LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Психологія релігії: формування та утвердження релігієзнавчої парадигми

дослідження в психіатрії, невропатології ініціювали вивчення таких проявів релігійності як містицизм, фанатизм, святість.

Соціально-психологічний напрям психології релігії був доволі неоднорідним. Поряд з прагненням до пояснень на основі опитувань статево-вікової релігійної психології дітей (Г.Клюв'є, П.Бове), релігійних почуттів (Л.Арреа) вирізняються роботи Е.Дюркгейма, у яких розкривається соціальний характер релігії, співвідношення в ній царини священного та профанного.

У німецькій психології релігії дисертант виділяє історичний і теологічний напрями. Саме В.Вундт, використовуючи порівняльно-історичний метод при дослідженні психології народів, висловлює думку про те, що психологія релігії має бути генетичною: вивчати походження релігійних переживань, пов'язуючи релігійні явища з мотивацією людського мислення і поведінки. Зазначається, що подальший розвиток німецької психології релігії пов'язаний з теологічною думкою. Використовуючи досягнення асоціативної, інтроспективної психології, теологи (Е.Трьольч, А.Гарнак, А.Річль, Г.Воббермін, Ф.Хайлер та інші) значну увагу приділяли моральнісно-психологічній проблематиці віруючих, вивченню психології релігійних геніїв, з'ясуванню сутності молитви і т.д. Безперечно, значний внесок у розбудову психології релігії здійснили праці Р.Отто про глибинну сутність релігії як переживання нумінозного, як благоговійного захвату і страху.

У дисертації зроблено висновок, що кожна зі шкіл, що репрезентувала психологію релігії, мала свій національний відтінок, зумовлений характером філософських, психологічних, релігієзнавчих традицій. Проте загальний огляд їх ідей уможливлює, по-перше, окреслення концептуальних засад психології релігії, по-друге, дозволяє відстежити її подальші трансформації, у яких іноді можна відстежити вкрай неоднорідні змістовні нашарування.

У підрозділі 3.2. – "Тенденції та шляхи формування психології релігії в Росії та Україні" – дисертант звертається до проблеми становлення психології релігії в російській та українській думці, яка була представлена релігійно-філософським, богословським і природничо-науковим напрямами.

Дисертант зазначає, що саме в Київській релігійно-філософській школі закладалась ідея про те, що відповіді на суто екзистенційні питання потрібно шукати в релігійній сфері, оскільки саме в ній людина виходить за межі свого "Я", розширює власне почуття нескінченності у прагненні до недосяжної досконалості.

Виносячи сенс життя за його межі і підносячи релігійну віру до своєрідного каталізатора духовної культури людини, коли з'являється "веселість духовна," релігійні філософи прагнули віднайти шляхи єднання людського та божественного – той "центр духовного тяжіння", який обожує, преображає людину. Зазначається, що в релігійній філософії намічається тенденція до розгляду психології релігії у двох взаємозв'язаних аспектах: екзистенційно-аксіологічному, де релігійність набуває статусу суб'єктно-психологічного стану й онтологічного, об'єктивно-реального, у якому виражене містичне поєднання людського та Божественного (М.Бердяєв). Відтак релігія виступає сенсофундуючим чинником людини та світу, тим зрізом, де психологія релігії найяскравіше набуває філософської забарвленості.

Богословський напрям психології релігії представлений, перш за все, дослідженнями в царині психології віри (Олексій Введенський, Олександр Введенський, П.Соколов та інші), релігійного екстазу (Д.Коновалов). Надавши релігійній вірі статусу принципу і пов'язавши її з духовністю, богослови звертали увагу на її інтимно-особистісний, задушевний характер, зазначаючи, що на живість, інтенсивність віри впливає уява й ідеї, які "прагнуть" оприсутнитись в уявленнях. Коли ж порушується цей своєрідний ланцюг (випадає хоча б одна його ланка) віра поступово починає згасати. Підкреслюється, що релігійний екстаз, як особливий стан свідомості, характеризується досить різноманітною гамою почуттів, психодинаміка яких розгортається у процесі розчулення, захвату і натхнення. Кожний етап вирізняється інтенсифікацією чуттєвої сфери, яка повністю охоплює людину, паралізує сферу свідомості.

Поява природничо-наукового напряму в психології релігії була зумовлена появою психологічних лабораторій в ряді міст, відкриттям рефлекторної теорії психічної діяльності, з'ясуванням основ фізіології вищої нервової діяльності, вченням про домінанту, концепцією установки, які заклали основи "розчаклування" багатьох феноменів, пов'язаних із релігійністю. У цьому контексті значну роль відіграли дослідження В.Бехтєрєва в царині вивчення сутності гіпнозу. Автор, проаналізувавши такі епідемії як "мальованщину", бісоодержимість і крикливство, звертає увагу на пояснення їхніх причин. Окрім причин соціально-економічного характеру, велику роль відігравали й психологічні чинники: самонавіювання, взаємонавіювання, наслідування.

Зазначається, що релігійні епідемії характеризуються як швидким масовим поширенням, так і інтенсифікацією чуттєво-емоційної сфери, яка цілком поглинає інтелект, послаблює критичність мислення. Врешті-решт людина втрачає свою ідентичність, стає цілком підпорядкованою авторитету, ідеї чи тому чиннику, який спричинив даний стан. Підкреслюється велика роль віри; вона має таку зцілюючу силу, що навіть діє і там, де звичайне навіювання стає безсилим. Віра, стаючи джерелом навіювання, набуваючи емоційної насиченості в уяві, перетворюється на стійку домінанту.

Проте, як підкреслюється в роботі, на етапі становлення психології релігії як самостійної наукової дисципліни й виникає нагальна потреба в систематизації результатів досліджень, їхній концептуалізації.

Четвертий розділ – "Релігія як психологічний феномен у світлі концептуального осмислення В. Джемса" – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 4.1. – "Релігія як "особистісне переживання" у викладі В.Джемса" – зазначається, що, пов'язуючи релігію з внутрішнім світом людини і посилюючи її особистісні виміри, В.Джемс прагнув відшукати в ній підґрунтя для подолання крайнощів раціоналізму, де втрачається живий пульс суто особистісного, унікального.

У дисертації підкреслюється, що В. Джемс, перш за все, розглядає релігію як "особистісне переживання", оскільки релігійна традиція не спроможна передати її живильну силу. В цьому контексті релігійність як внутрішній, душевний стан найбільш чуттєва: у ній яскраво виражений особистісний елемент, який надає особливої інтимності процесу спілкування людини з Творцем.

Релігія розкривається В.Джемсом через її складові компоненти. Серед усіх елементів релігійного комплексу особливого значення він надає почуттю, специфіку якого віднаходить не в його психологічному змісті, а в його спрямуванні на релігійний об'єкт, його значенні в житті людини. Релігійні почуття вкрай важко описати; їх глибинна сутність проявляється в крайніх виявах, Абсолютах. Такі вияви є