LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Проблема свідомості у контексті взаємодоповняльності релігійного та наукового дискурсів

знання про об'єкт не тільки із засобами, але й з ціннісно-цільовими структурами діяльності, передбачаючи експлікацію внутрішньонаукових цінностей і їх співвідношення із цінностями іншого типу (релігійними, суспільними і т. д.).

Другий підрозділ – "Свідомість-душа як основа релігійного вчення про людину" - у результаті аналізу поглядів авторитетних авторів релігійної традиції і сучасності (на прикладі християнських мислителів) дисертант визначає особливості надприродної сфери свідомості та її властивостей. Ця сфера людської душі актуалізується як сутнісна для природи людини, саме на них акцентує увагу релігія. Прояв надприродного, ієрофанного, тобто релігійного виміру, можливий лише у тій мірі наскільки воно дається свідомості (М.Еліаде). Тим самим стверджується реальність духовного начала свідомості, що виражає християнський принцип "іскорки Божої" у людині, її зв'язок з Богом. Містично-ірраціональне християнство вбачає у цьому одночасну трансцендентність та іманентність людини до Бога. Це вияв релігійного виміру дихотомії природи людини, який має значення лише у відношенні до реальностей, в яких вони легалізуються. Для тілесної оболонки (трансцендентна до Бога) таким виміром є "об'єктивна реальність", яка є об'єктом для раціонально-прагматичної науки, а для душі (іманентна до Бога) – духовний вимір.

Онтологічне пояснення інтегрованого існування свідомості та тіла, у релігійній інтерпретації, може мати обґрунтування на основі моральної аксіології (В.Соловйов), пізнавальної функції (Е.Жільсон, Ж.Марітен). на відміну від наук, які намагаються, опираючись лише на дані досвіду (психологія, неврологія), описати з об'єктивної точки зору свідомість, у релігійній інтерпретації є більш суб'єктивне (у позитивному розумінні цього слова), інтимне, можна твердити феноменологічне розуміння душі, внутрішнього Я. Акцентування уваги християнських мислителів на духовному не означає відмови від тілесного. Відношення духовного та природного відображається у ієрархічному взаємозв'язку, що означає ступеневий перехід від першого до другого. У релігійній інтерпретації це означає, що надприродні властивості свідомості мають характеристику розумності та пізнаваності, а не антагонізування із раціонально-практичною гносеологією науки. Духовне пізнання, яке розпочинається із самопізнання, визначає, що душа та духовна дійсність єдине ціле, а людина як духовно-тілесна істота здатна актуалізуватись як єдність духовного і фізичного виміру. Тому зрозуміло, що, у релігійно-християнській інтерпретації, науковий традиційно-логічний принцип опису душі поступається щодо релігійного віровчення.

У третьому підрозділі – "Свідомість та методи релігійного осягнення реальності" – розглядаються концепції феномену позараціональних, містичних станів свідомості у сучасній релігійно-християнській думці та водночас визначається їх відношення із класичною гносеологією. Встановлюється, що сучасна християнська теологія витлумачує релігійну методику пізнання як статус надчуттєвого осягнення реальності, яке не піддається інтерпретації засобами модерної методології науки. У теолого-християнському контексті, пізнання класичного типу на основі традиційної логіки, не заперечується, а лише доповнюється гносеологією духовного виміру. Відповідно до цього тлумачиться культове служіння, яке виконує функцію методики відмежування від суб'єктивно-об'єктивної прагматичної матеріальної дійсності (хоча б під час перебування у храмі, через приєднання до таїнств). Ірраціональна методика природна для релігійного пізнання, але для наукового методу, спрямованого до об'єктивації знання, необхідною є "точка зору на об'єкт пізнання з боку, з відстані" (П.Тілліх), що веде до протиставлення суб'єкта і об'єкта інтенціонального акту.

У сучасному богослов'ї і релігійній філософії дається докладна методологічна та інтерпретаційна база щодо ірраціонального та трансцендентного станів душі, які можна вважати релігійним способом осягнення буття. Зокрема, для досягнення містичного стану необхідною умовою є відмежування від будь-якого сприйняття матеріальної дійсності. При цьому усі християнські теологи визнають, що віра це фундамент ірраціонально-містичної гносеології. Віра синтезує у собі два начала раціональне та ірраціональне, суб'єктивне та об'єктивне. Віра як досвід, у релігійно-християнському контексті, характеризується через надчуттєвість (С.Л.Франк). До досвіду належить й інтуїція, яка визначається як духовне пізнання зумовлене "живим переживанням присутності у бутті деякого вищого Начала" (О.Мень).

Християнські богослови намагаються інтерпретувати містично-ірраціональний стан свідомості на основі понять якими оперує класична наука. Так, вони визнають, що надчуттєвий стан властивий людям мозок яких перебуває у незвично напружених умовах (гіпноз, сомнамбулізм, лихоманка), які визначаються як екстраординарні. Відрізняє містично-релігійне пізнання від класично-наукового, відсутність у першого "контролюючо-примусового апарату" щодо об'єкту (І.Рупнік). Можна констатувати, що існуючі відмінності між методологіями модерної науки та релігії (християнства) не мають антагоністичної характеристики, водночас постмодерна методологія дозволяє припустити зближення науки з релігії.

У третьому розділі – "Сучасний науковий дискурс свідомості" – простежується проблематика інтерпретації постнекласичною наукою феномену свідомості та порівняння її із ідеями філософської традиції, водночас аналізується взаємодоповнення постмодерної наукової парадигми та релігійного світогляду.

Перший підрозділ - "Взаємозв'язок проблематики свідомості та сучасного наукового дискурсу" - присвячений дослідженню відношення сучасної науки і проблеми свідомості, зважаючи на формування постнекласичної парадигми. Класична філософія і наука визначають свідомість як здатність людини до відображення дійсності. Такий підхід монополярно витлумачує ментальну сферу людини, оскільки не враховується її функція "опрацьовувати" отриману ззовні інформацію. Визначення відображувальної функції свідомості як її основної характеристики, обмежує класичну методологію рамками суб'єктивно-об'єктивного відношення. У процесі зміни постнекласичною парадигмою класичної змінюються акценти інтерпретації проблеми свідомості. Відкриття у галузі природничих наук, особливо у фізиці, дозволили застосувати плюралістичного-різнопланову методологію опису свідомості, яка має аналогії з релігійно-містичними моделями душі.

Найбільш важливим методом можна визначити принцип комплементарності, який наука постмодерної доби використала для пояснення природи частинок субатомного світу. У релігійному контексті богослови (християнські) інтерпретують його як приклад комплементарності духовного і фізичного, суб'єктивний і об'єктивного, раціонального та