LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Православні інституції та духовенство як суб'єкти формування церковнопарафіяльного діловодства Волинської єпархії наприкінці XVIII - на початку ХХ століть

безпосереднє поширення розпоряджень через повітових благочинних, контроль за їх виконанням, прийом на перевірку парафіяльної документації і подальше її подання в консисторію. Деколи їм доводилося виконувати і світські функції. Наприклад, вони були зобов'язані на вимогу цивільної влади надавати потрібну інформацію з парафіяльних документів і займатися публікацією розпоряджень владних органів шляхом розсилки благочинним різних законодавчих актів.

Після остаточного усталення кола діяльності консисторій, духовні правління втратили сенс свого існування, адже багато в чому дублювали їхні функції, в результаті чого й були ліквідовані. У Волинській єпархії цей процес відбувався поступово з 1832 р. по 1864 р.

В обов'язки благочинного входив нагляд за своєчасною здачею документів та забезпечення ними підвідомчих парафій на початку кожного року. До його компетенції входила також перевірка правильності їх ведення, достатність кількості примірників тощо.

Після ліквідації духовних правлінь на благочинія стала покладатися значна частка роботи останніх. Так, вони стали безпосередньою ланкою між парафіями та консисторією.

Створена наприкінці ХVІІІ ст. Волинська єпархія протягом періоду свого існування пройшла всі етапи становлення органів управління, що остаточно сформувались у другій половині ХІХ ст. На початковому етапі в її діяльності мали місце особливості, пов'язані з місцевою специфікою, зокрема з суспільно-побутовими та релігійними традиціями часів Речі Посполитої. Адаптація духовенства до нових умов відбулася приблизно в другій чверті ХІХ століття, коли на зміну старосвітським батюшкам прийшло покоління виховане вже в нових умовах. З цим значною мірою пов'язане й більш чітке функціонування управлінської та діловодної системи єпархії. Окремі порушення та відхилення від встановлених норм мають здебільшого суб'єктивний характер. Загалом, вивчення структури та системи діловодства органів управління Волинської єпархії свідчить про те, що вже на середину ХІХ ст. вона стала повноцінною складовою частиною налагодженого бюрократичного механізму Російської православної церкви.

Третій розділ – "Діяльність духовенства Волинської єпархії у сфері діловодства" – присвячений особливостям ведення основних видів церковнопарафіяльних документів духовенством Волинської єпархії, порядку їх здачі та складанню на їх основі звітів.

Перший підрозділ "Система ведення церковнопарафіяльного діловодства" розкриває питання функціонування церковних документів постійного ведення та роль місцевого духовенства в цьому процесі.

До документів постійного ведення відносять ті, котрі велися духовенством з року в рік протягом певного терміну. У сфері церковного діловодства до них віднесемо клірові та сповідальні відомості, метричні, обшукові та прибутково-видаткові книги.

Книги для здійснення записів видавалися з консисторій через духовні правління та благочинія на початку кожного року.

Встановлено, що розвиток формулярів усіх документів відбувався у напрямку їх деталізації згідно вимог часу. Аналіз основних видів парафіяльних документів Волинської єпархії дав можливість дисертантці прийти до висновку, що зміни форм в цьому регіоні відбувалися в переважній більшості випадків своєчасно, в цілому вони є типовими та відповідають зразкам, встановлених загальноросійським законодавством. Виняток становили метричні книги, коли після другого (1793 р.) та третього (1795 р.) поділів Речі Посполитої Волинь відійшла до складу Російської імперії, греко-католицькі зразки замінювали на загальноросійські, цей процес носив досить розтягнутий у часі характер. Лише в 1808 р. в досліджуваному регіоні їх стали вести згідно вимог Синоду. Траплялися також поодинокі порушення стосовно впровадження нових зразків, але їх, як правило, швидко ліквідовували, оскільки за цим вівся жорсткий контроль з боку єпархіальних органів управління.

Будь-які виправлення в документах заборонялися. Якщо священик щось невірно записував, то в такому разі він мав поставити на початку і в кінці непотрібної інформації риски та записати все необхідне правильно.

До початку ХІХ ст. усі документи велися священиками винятково на бланках, розкреслених власноруч за встановленими зразками. Друковані бланки у Волинській єпархії не поспішали впроваджувати через додаткові витрати. Якщо зважати на той факт, що Московська синодальна друкарня розпочала їх виготовлення ще в 1806 р., то в досліджуваному регіоні вони з'являються лише в середині 60-х років ХІХ ст. Їх впровадження тривало до початку 70-х років. Одним з перших почало в 1864 р. користуватися нововведеннями духовенство Новоград-Волинського, Острозького та Кременецького повітів.

Не зважаючи на те, що Синод спрямовував значні зусилля на уніфікацію церковного діловодства, у Волинській єпархії воно мало ряд особливостей. Найбільші "відхилення" від стандарту відмічалися на початку ХІХ ст. Тоді серед місцевого духовенства ще зберігалися стійкі звичаї та традиції часів унії. Лише з другої чверті століття, після зміни поколінь та активізації діяльності Синоду, церковне діловодство Волині поступово приводилося до загальноросійського зразка.

Другий підрозділ "Порядок звітності та здачі документації" присвячений питанню здачі духовенством церковних документів постійного ведення та складенню й подачі звітів на їх основі"

Окрім здійснення основних духовних треб, до обов'язків парафіяльного духовенства входило не лише ведення поточної документації, а й звітність. Папери мали подаватися до консисторії у чітко встановлений термін через благочинних та духовні правління, або безпосередньо самими настоятелями парафій. Останній спосіб був найбільш прийнятним особливо у тих випадках, коли парафія знаходилася на незначній відстані від консисторії.

Кількість установ, куди волинське духовенство мало подавати зазначену документацію, з часом зростало. Це й поліція, військові присутствія, лікарняна управа та багато інших. Окрім того, значна їх частина через благочинія, духовні правління надходила до консисторії, де на їх основі складалися загальні відомості по єпархії та подавалися до Синоду.

Для кожного виду документу існував свій встановлений термін подачі. Для волинського духовенства це становило значну проблему, незважаючи на постійні нагадування єпархіальних органів влади та самого Синоду безпосередньо. Зокрема, наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ століть траплялися випадки, коли через несвоєчасну подачу звітів затримувалося складання та надсилка до найвищого релігійного органу держави генеральної відомості по єпархії. Часто такі затримки траплялися не тільки з вини місцевих священиків, але й самих благочинних, членів духовних правлінь, котрі теж інколи не відзначалися відповідальністю.

Запровадження духовним відомством системності у веденні документації, в тому числі звітної, мало свої позитивні моменти. Зокрема, за відсутності розгалуженої і організованої державної статистичної мережі, інформація зібрана священиками, часто слугувала чи не єдиним джерелом для демографічної, медичної, військової статистики. Вона й тепер широко використовується у багатьох напрямах історичних досліджень.

У третьому підрозділі "Зберігання церковних документів" висвітлюється питання зберігання документації духовенством Волинської єпархії.

Значну увагу духовне відомство надавало архівній справі та проблемам зберігання документів. При здачі документів в архів особлива увага зверталася на