LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігієзнавчий аналіз проблеми життя та сметрі в українській думці ХІ - ХV століть

яких часто зображалось, як ідеал, життя монахів, аскетів. Завдяки їм в давньоруській культурі значно поширилось чернецтво як дійова сила не тільки релігійного, але й богословського характеру. Самі твори присвячені показу та аналізу того, яким має бути життя істинного християнина. Підкреслюється, що усвідомлення смерті є фактором самоусвідомлення для християн. Відмічається, що в християнстві з'являється певний парадокс, коли майбутні події (смерть) починають формувати певний підхід до вибору стилю життя. Під впливом споглядання смерті виникає новий образ гідного та правильного людського життя.

Автор показує, що специфічною проблемою, яка постає у християнській богословській думці, є проблема безсмертя та її зв'язок із Страшним судом, що настане після другого пришестя Ісуса Христа. Дисертант говорить, що проблема життя та смерті розбивається на три складових. Першою складовою є положення про гідне людське життя. Другою – власне смерть, яка виступає в ряді модифікацій, зокрема смерть розуміється як процес вмирання (розлучення душі з тілом), а також як перебування душі після смерті до другого пришестя Ісуса Христа. Третьою частиною даної проблеми виступають уявлення та аналіз подій апокаліпсису, того, що буде після нього, та тлумачення поняття Раю. Серед тематики популярних апокрифічних творів виділені дві специфічні теми. Першою є тема про допотопне життя праведних людей, починаючи з Адама, пов'язане з образом райського життя і майбутнього життя праведників після Страшного суду. Другою темою виступають проблеми, пов'язані з фактом людської смертності.

Давньоукраїнська думка (XI – XV ст.) розвивалась в рамках східної християнської релігійної парадигми, саме через прихід східноєвропейської та малоазійської літератури в ментальне поле Київської Русі почала приділятись значна увага питанням індивідуального життя, смерті та посмертного існування. Паралельно з християнською духовністю, в суспільній думці продовжувала панувати язичницька культурна традиція. Таке двовір'я відобразилось і в розвитку проблеми життя та смерті в той період.

У третьому розділі "Проблема життя та смерті в релігійно-філософській культурі Київської Русі" досліджується специфіка розуміння проблеми життя та смерті у власній духовній традиції.

У підрозділі 3.1. "Уявлення про життя та смерть в період пошуків та формування давньоукраїнської богословсько-філософської думки (XI ст.)" аналізуються підходи до розуміння досліджуваної проблеми на початку становлення української богословсько-філософської думки після прийняття християнства. В розумінні проблеми тимчасовості та суєтності людського існування значну роль відіграло християнство, яке розпочало процес трансформації суспільної духовності києворуської держави. Християнство, на думку новонавернених, розкрило сутність життя людини, дарувало їй спасіння після смерті.

Першими пропагандистами і творцями нового світогляду постали люди, які були тісно пов'язані з церквою. Автор досліджує твори Іларіона Київського, який радіє з того, що русичі через християнізацію спрямувались до вічного життя після смерті. Відзначається акцентуація на проблемі життя та смерті через уявлення про перебування душі після смерті на прикладі князя Володимира. Після смерті людина не помирає повністю, а залишається ніби сплячою до свого пробудження під час Страшного суду. Вперше звучить думка про відхід від марноти життя, бо ж в цьому полягає майбутня причина духовної смерті після Страшного суду. За Іларіоном Київським, проблема життя та смерті все ще не зовсім проаналізована, вона тільки переходить в стадію актуальної вербалізації.

В творчості Якова Мниха розкривається головна заслуга Володимира Великого, який, виходячи із загостреного розуміння проблеми життя та смерті, через християнську ідею посмертного існування допоміг іншим спастись під час Страшного суду. Виникає образ гідного життя, про що говориться під час аналізу творчості книжника київського князя Ярослава Луки Жидяти. Автор відзначив специфіку відношення до життя та смерті в мирян та духовенства (особливо монашества). Серед релігійних діячів виділяються для дослідження твори Феодосія Печерського. Він акцентує увагу на тому, що потрібно вести доброчесне та гідне життя монаха, що буде дане царство небесне після смерті. Специфічне місце займає твір про життя та страждання князів Бориса і Гліба, який є, по суті, глибоко філософськими твором про людину, проблематичність її життя. До такого ж виду можна віднести і "Житіє Феодосія Печерського" де іночество показується як особливий стан людини, яка одночасно перебуває в двох світах: реально вона живе земним існуванням, але завдяки монашеству та своїм духовним подвигам також живе небесним, ангельським життям.

В процесі аналізу "Повісті врем'яних літ" дисертант показує роль проблеми життя та смерті у формуванні та становленні християнського ставлення до життя на прикладі фрагментів про життя княгині Ольги, розповіді філософа під час вибору нової релігії князем Володимиром, діалогу волхва та княжого посланця. Відзначається вплив цієї проблематики на перші письмові юридичні пам'ятки. XI століття виділяється окремо, саме в цей період робляться перші спроби подумати над цією проблемою. Через християнську традицію ця проблема актуалізується для києворуської думки.

У підрозділі 3.2. "Відображення поглядів на життя та смерть у творчості мислителів XII століття" досліджується специфіка уявлень на життя та смерть в богословських, або світських за формою, але релігійних за змістом, творах тогочасних мислителів Київської Русі.

В XII столітті вперше проводиться теоретична вербалізація проблеми життя та смерті власною богословською мовою. Проходить узгодження язичницьких засад із християнським відношенням до життя та смерті. Автором досліджуються твори Кирила Турівського, митрополита Никифора, Климента Смолятича, Данила Заточеника, Володимира Мономаха. Часто проблема життя та смерті використовувалась як аргумент в побудові самого твору та метод впливу на опонента. Проблематичність людського життя часто ставала темою для тогочасної творчості. Одним з перших, хто відвів особливе місце проблемі життя та смерті, був Климент Смолятич. В творі, що дійшов до нас, ця проблема використовується як аргумент для захисту власної позиції.

Дисертант глибоко аналізує "Слово Данила Заточника". Специфікою цього твору є не тільки те, що він глибоко особистісний, але й жанр, в якому він написаний. Він подібний до скарги князю, скарги на "нікчемне" життя, на страждання, що випали на долю автора внаслідок певних обставин. Страждання, біди, що звалюються на людину під час її земного існування, спонукають задуматись над проблемою цінності самого існування. Проблема людини, її життя – головна тема всього твору.

Проблема життя та смерті спонукала багатьох мислителів того часу звернутись до природи самої людини. Людина детермінується подвійністю свого