LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Психологія релігії: формування та утвердження релігієзнавчої парадигми

свідченням того, що людина причетна до чогось Вищого, Величного, що перевершує її і тим самим сприяє ствердженню щастя, гармонії. Підкреслюючи амбівалентний характер релігійних почуттів, В.Джемс підносить їхню роль до рівня сенсожиттєвого чинника. За В.Джемсом, саме релігійні почуття сприяли виникненню богослов'я та систем релігійної філософії. Проте американський мислитель все-таки зізнається, що "почуття обмежене і сліпе". Тут конче необхідний розум, щоб, по-перше, надати релігійним почуттям сенсу, і, по-друге, щоб вони стали відомі іншим.

Досить високо В.Джемс цінував роль ідей у житті людини, які, викликаючи відчуття реальності, то "привертають, то відштовхують нас", надаючи всьому конкретному сенс і цінність. Саме вплив ідеї може підсилити почуття, надавши йому статусу релігійного уявлення. Образ, який визріває, прагне виразити, прояснити себе в релігійному уявленні і тим самим підсилити, інтенсифікувати почуття. Цю тезу дисертант "демонструє" прикладами з життя містиків.

Релігійні уявлення змінюються з розвитком соціальних реалій, які корелюють їхнє змістовне наповнення. Коли та чи інша релігія переживає кризу, відбувається поступовий процес "перекодування" вже існуючих релігійних ідей, уявлень: вони підлягають критичному переосмисленню, включаючись до інноваційного процесу. Проте в цьому безперервному, рухливому потоці релігійних уявлень, їхня першооснова все ж залишається психологічною, виступаючи тим джерелом, що живить і посилює "релігійне бродіння" і тим самим спонукає до смислової інновації. Віра, викликаючи релігійні почуття, підсилює, зміцнює їх. У свою чергу, релігійні почуття "створюють своєрідний стан віри". В.Джемс зазначає, що відсутність такого стану неминуче веде до духовного банкрутства. Він розмежовує віру як душевний стан і "надвірування" як надбудову над безпосередньою вірою, як раціоналізацію інтуїтивно-ірраціонального, де віра набуває змісту, немовби огортається ним. Посилюють релігійну віру образи і видіння, яскравим свідченням чого є духовні сходження містиків, які є своєрідним "підручником" з психології віри.

Найяскравіше "особистісна релігія" розкривається в досвіді. Дисертант підкреслює, що у процесі "здійснення" релігійного досвіду важливу роль відіграють не лише почуття, але й віра та уявлення. Віра уможливлює змістовне наповнення релігійного досвіду. У релігійних уявленнях досвід набуває визначеності, прагне "оформити" зміст релігійної віри. Почуття інтенсифікують релігійний досвід, у якому, в свою чергу, розкривається їхня динаміка. Релігійний досвід найяскравіше висвічується в стані містичного екстазу, в якому фіксується безпосередній, "живий" зв'язок з Вищою Силою. В.Джемс прагне надати містичному досвіду онтологічного статусу, вводячи сферу підсвідомого, у якій визрівають геніальні творіння людського духу, здійснюється зв'язок з Божественним. Вищою формою релігійного досвіду виступає містичний досвід, який є своєрідною демонстрацією процесу самотворення людини, її духовної вибудови на основі віднайдення в собі того Божественного, що надає їй можливість здійснити вихід за межі власного "Я" і тим самим наповнити трансцендування особистісним началом.

У дисертації зроблено висновок, що в концепції В.Джемса релігія розуміється як внутрішній, особистісний стан самовизначення людини, як розгортання почуттів, віри, уявлень, досвіду, які, взаємодіючи між собою, розкривають сутнісні виміри людини, її призначення і спрямованість.

У 4.2. підрозділі – "В. Джемс про людинотворчий потенціал релігійності" - обґрунтовується думка, що релігія у тлумаченні В. Джемса виступає не лише станом самовизначення, але й засобом самоутвердження людини, в якому висвічуються її глибинні, духовні джерела у процесі дотику до царини Божественного.

Залежно від того, як виявляються релігійні переживання, В. Джемс виокремлює два типи людей: "народжені один раз", які сповідують "релігію душевного здоров'я" і "народжені двічі", які пройшли через пекельні муки, через почуття безсилля і відчаю і, долаючи ці стани, переродились. "Двічі народжені" постійно живуть у стані екзистенційної кризи. Щоб вийти з цього стану їм конче необхідне "друге народження". Дисертант зазначає, що В.Джемс намічає два можливих шляхи виходу зі стану внутрішньої кризи: по-перше, атеїстичний шлях, який містить у собі можливість створення "релігії людини", підняття її до рівня Абсолюту, що унеможливлює вихід у нескінченність і тим самим позбавляє сенсу її життя, по-друге, релігійний – це шлях залучення людини до процесу гуманізації світу нарівні з Творцем, це шлях "живої" віри як утвердження особистості у її Богопричетності.

Досить яскравою демонстрацією релігійних переживань є навернення, завдяки якому перед людиною відкривається можливість пізнати свої підсвідомі глибини. Для того, щоб звільнитись від душевних сум'ять, від почуття пригніченості, відчаю необхідне виконання таких умов: по-перше, створення такого настрою, який би по емоційній насиченості та інтенсивності не поступався б попереднім почуттям, по-друге, відмова від будь-яких вольових зусиль. Цінність навернення, на думку В.Джемса, полягає у звільненні від стану пригніченості, відчутті внутрішньої гармонії, коли в людини з'являється почуття пізнання невідомих істин: перед нею відкривається завіса світових таємниць. Змінюється, оновлюється не лише людина, але й весь навколишній світ. Відтак у процесі навернення розкриваються щонайвищі грані духовного життя людини, відкриваються неймовірні злети людського духу.

За В.Джемсом, святість – це домінування релігійного почуття у духовному житті індивіда, що визначає всю його життєдіяльність. Святість є вищим виявом життя людини, яке пов'язується з Абсолютом: зникають межі особистого життя, здійснюється прорив до сфери надлюдського. Отже, святість – це не лише особливий, внутрішній стан душі, основними складовими якого виступають милосердя, аскетизм, сила і чистота душі, але й спосіб буття як співбуття, співпричетності зі світом Божественного. Цей стан В.Джемс уподібнює процесу, у якому задіяні як сутнісні сили людини, так і Божа благодать. Як результат – духовне відродження, оновлення душі, вибудова свого життя за Божественними принципами.

Крайнім виявом святості є релігійний фанатизм, у якому емоційний компонент не лише домінує над інтелектуальним осмисленням, але й підсилює волю, спонукає до перетворення віри в дію. Така людина, ідентифікуючись з ідеями, втрачає саму себе. Принципово важливим, на думку дисертанта, є те, що смислове навантаження святості залежить не лише від релігійної віри, почуттів, уявлень, але й від розуму, який надає поміркованості діям святого. Носії святості – предтечі нового життя. Проявляючи милосердя і любов до ближнього, вони є творцями людського в людині, пробуджувачами її творчих потенцій.

В.Джемс, розмежовуючи молитву-прохання і молитву як спілкування, зазначає, що