LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійна громада: сутність та її історичні форми

діяльності, наділена певною специфікою (виробнича, конфесійна і т. д.).

Проте введення у науковий обіг значного фактологічного матеріалу поставило на порядок денний визначення самого поняття "громада". Дисертант вказує, що в цьому контексті спостерігається певна різноплановість досліджень. Одні автори (Л. Алаєв) визначають громаду як малу соціальну групу, інші (С. Зак) виокремлюють генетичні ознаки громади, ще інші (Д. Ольдероне) — пов'язують громади з наявністю територіальної єдності тощо. Принципово важливим, на думку дисертанта, є те, що термінологічний ряд понять "група—спільнота—община—громада—організація" характеризується двома інтерпретативними зрізами — соціологічним та релігієзнавчим. Звертається увага на релігійний вимір цих понять; в результаті їх аналізу автор висновує: в релігійній групі віросповіданням пов'язані лише незначна кількість осіб. У релігійній спільноті домінуючим є спільність крові (в архаїчних колективах), спорідненість тощо. Релігійна община ґрунтується на спільності як сущому; релігійний чинник вплетений у інші види діяльності. У релігійній громаді переважає така форма спільності як згуртування, яке підсилюється віросповіданням та віровченням. При цьому релігійна організація може включати в себе декілька релігійних громад; їй притаманна значно ширша релігійно-просторова діяльність як у внутрішній, так і зовнішній функціональності.

Проаналізувавши різноманітні підходи до означення понять, автор доходить висновку, що в більшості досліджень смислове наповнення релігійного виміру понять "група", "спільнота", "община", "громада", "організація" не завжди розмежовується. На думку дисертанта, розмежування цих понять, з одного боку, уможливить глибше з'ясування сутності релігійної громади, з іншого — дозволить зрозуміти процес інституалізації в сучасному релігієзнавстві.

В дисертації відзначається, що в сучасній релігієзнавчій літературі існують різні підходи до визначення такого феномена як релігійна громада. М. Бабій визначає релігійну громаду як первинну організаційно-структурну одиницю в системі релігійних організацій, В. Бондаренко звертає увагу на роль релігійної громади в сучасному суспільстві, на її трансформаційний характер в історичній генезі; П. Павленко, розглядаючи релігійну громаду як первинний осередок життя віруючих, виокремлює ієрархічний та демократичний їх типи. Важливою є думка О. Макселона про взаємозв'язок релігійної групи та общини. Автор зазначає, що різноманітність підходів до проблеми релігійної громади спричинена різноплановістю означеного феномена, певними світоглядними установками чи професійними уподобаннями дослідників. Підкреслюється, що в сучасній літературі переважає здебільшого декларативне визначення релігійної громади або, у кращому разі, розкривається організаційні типи релігійних громад.

Дисертант вказує, що релігійна громада, характеризуючись певною спільною синтезацією, системою взаємовідносин, колективною дією, сформованою ідентичністю, є цілісною згуртованістю адептів одного релігійного напряму, яка забезпечується не лише в контексті вертикального зв'язку "людина-Бог", а й горизонтальних зв'язків "людина—людина", "людина—суспільство".

Окресливши основні принципи (світоглядний плюралізм, позаконфесійність, компаративність та ін.), теоретичні положення (релігійна громада як засіб самоутвердження людини в світі, поєднання в ній фундаменталізму — традиції та модернізму тощо), автор зазначає, що методологічну основу досліджень становлять роботи таких дослідників — Н. Мікаеляна, Л. Алаєва, Г. Ільїна, Г. Бонгард-Левіна, І. Свенцицької, Г. Грюнбаума, А. Кудрявцева та ін., які аналізували розвиток релігійної громади, її трансформаційні зміни. У дисертаційному дослідженні також використані напрацювання українських філософів-релігієзнавців (В. Бондаренка, Н. Дудар, М. Заковича, В. Єленського, В. Лубського, А. Колодного, Л. Кондратика, О. Предко, П. Сауха, П. Яроцького та ін.), які аналізують окремі сторони діяльності релігійних громад на теренах сучасної України. Автор підкреслює, що лише розглядаючи релігійну громаду в контексті соціології релігії та історії релігії, можна відстежити особливості її історичних форм.

Другий розділ "Релігійні громади стародавнього світу: первісні форми самоідентифікації людини" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. — "Тотемізм як чинник формування первісної релігійної громади" — обґрунтовується думка, що тотем був першою формою самоідентифікації первісної людини, яка вже починала усвідомлювати свою приналежність до роду, родинність, а тотемізм — системою само- і світосприйняття, в якій відображалось структурування та формування первісної релігійної громади.

Дисертант звертається до різноманітних теорій обґрунтування тотему й тотемізму. Наприклад, Е. Дюркгайм вбачав у тотемізмі первинну форму будь-якої релігії, Ф. Гоуз, розмежовуючи рід і громаду, підкреслював їх взаємозв'язок, проте за своєю сутністю, за походженням рід є інститутом не економічним і не виробничим. Найсуттєвішим у тотемізмі є ідея спорідненості групи з певною твариною, явищем природи. Автор зазначає, що у різних народів тотемізм мав різні форми; найпоширенішою був родовий тотемізм, який об'єднував осіб, пов'язаних кровноспорідненими відносинами.

В дисертації підкреслюється, що тотемізм був як релігійною, так і соціальною системою. Як релігійна система, тотемізм охоплює містичний зв'язок первісної людини з її тотемом, як система суспільна він регулює відносини осіб, що належать до одного тотему, а також відносини з представниками інших тотемічних груп. Інтегруюча роль тотемізму посилюється, коли тотемічних тварин заміщають образи тотемічних предків. Дисертант доходить висновку, що уявлення про тотемічних предків є не що інше, як міфологічна персоніфікація почуття єдності групи, спільності її походження і наступність традиції. Тому тотем — перша спроба самосвідомості архаїчної людини, форма пояснення стосунків у групі, спосіб ідентифікації індивіда, усвідомлення належності до певної групи.

Виокремлюючи ознаки тотемічних культів (спорідненість з тотемом, ритуальне наслідування тотема, наявність священних предметів — образів тотема тощо), автор розкриває сутність тотемної ініціації, яка є прообразом ритуалів ініціації у релігійній і світській сферах.

Однією із складових тотемізму був міф, який, характеризуючись очевидністю, конкретністю, синкретичністю, інтегрував архаїчну спільноту і тим самим конструював первісну релігійну громаду. У таких спільнотах табу був першим морально-етичним регулятивом. З концептом тотемічної релігії пов'язаний феномен сакрального, який мав амбівалентний характер.

Дисертант звертається до реконструкції модифікацій тотемізму З. Фройдом, який, пов'язуючи виникнення релігії з тотемізмом, виокремлював різні відносини між Богом і тотемом.

Отже, тотемізм як комплекс уявлень, вірувань, міфів і обрядів є основою колективної свідомості общинно-родової спільноти. Тому тотемізм є картиною світу, кодексом поведінки,