LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Проблема оновлення українського суспільства у філософії Лазаря Барановича

Замість "поляків" руського походження на історичній арені з`явились українці. Тому у творах Л.Барановича "Меч духовний", "Труби словес проповідних" та інших, розмежовуються українське та польське суспільство із його владою та католицькою церквою. Відмінності Л.Баранович проводив також між "малоросіянами" та "москвою".

Прагнучи піднести самосвідомість українського народу, Л.Баранович звеличував віру в давніх українських героїв і святих. Тому в "Трубах словес проповідних" та "Мечі духовному" прославляються князь Володимир, князі Борис і Гліб, Антоній Печерський, діячі києворуської доби. Філософське обґрунтування необхідності оновлення українського суспільства другої половини XVII ст. Л.Баранович та очолювані ним представники чернігівського літературно-філософського кола пов'язують із необхідністю продовжити традиції Київської Русі, котра мала такі атрибути держави, як територію, власний уряд, законодавство, військо, закони тощо.

Війна під проводом Богдана Хмельницького, зазначається в дисертації, внесла багато коректив у життя українського народу. Правлячою верствою, що витіснила панування польської шляхти, стало козацтво. Його виборна верхівка — гетьман, полковники, старшина — набули громадянську і військову владу. Якщо говорити про селян, то заведене в Малоросії поляками кріпацтво було ліквідоване, що відкривало для селян реальні перспективи вільного життя.

Але особливість української державності Гетьманщини або Малоросії від середини XVII ст. полягала у підпорядкуванні всіх суспільних станів завданням війни проти іноземних окупантів, яка точилась на той час в Україні, особливо на Правобережжі. Адміністративно-територіальними одиницями стали полки і сотні. Сотники і військові зосередили на місцях в своїх руках не тільки військову, а й адміністративну владу. Осередки православної церкви в цей час теж мали значний вплив на політичне життя України. Тому Л.Баранович, якому Константинопольський патріарх довірив бути архієпископом "всія Русі", у своїх творах "Меч духовний" та "Труби словес проповідних" православній церкві відводить роль засобу майбутнього оновлення українського суспільства.

Дисертантка доводить, що в Україні другої половини XVII ст. виникли нові соціально-екзистенційні умови: формується нова суспільна ієрархія, утворився клас землевласників, що складався з української старшини, а селянство, яке масово показачилося, неохоче сприймало нові реалії. Л.Баранович бачив брак відповідної державно-організаційної ідеології в Україні, де боротьба за національне існування і тогочасна геополітична ситуація довкола неї, заважали мирному суспільному реформуванню. Складні соціально-політичні процеси, війни, роздрібленність суспільства і територій, привели Україну другої половини XVII ст. до стану, який у вітчизняній історії іменується Руїною. Але, незважаючи на всі прикрі обставини, українські інтелектуали, а серед них і Л.Баранович, напрацювали в цей період досить глибокі філософські матеріали, якими ми можемо пишатися і, що не менш важливо, повинні користуватися.

Дисертантка підкреслює, що розгляд проблем суспільного оновлення реалізувався Л.Барановичем в річищі релігійної філософії. Майбутнє (або минуле), проте не існуюче тепер, суспільство бачилося християнами в образі раю, де правив легендарний творець світу Бог. Правив, ясна річ, уявно, бо самого Бога, з погляду християнства, не можна знати. Відповідно в релігійній філософії склалося розуміння суспільної структури, уявлення про потойбічне життя в раю. Тобто це був масштабний соціальний нарис суспільства, що в науковій літературі. розглядається як пам'ятка європейського утопічного державотворчого мислення. Дана тенденція здобула своє яскраве продовження у творах Д.Мільтона, Д.Свіфта, Т.Мора та інших мислителів, котрі в своїй уяві також будували райські місця.

Виходячи з вимог християнської філософії, Л.Баранович розробляє власну ідею земного раю на українській землі, де повинен, на його думку, правити син Божий Ісус Христос. При цьому він наполягає на необхідності масового "воскресіння із мертвих" всіх людей в Україні. Хоча ідеї Л.Барановича практично не були використані, але його концепція утвердження нового суспільства яскраво свідчить про гаряче бажання мислителя поліпшити суспільне життя на землях своєї Вітчизни.

Філософськи осмислюючи перспективи українського суспільства, Л.Баранович одночасно рухається в широкому контексті європейської філософської думки. Він ураховує філософію греків, римлян, євреїв, італійців, англійців, голландців, мислителів інших держав, які мовлять про переустрій суспільного життя. Але в цілому, підкреслюється в дисертації, його погляди звернені до самобутнього укладу українського народного життя, яке повинно було проходити, за його задумом, під моральним впливом православної церкви та продовжувати традиції Київської Русі.

Дисертантка обґрунтовує, що загалом Л.Баранович визнавав два основні організаційні та раціонально-упорядковуючі суспільні начала: державу і православну церкву. Оскільки в Україні другої половини XVII ст. були початки національної держави (Малоросія або Гетьманщина), а землі поза Малоросією входили до складу інших держав, то загальнонаціональною формою упорядкування життя просвітник вважав православну церкву, яку він розглядав як "Духовну Україну". Державу ж Л.Баранович розглядав як особливу форму власності, котра проявлялася у "володінні" (царем, гетьманом тощо) певним народом чи народами разом з їхніми предметно-речовими багатствами. З цього він робив висновки, що церковні діячі, як громадяни, повинні визнавати державну владу. Але як "учителі народу", котрі задають народу зразки моральності, священики вищі, ніж представники державної влади. Духовенство "чистить душі" людей , в тому числі і царів, котрі розпоряджаються "тілами" людей.

Особлива увага Л.Барановича, говориться в дисертації, була прикута до питань перспектив Малоросії та всієї України. Спостерігаючи політику майже десятка гетьманів, Л.Баранович скептично ставився до їхньої діяльності. Він відзначав непостійність, непослідовність, некомпетентність, дії "на авось" політичних керівників Малоросії. Тому мислитель намагався створити загальну версію оновлення українського суспільства на основі просвітництва і морального удосконалення. Результатом його праці в цьому напрямку стала утопічна концепція оновлення малоросійського (всього українського) суспільства завдяки освіті і моральному зростанню в напрямку свободи. Зразки такого "переобразування", на думку Л.Барановича, створив своїм життям і вченням Христос.

У третьому розділі — "Основні чинники утвердження нового суспільства в контексті філософії Л.Барановича" — робиться історико-філософський аналіз ідеї мислителя стосовно національної держави, його концепції обміну талантами як основи суспільства, а також тих чинників (факторів), що викликають суспільні