LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Проблема свідомості у контексті взаємодоповняльності релігійного та наукового дискурсів

"Психологія", "Теоретична фізика", "Історія релігії", "Історія науки", "Інформатика", "Біологія", "Теологія", різних філософських дисциплін. Матеріал дисертації може стати змістовним навантаженням тематичного спецкурсу.

Апробація дослідження.

Ідеї дисертації висвітлені дисертантом у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях:

  • "Православ'я крок в майбутнє" (Київ, березень, 2003);

  • "Дні науки філософського факультету Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка" (Київ, квітень 2003);

  • "Філософія та історія філософії" (Київ, травень 2003);

  • при державному комітеті у справах релігій та відділенні релігієзнавства інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України "Релігія і церква в Україні: уроки минулого та проблеми сьогодення" (Київ, червень 2003);

  • "Православ'я – крок в майбутнє" (Київ, березень 2004).

  • "Православ'я крок в майбутнє" (Київ, березень 2005).


Структура дисертації структура дисертації зумовлена логікою дослідження згідно з його метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. У першому розділі йдеться про висвітлення поставленої в дисертації проблеми у науковій літературі, здійснюється аналіз джерел з даної теми, визначаються розроблені та маловивчені аспекти питання комплементарності науки і релігії через призму проблеми свідомості. Другий розділ присвячений вивченню поняття душі у релігійному досвіді, його зв'язок із антропологічною тематикою загалом, а також дослідження релігійного способу осягнення реальності та функції свідомості у цьому процесі. У наступному розділі, згідно з концепцією дисертації, йдеться про формування сучасної постнекласичної наукової парадигми, значення проблеми свідомості для неї, яка обумовлюється зростанням необхідності врахування такого феномену як суб'єктивність. З'ясовується, що вивчення феномену свідомості дає підґрунтя для комплементарної інтерпретації взаємовідносини релігії та науки.

Кожний розділ підсумовується невеликим блоком висновків.

Завершується виклад дисертації узагальнюючими висновками.

Повний обсяг дисертації – 178 сторінок основного тексту, 14 сторінок списку використаних джерел (188 найменувань).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У "Вступі" міститься обґрунтування доцільності і актуальності теми, висвітлюється ступінь її наукової розробки, формулюються мете і завдання, визначається об'єкт і предмет дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, зазначено форми апробації і структури роботи.

У першому розділі – "Проблема свідомості в контексті взаємодії наукового та релігійного світоглядів: історіософія і методологія дослідження" – висвітлюється специфіка дослідження проблеми свідомості у її історико-філософському, релігійному та науковому генезисі, подається огляд джерел, де аналізується її сучасна інтерпретація.

Перший підрозділ – "Релігієзнавчо-філософське осмислення проблеми свідомості в історичній ретроспективі" – присвячений аналізу інтерпретацій проблеми свідомості у науковій, філософській та релігійній думці від доби Модерну до постнекласичної епохи. У цьому контексті з'ясовано, що інтерпретація тематики свідомості сягає ще часів античності. Серед філософів цієї доби переважає думка про "невловимість" сфери ментального, яка вважається цариною релігійного, лише пізнавальні, раціональні засади свідомості привертають увагу мислителів. Вони стали основою класичного розуміння свідомості. У парадигмі модерну, у процесі історичної зміни уявлень про душу віднаходимо ідеї щодо сфери, яка знаходиться "поза межами знання і непідвладна знанню" (християнська середньовічна філософія). Тематика свідомості поступово попадає під інтерпретацію з точки зору фізіології та медицини, які трактують її як особливу функцію мозку". Дана теза набуває ознак парадигми у діалектико-матеріалістичній традиції аналізу свідомості.

Органічний взаємозв'язок між "індивідуальною та надіндивідуальною формами свідомості" був виявлений у німецькій трансцендентальній критичній філософії, завдяки чому релігійне знання знаходить своє місце у структурі людського знання завдяки власній аксіології.

Установлюється, що російська релігійно-філософська література кінця ХІХ – початку ХХ ст. зосереджується на двох основних підходах до проблематики свідомості: перша застосування методів та знань західної філософії та науки у православному світогляді, друга парадигма Всеєдності. Дані підходи знаходять точку взаємодії через "здійснення Боголюдини" (В.Соловйов), "взаємне доповнення ментального і фізичного" (С.Франк).

Зв'язок людини і буття, у якому проявляє себе свідомість-душа через осягнення дійсності, постає у творчості неотомістів, які акцентують увагу на антропософській сфері як особливому вимірі реальності.

Друга половина ХХ століття характеризується початком виникнення принципів постнекласичної методології, вона розширила межі застосування знань про свідомість (зокрема у галузі фізики і релігії). Окреслення аналогій у методології науки і релігії, відсутність антагонізму між уявленням релігії про Бога та відкриттями у галузі теоретичної фізики, сприяло розвитку інтерпретацій свідомості на основі "квантової аналогії", "духовної енергії", "образу і подоби Бога", що окреслилося у працях В.Войно-Ясенецького, О.Меня, Н.Вінер, Н.Бор, В.Гейзенберг. Розвинуті погляди на інтеграцію релігійного і наукового знання, у світлі проблеми свідомості, висвітлені у працях науковців постнекласичної доби. Аспекти інформаційних процесів у свідомості розкрили постмодерна наука, яка вміщує у собі синтез знань із галузі теоретичної фізики та теорії інформації, що дозволило обґрунтувати "польову теорію свідомості" (Г.Шипов, А.Акімов), "полівихрову свідомість" (О.Бугаєв), "інформаційну теорію душі" (Єршова, Черносвітов). Це дозволяє припустити, що спростовується суто секулярне визначення проблеми свідомості у науці постмодерної доби.

У другому підрозділі – "Методологія відношення релігія-наука: від єдиного знання до доповняльності" – висвітлюється специфіка дослідження взаємовідношення релігії та науки у залежності від історичної парадигми, яку у загальному можна розділити на три стани (у відповідності із відношенням між релігією та наукою): єдине знання – релігія і наука перебувають у недиференційованому зв'язку (Премодерн), дезінтеграція знання на релігійне і наукове та антагонізування однієї з іншою (Модерн), становлення процесу комплементарності релігії та науки, віднаходження спільних позицій (Постмодерн). У дослідницькій літературі доби модерну вплив на методологічну установку можна назвати процес секуляризації,