LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Психологія релігії: формування та утвердження релігієзнавчої парадигми

Трансперсональний досвід відкриває цілу галерею ототожнень, у яких людина набуває нової ідентичності – переживання попередніх життів, ототожнення з іншими індивідами, єднання з усім живим тощо. У трансперсональних станах розширена свідомість стає співмірною зі Всесвітом, відкриває перед людиною двері в світ трансцендентного. Сьогодні трансперсональна теорія – не просто наукова дисципліна; вона перетворюється на образ мислення і переживання самого себе, інших людей і світу загалом. Відтак у трансперсональному русі намічається поворот до розуміння трансперсональних феноменів як подій співучасті. У цьому контексті трансперсональні феномени набувають якості не лише внутрішніх переживань, але й статусу події співучасті, у якій людина стає співпричетною не тільки з людством, але й зі Всесвітом в цілому. У дисертації зроблено висновок, що такий аналіз уможливлює не тільки релігієзнавче вивчення трансперсонального досвіду, але й допомагає людям, які пережили його, зрозуміти й інтегрувати такий досвід, перетворити духовний стан на стійку константу особистості. Це нове трансперсональне бачення має глибокі наслідки не лише для утвердження толерантного порозуміння між представниками різних релігій, але й створює умови для інтеграції трансперсонального знання в повсякденне життя, актуалізує духовні пошуки.

Шостий розділ – "Можливості психології релігії як релігієзнавчої дисципліни" – складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 6.1. – "Проблема визначення предмета психології релігії" – зазначається, що до сьогодні в релігієзнавчій науці предметне поле психології релігії осмислюється вкрай неоднозначно. При цьому іноді не враховуються здобутки попередніх досліджень, що, безперечно, відображається не лише на психології релігії, але й на релігієзнавчій науці загалом.

Щоб пролити світло на означену проблему, дисертант звертається до розгляду психології релігії в контексті психології, богослов'я та релігієзнавства. Зазначається, що сучасна психологія, раціоналізуючи сферу чуттєвого, душевного, власне, перетворюється в психологію без "душі", що знайшло своє відлуння й у психології релігії. Психологія релігії в контексті богослов'я має позитивні напрацювання, проте вирізняється конфесійною спрямованістю. Натомість у системі релігієзнавства висвітлення релігії набуває цілісного характеру, де результати досліджень інтегруються в певну систему знань. Підкреслюється, що саме в системі релігієзнавства психологія релігії здатна поєднати в собі всі ті надбання, які були напрацьовані попередниками і водночас вийти на більш широкий теоретико-методологічний простір, не обмежений світоглядними орієнтаціями. З'ясовуючи місце психології релігії в структурі релігієзнавства, дисертант приходить до висновку, що саме в цьому контексті вона набуває визначеності і розкривається її специфікація, сутність якої полягає в "увнутрішненні" релігії, у феномені релігійності. Остання тісно пов'язана з чуттєвим світом людини, її душевністю як невід'ємним атрибутом духовності. Отже, пробудження релігійності як духовності уможливлюється через душевну роль чуттєвої сфери як особливої, внутрішньої діяльності, як певного сенсопродукуючого процесу.

Розглядаючи форми релігійної орієнтації – зовнішню та внутрішню релігійність, автор акцентує увагу на тому, що саме внутрішня релігійність сприяє збереженню психічного та духовного здоров'я людини, містить зцілюючий духовний потенціал. Незважаючи на різноманітні чинники появи індивідуальної релігійності, як зазначається в дисертації, все ж її можна корелювати з метою зцілення людини, підтримки її цілісності.

Дисертант прийшов до висновку, що коли релігійність виступає способом самовибудови людини, укорінюється у її "Я" як покликання, тоді вона одухотворяється і конституюється як релігійна духовність. У цьому контексті розмежовуються релігійний світогляд і релігійна духовність: якщо в першому відображається переважно спосіб життя людини, то в другому відбувається самоконструювання свого власного образу відповідно до образу Божого, вивищення самоцінності "Я".

Розглядаючи різні підходи до визначення релігійності, автор зупиняється на різноманітних "замірах" релігійності (ступінь, рівень, стан, характер і динаміка). Зазначається, що дослідження релігійності, передусім, вимагає цілісного, системного підходу, де б враховувалися як психологічні, так і соціальні чинники.

Автор розмежовує психологію релігії та релігійну психологію. Остання є певною "відповіддю" на релігійні догми, віроповчальні принципи. Натомість, психологія релігії вивчає ці "відповіді" як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Отже, предметом вивчення психології релігії виступає релігійність як певний особистісний стан людини, сутнісні вияви якого залежать від ступеня укорінення релігії у "Я", від її сенсожиттєвої спрямованості як способу людинотворення.

У підрозділі 6.2. – "Психологія релігії: рівні і основні напрями досліджень" – обґрунтовується думка, що осягнення релігійності у світлі психології релігії має багаторівневу структуру.

Одним із "зрізів" психології релігії є емпіричний рівень, сутність якого полягає в накопиченні фактичного матеріалу, зокрема автобіографічних свідчень, розповідей, документів віруючих людей. Підкреслюється значна роль збору первинної інформації як на початковому етапі становлення психології релігії, так і сьогодні, коли вона стає потужним "підсилювачем" теоретичних положень.

Загальнотеоретичний рівень психології релігії включає питання про походження, сутність, структуру, зміст і функції релігійності, досліджує релігійні почуття, уявлення, феномен віри, психологію релігійних процесів (навіювання, навернення), розкриває їхні теоретико-методологічні засади. Цей "зріз" дисертант демонструє на прикладі різноманітних підходів до проблеми осмислення містичних станів, з одного боку, як "псевдорелігійного маячення", з іншого – як нарощування людського в людині. У дисертації підкреслюється, що в цих підходах критерієм виступає сама людина: якщо релігійний досвід стимулює творчі потенції людини, то він, безперечно, не патологічний. У цьому контексті теоретичні виклади підтверджуються експериментальними дослідженнями щодо вияву критеріїв релігійних переживань (В.Стейс, А.Грілі). Зазначається, що екстази можуть мати не лише релігійне забарвлення, але й набувати естетичної, розумової форми вияву (П.Мантегацца).

В статево-віковій психології релігії розглядається динаміка становлення релігійності у процесі розвитку індивіда, особливості структури, змісту релігійних уявлень, почуттів і поведінки в різних статево-вікових групах, залежність релігійності від соціального статусу та соціальної орієнтації. Автор наводить приклади досліджень Е.Хармса, О.Петровича, Р.Голдмена, в яких доволі переконливо розкривається залежність смислового навантаження релігійних уявлень від віку дитини.