LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Психологія релігії: формування та утвердження релігієзнавчої парадигми

1993), "Народна та нетрадиційна медицина України на сучасному етапі" (Київ, 1997), "Актуальні проблеми формування особистості студента – майбутнього лікаря ХХІ ст." (Київ, 2000); щорічних "Днях науки" філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2001, 2002, 2003, 2004, 2005 рр.), "Релігієзнавство як навчальна дисципліна. Теоретико-методологічні та методичні основи викладання у вищій школі" (Тернопіль, 2002), "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, 2003), "Релігія і громадянське суспільство: між націоналізмом і глобалізмом" (Ялта, 2004), "Наука і релігія: сьогодні і в майбутньому" (Харків, 2004). Крім того, результати дослідження використовувалися дисертантом під час проведення лекційних і семінарських занять з курсу "Психологія релігії" на філософському факультету та факультеті соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, під час викладання курсу "Релігієзнавство" на різних факультетах названого вузу. Також результати дослідження доповідалися й обговорювалися на науково-теоретичних семінарах кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлено в монографії "Психологія релігії: історія, теорія та релігієзнавчі виміри", підручнику "Психологія релігії", у 36 публікаціях у журналах і матеріалах наукових конференцій, 26 з них – статті у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Мета, завдання й логіка наукового дослідження визначили зміст і структуру дисертації, що складається зі вступу, шести розділів, висновків і списку використаних джерел із 563 найменувань. Загальний обсяг дисертації (без списку використаних джерел) – 368 сторінок.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано зв'язок роботи з науковими програмами, виокремлено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано його мету й основні дослідницькі завдання, вказано на теоретико-методологічні засади дослідження, розкрито його наукову новизну, а також теоретичне та практичне значення, наведено дані про публікації та апробацію результатів дослідження та його структуру.

У першому розділі – "Аналітичний огляд дослідницької літератури з проблем психології релігії: сучасний стан і методологія дослідження" – аналізується ступінь розробленості проблеми, названі автори та праці, спираючись на які сформульовано основні методологічні принципи і визначено джерельну базу дисертації.

Зазначено, що в дослідницькій літературі спостерігається доволі різнопланове осмислення релігії як психологічного феномена, що багато в чому зумовлено різноманітністю її віднесення чи то до галузі психології (К.Платонов), чи релігієзнавства (В.Лубський, О.Сарапін), чи водночас до двох цих царин (В.Москалець, Д.Угринович).

Не менш суперечливим є питання щодо історичної появи психології релігії як самостійної галузі знання. Дехто її виникнення пов'язує з іменем Ф.Шлейєрмахера (О.Сарапін), інші автори, зокрема, М.Попова – з іменем американського психолога С.Холла та його учнів. А.Єришев, М.Лукашевич, Є.Торчинов вважають її основоположником В.Джемса.

Щоб уникнути суперечок щодо застосування в дисертації поняття "парадигма", автор послуговується поглядом Т.Куна, який увів даний термін для означення загальновизнаної сукупності наукових досягнень, які впродовж певного часу дають науковому співтовариству модель постановки проблем і зразок їх вирішення.

Дисертант звертається до праць зарубіжних дослідників, у яких аналізуються різноманітні точки дотику психологічного та релігійного буття людини (В.Йєротич), розкривається сутність релігійного почуття (Л.Джуссані), виявляються психологічні особливості самонавіювання (А.Грюн). На цілісне осмислення психології релігії претендують польські богослови Г.Кжистечко, Ю.Макселон, А.Ягелло. Коло питань, які розглядаються цими авторами, досить широке: від суто теоретичних проблем (визначення основних понять і категорій), до практичних завдань (створення моделі релігійної особистості, допомога при релігійній кризі, наслідки релігійного навернення, психологічне значення молитви).

Аналізуються праці тих авторів, у яких розглядаються основні тенденції розвитку американської психології релігії (В.Безрогова, А.Белік, Н.Косова, Г.Пушкарьов, В.Соснін та інших), оскільки саме в ній віддзеркалюються всі основні школи цієї релігієзнавчої сфери. Зазначається, що сучасна американська психологія релігії характеризується поступовим посиленням соціально-психологічних аспектів. Ряд зарубіжних дослідників вказують на позитивний вплив релігійності на психічне здоров'я (В.Вільсон, Дж.Картнер, Дж.Шумахер), значну роль відводять прикладним сферам психології релігії: релігійному консультуванню, пастирському духівництву та пастирській психотерапії (В.Бір, Д.Каванаш, Е.Жозері, К.Ліч та інші). Досить поширені розвідки, пов'язані з виміром релігійного досвіду (А.Грілі, В.Стейс, Р.Худ та інші). На жаль, більшість із них "страждають" описовістю, що значно ускладнює проблему виміру релігійності.

У дисертації відзначається, що в радянській науковій літературі такі дослідники як І.Букіна, Н.Віснап, І.Яблоков та інші, спираючись на марксизм як загальну теорію, намагались виявити особливості становлення психології релігії, тенденції її розвитку, окреслити спектр проблем, акцентуючи на її значенні у практиці атеїстичного виховання. Дисертант звертається до монографічних досліджень К.Платонова, у яких у науково-популярній формі пропонується виклад психології релігії, "розчаклування" її таємниць із посиланням на досягнення в психологічній науці. У цьому ж контексті дослідження В.Бехтєрєва, Л.Васильєва, Д.Елькіна, В.Рожкова, М.Рожкової, А.Портнова, які, посилаючись на наукові здобутки природознавства, розкривали сутність віри, демономанії, крикливства, фанатизму тощо. Серед творчого доробку мислителів радянської доби відзначаються праці М.Попової, Д.Угриновича, у яких представлено системний аналіз психології релігії.

Зазначається, що праці релігієзнавців радянського періоду (60–80-і рр. ХХ ст.) стали своєрідним проривом щодо крайнього нігілізму відносно досліджень з психології релігії, який довгий час існував у наукових колах. І хоча в деяких роботах переважав критичний аспект, все ж таки саме ці дослідники ініціювали аналіз таких проблем психології релігії як визначення її предмету, намітили контури її історичного становлення та визначили її роль у структурі релігієзнавства.

З богословського доробку автор звертається до праць тих дослідників, у яких розглядаються різноманітні аспекти релігійної духовності (Б.Ничипоров), психологічні особливості віри, молитви (Х.Хопко), аналізуються граничні можливості особистості.

У сучасній дослідницькій думці, присвяченій