LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Радянська держава і Російська православна церква: історичний досвід відносин на матеріалах Донецької області (1943 - 1964 рр.)

на парафіяльному рівні однією з головних тенденцій розвитку стало розповсюдження конфліктів на фінансовому ґрунті, які були наявні в переважній більшості парафій.

- сформувалися такі характеристики віруючого загалу регіону, як значна маргіналізація віруючого населення, поява переважно обрядовірного, духовно неосвіченого віруючого, підміна у віруючого почуття його національної належності конфесійною, відсутність відпорності і легка податливість на впливи інших конфесій, зокрема протестантських спільнот, відстороненість мирян від активної участі в житті своєї парафії та ін.

Проведене дослідження дозволяє зробити певні висновки щодо специфіки здійснення політики держави та комуністичної партії на Донеччині:

- розвиток відносин радянської влади та партійних структур та РПЦ на Донеччині можна розділити на два великі етапи: 1943 – 1954 та 1954 – 1964 р.

- аналіз архівних документів засвідчує, що владна інфраструктура повоєнного часу була такою, що в системі державної політики відносно Церкви були залучені три основні сили: уповноважений Ради у справах Російської православної церкви, місцева радянська виконавча влада та місцеві органи комуністичної партії України і пов'язані з нею організації ідеологічного напрямку. Кожна з цих сторін виконувала свої функції;

- діяльність уповноважених Ради у справах РПЦ була залежною від особистих якостей уповноважених, реалій релігійного життя області, особливостей відносин уповноважених із місцевою владою та партійними органами. Період з 1943 до 1964 рр. у діяльності уповноважених можна поділити на окремі етапи, кожний з яких характеризується виокремленням як пріоритетних певних напрямків діяльності уповноважених. Протягом 40-х рр. на першому місці була робота по виявленню, реєстрації наявних православних громад і перші спроби наведення контактів та вивчення конкретної ситуації. Протягом 50-х рр. на перше місце виходить діяльність по дослідженню конкретної релігійної ситуації в області, обумовлена тенденціями державно-церковних взаємин (особливо в середині і наприкінці 50-х рр.). З кінця 50-х і протягом 60-х рр. Активізується пряме втручання у справи громад, контроль за їх діяльністю, прямий вплив на єпархіальне керівництво з метою припинення або контролю за певними напрямками діяльності церкви;

- місцеві органи радянської влади здійснювали діяльність в наступних напрямках: вилучення з користування віруючими приміщень, що в довоєнні роки займали державні, громадські, культурні установи і які під час війни знову займали віруючі; вилучення у віруючих приміщень під громадсько-культурні потреби протягом всього часу і особливо з кінця 50-х рр. – першій половині 60-х рр. Доведено, що протягом 1943 – 1964 рр. на фоні невпинного зменшення кількості громад та припинення певних напрямків діяльності не було відкрито жодного нового храму;

- діяльність місцевих партійних органів не носили виключно антиправославного характеру, а мали загальний антирелігійний характер. Вони були спрямовані розповсюдження природничо-наукових знань, антирелігійну пропаганду (в цілому і, зокрема стосовно тем, пов'язаних з історією, віровченням, обрядовою практикою православ'я) із залученням різних громадських установ. Були поширені форми пропаганди колективного характеру (лекції на відповідні теми, виставки антирелігійного характеру тощо) та індивідуальна робота (особливо з початку 1960-х рр.).

Вивчення проблеми державно-церковних відносин в УРСР на матеріалах Донеччини, а також вищезазначені аспекти, дають можливість сформулювати практичні рекомендації, які, на нашу думку, можуть сприяти налагодженню плідного діалогу держави та церкви за сучасних умов у такому важливому регіоні України, як Донеччина. Ці рекомендації мають значення як для інших регіонів, так і для країни в цілому.

1. Перед органами державної влади, на які покладене завдання здійснення державної політики щодо релігії (відділ у справах релігій Донецької облдержадміністрації, місцеві органи влади), стоїть непросте завдання. Донеччина є регіоном з однією з найбільш строкатих конфесійних карт в Україні. Саме цьому особливо небезпечним є порушення конституційного принципу рівності всіх релігійних організацій і створення переваг однієї церкви перед іншими. В цьому аспекті є важливим налагодження такої співпраці з церквою, яка не виходила б за рамки діючого законодавства, що спостерігається сьогодні. Професіоналізм, обізнаність у предметі релігії збоку тих представників влади, на яких покладене завдання здійснювати політику держави щодо церкви, є принциповою позицією і необхідним фактором нормального функціонування сфери державно-церковних відносин.

2. На регіональному вимірі актуальною проблемою постає аналіз процесів не тільки в рамках діяльності православних церков, а і в релігійному середовищі в цілому. Важливим тут було б налагодження роботи наукового центру по вивченню релігійності в регіоні і співпраця з ним органів державної влади.

3. Важливим є створення системи громадського контролю за додержанням права на свободу совісті. Це може бути громадська організація, яка би здійснювала збір інформації про факти порушення принципу свободи совісті та відповідне реагування на них, правові консультації, загальне інформування громадськості про правові аспекти свободи совісті, розвиток релігій на Донеччині тощо.

4. Завдяки зв'язкам місцевого керівництва УПЦ з донецькою владою (зокрема і на особистому рівні) церква має суттєві важелі впливу на ситуацію в площині державно-церковних відносин. Завдяки цим зв'язкам церква намагається вирішувати питання свого існування в регіоні, зокрема і через намагання нейтралізувати діяльність інших релігійних течій. Втім, досвід радянських часів переконливо свідчить, що головною метою церкви в соціумі повинна бути, зокрема, якісна підготовка віруючих: виховання їх як свідомих прихильників церкви, а не тільки об'єктів „обрядовиконання".

Список опублікованих праць за темою дисертації:

  • Апарат уповноваженого Ради у справах РПЦ: діяльність у контексті державно-церковної політики Радянської держави (40–50-і рр. ХХ ст.) // Наука. Релігія. Суспільство. – 2004. – №3. -С. 175-179.

  • Законодавче оформлення правового статусу релігії в УРСР // Наука. Релігія. Суспільство. – 2005. – №3. - С. 178-187.

  • Православне духівництво Донеччини 40–60-х рр. ХХ ст. // Історична пам'ять. – 2006. – № 2. – С. 141 – 150.

  • Державно-релігійні відносини: регіональний аспект вивчення історичного досвіду (постановка питання) // Духовний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості. Збірник матеріалів конференції. – Донецьк: ДонДІШІ, 2004. – С. 51-53.

  • Православна церква на Донеччині у другій половині 40-х років ХХ ст. // Молодь, філософія, світ. Збврник матеріалів конференції. – Харків: Екограф, 2004 . – С. 155-157.

  • Деякі аспекти втілення державно-церковної політики в Донбасі (друга половина 40-х років ХХ ст.) // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету КНУ ім. Т. Шевченка). Матеріали наукової конференції. – К.: Центр навчальної


  •