LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігієзнавчий аналіз проблеми життя та сметрі в українській думці ХІ - ХV століть

існування, а саме наявністю душі та тіла. Життя та посмертне існування теж пов'язане із цією особливістю людської природи. Одним з найвідоміших мислителів, які задумувались над цими проблемами, був Кирило Турівський. Дисертант показує, що Кирило Турівський притримується концепції про воздаяння за гріхи не одразу після смерті, а тільки після Страшного суду. На відміну від побутуючих думок, згідно з якими після смерті душа відразу починає страждати, він наголошує на тому, що душа тільки зберігається в потаємному місці, хоча існує певне випробування душі і до судного дня.

Окремо стоїть творчість Володимира Мономаха. Його твори - морально-загострене відношення до себе і до життя в цілому. На відміну від пропагованого монастирського життя, як кращого шляху до спасіння після смерті, Володимир Мономах вважає і мирське життя місцем духовних подвигів. Життя, його особливості, а найбільше те, що чекає після смерті - головний інтерес роздумів князя–філософа. Смерть приходить непередбачено, тому завжди потрібно жити "праведно".

"Слово про Ігорів похід" - твір, де в поєднанні християнських та язичницьких основ проблема життя та смерті виступає в образно-поетичному вигляді. Проблемність людського життя виступає як пік духовного бажання, а неможливість його тілесного досягнення породжує специфічний екзистенційний біль.

Християнізація духовності, кардинальна зміна світоглядної парадигми з язичницької на власне християнську – ось, що характеризує період пошуків та утвердження власної концепції життя та смерті. Цей період (XI – XII ст.) характеризується тен-денцією до інтелектуалізації і гуманізації проблеми життя та смерті. В творчості Іларіона ми не бачимо і сліду песимізму та крайнощів аскези, немає слідів вчення про "монашеське ангелоподобіє" як умови майбутнього спасіння. Навіть у повчаннях Феодосія Печерського, хоча і відчувається певний орієнтир на потойбічне, все ж чітко проглядається бажання впливу на реальне, земне життя. Як XI, так і XII століття характеризуються певним оптимізмом у розгляді та аналізі проблеми життя та смерті.

У розділі 4 "Еволюція поглядів на життя та смерть в часи суспільних трансформацій (XIII - XV ст.)" досліджується специфіка розвитку проблеми життя та смерті в період суспільних змін, що розпочались із занепадом Київської Русі та навалою чужоземних загарбників.

У підрозділі 4.1. "Богословські концепції життя та смерті в період соціальних криз XIII ст." аналізуєтьсядосліджувана проблематика під час політичної та загальносоціальної кризи. Наголошується, що давньоукраїнська богословська думка, яка сформувалась до XIII століття, продовжувала впливати на суспільну свідомість.

Аналіз Києво-Печерського патерика показує, що в ньому проступають певні філософські узагальнення і навіть і своєрідна богословська концепція щодо такої проблеми, як людське життя, смерть та безсмертя. Ця проблема виступає через конфлікт між реальним, земним життям і небесним, або посмертним існуванням. На прикладі агіографічних викладок в даному творі про специфіку монашеського життя проблема життя та смерті проступає у найбільш загостреному вигляді. Підкорення тіла, відмова від мирських благ та постійна пам'ять про майбутнє існування після смерті -- ось що, на думку автора (авторів) "Києво-Печерського патерика", має бути визначальним в людському житті.

Ідеї, вироблені релігійною традицією на українських землях, продовжували поширюватись та розроблятись на північних територіях тогочасного східнослов'янського ареалу розселення. Продовжувачем духовної традиції Києво-Печерського монастиря був Серапіон Володимирський. Будучи вихованцем цього монастиря, його архімандритом, Серапіон продовжує лінію київської проповідницької діяльності, основи якої він пізнав, будучи монахом. Серапіон часто звертається до трагічного елементу людського життя, апелюючи до того, що чекає всіх під час і особливо після Страшного суду.

Проблема життя та смерті починає узагальнюватись. З особистісних рамок ця проблема розростається до загальносоціальних, і навіть і всесвітніх.

У підрозділі 4.2. "Зростання песимістичних поглядів в релігійно-філософській думці після монголо-татарських завоювань. Галицько–Волинська доба" аналізуються процеси розвитку поглядів на життя та смерть в часи соціальних трансформацій після остаточного занепаду попередньої суспільної організації, поневолення та ліквідації державної незалежності загарбниками. Досліджуючи твір "Сказання про вбивство в Орді князя Михайла Чернігівського та його боярина Феодора", показується продовження практики оспівування благочестивих християнських князів, започаткованої ще за часів хрещення Русі. Проблеми, що постають перед героєм, тепер не тільки індивідуальні, вони стають визначальними у всій суспільній свідомості. Проблема життя та смерті проступає через опис твердості в християнській вірі, мова йде не тільки про життєвий вибір, але й про перевагу смерті, а отже і посмертного існування перед негідним життям. Стоїчне відношення до тих реалій, що виникають через специфічний погляд на проблему життя та смерті, характеризує соціальну обумовленість розвитку цієї проблеми в той час.

Галицько–Волинська доба розкриває нові пласти поглядів на життя та смерть. Наростання тривожності через певні соціальні проблеми ілюструються через бажання втечі від різних життєвих негараздів, особливо через полишення мирського життя, що можливо здійснити через прийняття монашества. Виникає стан трагічного сприйняття світу.

Проблема життя та смерті виступає як одна з форм вираження зростаючого соціального песимізму. Історичні реалії тогочасного соціального життя стали таким каталізатором. Серед причин дисертант називає занепад, а потім і розвал Київської Русі, навала монголо–татар та духовне приниження, міжусобні конфлікти, які знівелювали значимість особистості і підкреслили минущість та непередбачуваність людського життя. Ці причини спонукали до зміщення інтересу та пріоритетів в сторону потойбічного життя.

Відмічається, що на відміну від раннього періоду XI та XII століть, коли згадувалось про такий собі християнський героїзм в народі, тепер все частіше говориться про гріховність людей. Проблема життя та смерті починає зміщуватись від зацікавлення життям до акцентуації на смерті. Через вищеназвані причини соціально-історичного плану літературна, як і будь-яка інша духовна діяльність (іконопис, церковна архітектура, музика), виступає виключно в релігійній сфері. Саме тому майже всі зразки такої діяльності, що дійшли до нас, пов'язані з релігійними діячами тієї епохи. Такими діячами були митрополити Петро, Олексій, Кіпріан, а також Василій Новгородський, Епіфаній Премудрий. Були і переклади запозиченої літератури, наприклад "Суди Соломона".

Дисертант відмічає, що у вказаний період життя стає нестабільним, втрачає свою вагу. Люди починають шукати вихід з такого становища. Одним з варіантів