.), Всеукраїнських некрополістичних читаннях "Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки" (Київ, 11–13 листопада 2002 р.), Міжнародній науково-краєзнавчій конференції, присвяченій 750-річчю першої літописної згадки про місто Новоград-Волинський "Звягель – Новоград-Волинський: від сивої давнини до сьогодення" (Новоград-Волинський, 3–6 липня 2007 р.), Міжнародній науково-краєзнавчій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження класика англійської літератури Джозефа Конрада "Бердичівська земля у плині часу" (Бердичів, 26–29 вересня 2007 р.). Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданні кафедри релігієзнавства Національного університету "Острозька академія".

Структура дисертації підпорядкована досягненню поставленої мети та виконанню дослідницьких завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (360 позицій). Загальний обсяг роботи становить 196, основний текст – 156 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обґрунтовується актуальність теми, мета, завдання дослідження, визначаються його предмет і об'єкт, окреслюються хронологічні та територіальні межі дисертації, вказано на наукову новизну і практичне значення роботи.

Перший розділ – "Історіографія та джерельна база дисертації" – складається з двох підрозділів. В першому – "Стан наукової розробки проблеми та опубліковані джерела" висвітлено історіографію церковнопарафіяльної документації та опубліковані джерела.

Висвітлення проблеми діяльності православних інституцій та духовенства у сфері церковнопарафіяльного діловодства умовно можна поділити на три періоди: дореволюційний (синодальний), радянський та сучасний. Кожен з них вирізняється завданнями, які ставили перед собою автори, характеристикою джерельної бази, змістом, концептуальними підходами та методами дослідження.

Більшість дореволюційних праць за змістом є фактично опублікованими джерелами. Автори таких видань зосереджували увагу на необхідності ознайомлення церковних діячів із законодавчими актами, інструкціями, правилами тощо. Яскравим прикладом цього слугує збірник законів "Руководственные для православного духовенства указы Святейшего Правительственного Синода 1721–1878 гг."1. Його своєрідним хронологічним продовженням є робота А. Зав'ялова "Циркулярные указы Святейшего Правительствующего Синода 1867-1900 гг."2.

Додатком до духовного журналу "Пастырский Собеседник" за 1898 р. вийшла у світ праця "Правила и формы церковного письмоводства"3, що являє собою зібрання розпоряджень та коментарів до них. Це свідчить про існуючу та той час потребу в подібних виданнях. Цей ряд доповнюють праці І. Богословського4, Т. Барсова5, Я. Івановського6,
Ф. Малютіна7 та О. Парвова8, в яких йдеться про обов'язки духовних установ та осіб відносно ведення парафіяльних документів.

Практика церковного діловодства, зміни законодавства у цій сфері вимагали узагальнень, коментарів, роз'яснень чим і спричинили появу ряду видань, присвячених як загальним правилам ведення документів, так і конкретним їх видам. Серед них варто виділити роботи П. Нечаєва9, І. Чижевського10, О. Успенського11, Л. Новікова12.

Важливим джерелом для дослідження діяльності православних інституцій та духовенства у сфері ведення церковнопарафіяльних документів є "Полное собрания законов Российской империи". Саме там вміщено основні закони, що видавалися в державі, зокрема й по духовному відомству.

Із поваленням самодержавства в Російській імперії та приходом до влади більшовиків церква втратила своє колишнє значення. Духовенству заборонили вести документацію, отже відпала й потреба у виданнях, які раніше надавали практичні рекомендації у даному напрямку. Певним винятком із правила було дослідження метричних книг, оскільки вони слугували важливим джерелом з історії статистики, демографії тощо. Навіть радянська історіографія, яка всіляко відкидала твердження корисності будь-чого, що стосувалося церковного життя, не могла заперечити значення метричних книг. До праць, які в зазначений період розглядали метрики як джерело з історії статистики можна віднести дослідження М. Птухи13, А. Гозулова14, Б. Плошка та І. Єлисєєвої15. В цей період метрики розглядають і як одне з важливих джерел історії демографії, зокрема Х. Паллі16, В. Кабузан та С. Брук17.

Однією з найгрунтовніших праць даного періоду є робота А. Єлпатєвського18. В ній він детально розглядає історію документування актів громадянського стану починаючи з ХVІІІ століття (в основному це метричні книги та шлюбні обшуки).

З розпадом Радянського Союзу та утворенням незалежної України починається новий етап дослідження історії різних сфер церковного життя, в тому числі й діловодства. З'являється ряд праць, які безпосередньо або певною мірою стосуються даного питання. Важливим