LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Проблема оновлення українського суспільства у філософії Лазаря Барановича

українського бароко і доклали немало зусиль для створення філософської скарбниці України.

Здобутки насамперед цих та деяких інших мислителів репрезентують стан історії української філософії того періоду, містять основні концепції оновлення суспільства, що ураховували історію західноєвропейської і вітчизняної філософської думки. Їхні погляди на суспільство, державу, церкву, владу, особу, та людське життя у світі, утворюють своєрідне світоглядне підгрунття процесу осягання перетворень в сучасній Україні. Хоч загалом соціальні думки українських вчених XVII ст. виявилися утопічними, але вони все-таки формували теоретичний рівень філософської культури українського народу в часи "козацького бароко".

Серед мислителів, котрі особливо цікавилися питаннями оновлення українського суспільства, виділяється постать Лазаря Барановича —випускника Києво-Могилянської колегії, а згодом її професора і ректора, Чернігово-Сіверського архієпископа, філософа, письменника і політика, провідника неформального Чернігівського науково-мистецького гурту, що утворився в другій половині XVII cт.

Творчість Л.Барановича досліджувалася, але головним чином в історико-літературному аспекті. Свій внесок у вивчення спадщини мислителя зробили науковці ХІХ століття: П.Попов, В.Перетц, М.Паторжинський, М.Костомаров, В.Строєв та інші. На початку ХХ століття І.Франко, М.Сумцов, та інші дослідники аналізували літературно-поетичну діяльність мислителя. Тільки з другої половини ХХ століття в українській історико-філософській літературі знову почали згадувати творчий доробок Л.Барановича. Завдяки розвідкам В.Нічик, В.Горського, В.Дмитриченка, М.Кашуби, В.Литвинова, Я.Стратій, І.Огородника, В.Шевченка та багатьох інших дослідників ми маємо змогу визначити обсяг недослідженого та перейти до конкретного аналізу різних аспектів філософії Л.Барановича, зокрема, його вчення про суспільне оновлення.

Особливе значення для нашої дисертації мають роботи В.Микитася, А.Макарова і В.Шевчука, які першими звернули увагу на утопічність суспільствознавчих поглядів Л.Барановича, хоч спеціального історико-філософського аналізу вони не проводили. Проте ці дослідники започаткували певні методологічні розробки, котрі сприяють вивченню обставин, що спонукали Л.Барановича до створення моделі ідеального суспільства, тобто утопічного проекту оновлення українського суспільства.

Потрібно також брати до уваги, що "українська утопія" XVII ст. має певні особливості, порівняно із утопіями західноєвропейських мислителів, що теж потребує відповідного історико-філософського аналізу. Причому серед творців "української утопії" праці Л.Барановича мають джерельний характер, незважаючи на те, що цей пласт творчості мислителя майже не висвітлений в історико-філософській літературі.

Ураховуючи це, дисертантка вважає, що проблема витоків "української утопії" в цілому, незважаючи на наявність окремих досліджень в історико-філософському плані, залишається нерозв`язаною. Дана дисертація, принаймні, робить крок до розв'язки, оскільки ми намагаємося вивчити філософські погляди Л.Барановича на питання оновлення українського суспільства. За бароковим орнаментом алегорій і аналогій особлива увага в його творах звертається передусім на специфіку суспільного оновлення, як динамічного процесу становлення "нової людини" або "Нового Адама", замість української Руїни XVII ст.

Таким чином, об'єктом дослідженнявнашій роботі являється суперечність між внеском Л.Барановича у історію філософської думки України та незначним рівнем осмислення цього внеску в сучасній історико-філософській науці.

Предметом дослідженнявиступає філософське вчення Л.Барановича про суспільство та оновлення українського суспільства в другій половині XVII століття.

Методологічну та методичну основу дисертаціїутворюють здобутки в галузі історико-філософських досліджень вчених Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, вузів Києва, Дніпропетровська, Львова та інших міст України, напрацьовані починаючи з 60-х —70-х років ХХ століття. Зокрема, це вчення про філософську культуру (В.Горський, В.Шинкарук, В.Іванов, О.Яценко та інші); концепція історико-філософського синтезу (В.Нічик, Я.Стратій, В.Литвинов, В.Лісовий та інші); концепція національного характеру і українського менталітету (П.Гнатенко, М.Попович, та інші); вчення про екзистенціальний підхід до історії філософії (А.Бичко, І.Бичко, М.Причепій, С.Грабовський, А.Макаров, В.Окороков та інші); вчення про семантико-герменевтичний аналіз (Г.Заїченко, В.Лук'янець, В.Пронякін, Н.Хамітов та інші); персонально-хронологічний аналіз (І.Огородник, В.Огородник, М.Русин та інші); вчення про архетипи національної культури і філософії (С.Кримський, П.Кононенко, В.Шевченко та інші). Одночасно використовувались сучасні соціально-філософські підходи до історії суспільних вчень, розроблені В.Андрущенком, І.Бойченком, Л.Губернським, Г.Горак, В.Кременем, М.Михальченком, М.Мокляком, Ф.Прокоф'євим, О.Токовенком та іншими дослідниками.

Методичний аналіз здійснювався на основі використання таких загальнонаукових методів, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, діалектика тощо. Використовувалась історична компаративістика. Словом, дисертантка намагалася урахувати новітні і традиційні методологічні підходи і методики, що тепер використовуються в Україні істориками філософії.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в історичному аналізі української філософії визначено найважливіші особливості вчення Л.Барановича про перетворення українського суспільства на підставі дослідження його творів "Меч духовний" та "Труби словес проповідних", а також інших праць мислителя.

Ця новизна аргументується у наступних положеннях:

1.На підставі аналізу наукової літератури встановлено, що філософське вчення Л.Барановича про оновлення українського суспільства практично не вивчене.

2.Творчість українських мислителів XVI-XVII ст., до яких належить і Л.Баранович, доцільно досліджувати, спираючись на методологію історико-філософського аналізу, започатковану з 60-х років ХХ ст. науковцями Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Дніпропетровського національного університету та інших установ, оскільки вона забезпечує більшу адекватність аналізу філософії цього та інших українських мислителів.

3.Під час дослідження філософських поглядів Л.Барановича про підстави виникнення нового суспільства потрібно ураховувати як досвід філософії України, так і світової філософської думки. Це створює можливості для глибшого розгляду об`єкта дослідження, сприяє точнішій реконструкції історико-філософського процесу в Україні.

4. Соціокультурна та політична специфіка становища в Україні другої половини XVII ст. обумовили таку соціально-філософську тематику творів Л.Барановича, в