LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігієзнавчий аналіз проблеми життя та сметрі в українській думці ХІ - ХV століть

факту не тільки втрати реального існування, але і як можливої загибелі під час Страшного суду; поняття безсмертя як посмертного існування до Другого пришестя (тимчасове) і після – вічне згідно з певними заслугами.

Наголошується, що людина самовиражається в символах життя та смерті, які виступають через саму міру буття. Як життя, так і смерть – рівнозначні символи. Усвідомлення людиною проблемності життя та смерті слугувало виникненню ряду детермінант для формування та розвитку давньоукраїнської богословсько-філософської думки. Для чіткішого окреслення предмету, дається дефініція ключових понять (життя та смерть). Остаточного визначення актуалізованого людського існування досі не дано та й напевне не може бути, бо життя настільки багатогранне, до того ж воно представлене у всіх своїх особливостях тільки в історичному бутті всього людства загалом, що впливає на визначення поняття "життя". В даному випадку життя може виступати як форма дієвого, тобто здатного впливати та змінювати навколишній світ людського існування. В дослідженні використано особистісний та соціальний аспекти життєдіяльності, які дотичні до екзистенційних релігійних та філософських проблем. Зроблена спроба дати узагальнююче визначення смерті для більш чіткого і точнішого використання в дослідженні. Смерть - незворотна зміна існування певним чином організованої, динамічної системи, що веде до руйнації або повної зміни організації системи, а також перехід даної системи з динамічного (життєвого) стану в статичний (повного спокою). Відносно людини, це повне припинення життєдіяльності як тілесної, так і духовної, або хоча б однієї з них (залежно від точки зору на дану проблему). В процесі дефініції цих ключових понять використані різні підходи до їх визначення, що вироблені людством.

Поєднання життя та смерті в антагоністичну, але нерозривну діаду сприяло породженню ряду духовних феноменів. Як релігія, так і філософія зосереджують увагу на питаннях, що виникають під впливом даної проблеми. Щоб усвідомити в повною мірою цю проблему людство витворило різноманітні та різнопланові духовні феномени. Серед них найяскравіше виділяються релігія, філософія, мистецтво.

Проблема життя та смерті була присутня під час зародження та розвитку як людської релігійності у розвинутому вигляді, так і під час зародження філософських систем і течій. Це показано на прикладі давньоєгипетських та давньохеттських творів, літератури давніх Месопотамії, Індії та Китаю. Особливе місце цієї проблеми можна побачити в Біблії. Велике значення проблемі життя та смерті приділялось в релігійній та філософській традиціях європейської античності.

Зростає інтерес до цієї проблеми, починаючи з XIX ст. і до нашого часу. Про невідворотність проблеми життя та смерті в житті людини говорили С.К'єркегор, М.Хайдеггер, А.Камю, Е.Фромм та ін. Правда, не завжди ця проблема виступала у своїй цілісності. Відомий філософ і теолог П.Тілліх розглядає цю проблему в рамках дослідження людської турботи та страху перед смертю.

У сучасній вітчизняній науковій думці спеціальні наукові роботи, присвячені комплексному аналізові проблеми життя та смерті в історії богословсько-філософської думки України, а особливо давньоукраїнського періоду не спостерігаються. Вказана проблема знайшла своє висвітлення тільки в окремих її аспектах.

Ще з XIX-го, а особливо початку XX-го століть, коли зріс інтерес до історії східних слов'ян, з'явились праці, де частково показувались окремі фрагменти розвитку проблеми життя та смерті. Сюди можна віднести праці таких дослідників як М.Маркевич, В.Гнатюк, В.Милорадович, І.Франко, М.Костомаров, І.Порфир'єв, В.Зеньківський, М.Грушевський, А.Пипін, О.Новицький. Правда, більшість з них розкривали історичний аспект або етнографічну сторону відношення людини до життя та факту смертності, тим більше, що їх праці були часто більше інформативними, аніж аналітичними.

З початком соціальних змін в XX столітті, суспільство і влада на теренах України перестають не тільки цікавитись цією проблематикою, а й витісняють її із сфери суспільної свідомості. Ті ідеї, що в Західній культурній традиції породили екзистенціалізм, психоаналіз, персоналізм, не змогли витворити на наших теренах якихось духовних течій, що займались би теоретичними дослідженнями проблеми життя та смерті. Мало того, через певну кон'юнктурну політику були втрачені вже отримані результати підходів до цієї проблеми. Вони були оголошені феодальними та буржуазними ідеями і традиція, що виводилась з давніх часів, поступово переривалась.

Частково цій проблемі приділялась увага в працях деяких дослідників ще до 90–их років XX ст. До таких можна віднести праці В.Горського, присвячені дослідженню історії філософської та релігійної думки Київської Русі. Ряд аспектів, особливо становлення та розвиток ідей філософського характеру, було розглянуто Д.Лихачовим, А.Замалеєвим та В.Зоцом, С.Бондарем, Т.Чайкою. Деякі сторони, а саме світоглядні парадигми тогочасного населення, досліджуваної проблематики аналізувались до 1991 року М.Поповичем, А.Бичко. Слід також згадати дослідження таких істориків цього періоду, як П.Толочко, Б.Рибаков. Важливе місце посідають праці по давньоруській літературній традиції М.Возняка, М.Гудзія, І.Єрьоміна, М.Прокоф'єва, О.Білецького. Слід також згадати праці М.Чубатого, І.Огієнка, С.Зеньковського, С.Килимника, які хоча і перебували за межами України, але займались дослідженнями її історії, релігії, етнографії та фольклору.

До дев'яностих років XX століття окремих робіт, присвячених даній проблемі, в українській філософській думці майже не було. Така ситуація склалась через певну політичну кон'юнктуру, що панувала на теренах України з двадцятих років. Роздуми, а тим більше дослідження проблеми життя та смерті, що виходили за межі ідеологічно дозволеного, не заохочувались. Дана проблема не могла розглядатись в рамках історії української філософської, а тим паче релігійної думки.

За межами України найбільш інтенсивно ведуться дослідження проблематики життя та смерті в загальнопонятійному вигляді. Правда, є і окремі праці, які висвітлюють деякі моменти досліджуваної проблеми і в давньоруський період. Проте вони частіше виступають як антології чи історичні огляди. Ряд цікавих положень можна найти в працях Сабірова В.Ш., Соболєва О.М., Балашова Л.Є., Ісупова К.Г. Окремо слід згадати відомого Санкт-Петербурзького танатолога Андрія Демичева, який намагався сформувати школу танатології. З'явились нові дослідження, що висвітлюють різні аспекти проблеми життя та смерті. До них можна віднести праці Суворової О.С., Минеева В.В., Вишева І.В., Мухамедьянова С.А., Хен Ю.В., Новик І.Б., Орлова А.Н., що свідчить не тільки про зростання інтересу до цієї теми в багатьох пострадянських країнах, але й про актуалізацію таких досліджень і про певний соціальний запит.

Аналіз досліджуваної нами теми у вказаний період нашої давньої історії висвітлений