LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійна громада: сутність та її історичні форми

парадигмою самосвідомості, що містить в собі установки, які становлять основу концепції світобудови. Саме в тотемі як системі світосприйняття закріплюються певні життєві настанови, моделі поведінки, культурні традиції спільноти, в якій започаткувалися витоки первісної релігійної громади.

У підрозділі 2.2. — "Античний поліс: взаємозв'язок релігійних і соціальних характеристик" — автор наголошує на тому, що, з одного боку, античний поліс формував релігійну громаду, з іншого — релігійна громада забезпечувала єдність і згуртованість полісу.

Стародавня релігія, розвиваючись з тотемізму і характеризуючись антропоморфізмом і сенкритизмом, посилювала роль особистісного начала у полісі, сприяла модифікації східних богів, які набували універсальних характеристик, ставали фактором творення грецької цивілізації. Дисертант зазначає, що боги оберігали й підтримували соціальний та природний порядок у полісі, сприяли зародженню нового типу полісної особистості, яка піднімалася до божественного рівня.

Кожний поліс мав свою релігійну функціональну специфікацію, що виражалася у конкретних богах-покровителях, на честь яких створювалися храми, де зберігалась державна скарбниця, що є ще одним доказом злиття державної і релігійної еліти у грецьких полісах. Античний поліс, маючи закріпленого за ним бога-покровителя, породжував потяг до змагання, до напруження і розвитку всіх індивідуальних сил на благо суспільності, і, як правило, в найрізноманітніших формах. Як підкреслюється в дисертації, потрібні були десятиліття, щоб процес напруженої і драматичної боротьби між співгромадянами нарешті увінчався полісним порядком життя, який став класичним взірцем громадянського суспільства і демократії. Отже, поліс ставав величезною громадою, яку згуртовувало поклоніння тим чи іншим богам. Проте розвиток поліса, його релігійна специфіка зумовлювали посилення ролі жрецтва. Цьому сприяли й близькосхідні культи, де інституція жерців мала свої давні традиції. Тим паче, що грецька релігійність все більше тяжіла до інтимізації культу.

Дисертант зазначає, що у світі богів відображалися общинна власність поліса і класові інтереси аристократії. Тому релігія ставала регулятивом суспільної реальності, в ній відображували ставлення громадян поліса до існуючого суспільства. В цьому сенсі античні боги репрезентують релігійне утвердження суб'єктивної активності людини. Тому в релігії античних полісів "надприродне" не абстрактне, безособове, а індивідуалізоване, особистісне. Боги грецьких полісів не лише зміцнювали міста-держави, але й скріплювали зв'язки між полісами. Отже, як висновує автор, громада-поліс набуває певного статусу: вона постає умовою оновлення людини і виступає посередником між людьми. Поступово, в результаті диференціації полісу-громади відбувалася поляризація богів, що знайшло відображення у фігурі плебейсько-селянського Діоніса та аристократичного Аполлона. Якщо Аполлон — "мрія", трансцендентна абсолютизація цього стану і втілює семантику, то Діоніс — порушення міри, діяльність, що уособлює динаміку.

Безперервні війни, боротьба за загальногрецьку гегемонію врешті-решт спричинили занепад античного поліса, руйнацію релігійної системи, подальшу її трансформацію.

У підрозділі 2.3. — "Соціальні і релігійні особливості касти" — дисертант звертається до з'ясування сутності касти як певної форми структурування людської спільноти.

Варто зазначити, що серед дослідників немає одностайності в тому, чи є каста за своєю суттю релігійною чи соціальною групою. М. Кудрявцев, виокремлюючи критерії громади (організованість, належність до одного етносу, постійне проживання на певній території тощо), підкреслює, що каста є насамперед соціальною спільнотою, яка конструюється й еволюціонує відповідно до конкретних історичних реалій. Думка про нерозривний зв'язок громади і касти відкриває перспективні можливості для релігієзнавців, істориків, даючи їм важливий інструмент аналізу становлення релігійних відносин в традиційному індійському суспільстві. Д. Хаттон розглядає касту як спільноту, в процесі формування якої релігійний та соціально-економічний фактори стають взаємодоповнюючими. У дисертаційній роботі звертається увага на різноманітні теорії походження каст, критерієм яких є природні здібності, етнічний чинник, поділ праці тощо. Проте осягнути проблему походження і розвитку кастової системи можна лише на основі розуміння того, що поділ суспільства на касти — одна із форм соціальної диференціації, яка виникає на основі соціальних конфліктів, нерівномірного розподілу природних ресурсів і продуктів праці. Тому дисертант доходить висновку, що виникнення і розвиток кастової системи як певної релігійної спільноти не може бути зрозумілим без вивчення соціальних процесів. Адже кастова система означає, що суспільна і релігійна єдність індійського суспільства існує не всупереч, а завдяки їй. Щодо цього плідною є думка французького індолога Л. Дюпона про те, що релігія, безперечно, створює підґрунтя для існування кастової системи.

Кожний етап життя різноманітних каст був строго регламентований, який відображався в індійській традиції. Приміром, в індуїстській традиції ці етапи— навчання, сімейне і господарське життя, частковий відхід від світського життя для морального та духовного вдосконалення, розрив із світським життям і соціальними обов'язками — є передвизначеним фактом належності людини до певної касти. Автор зазначає, що кастова організація суспільства, особлива роль у ній релігійного чинника, є своєрідним випробуванням, в якому взаємопереплітаються традиціоналізм і модерністські тенденції.

Третій розділ "Особливості релігійних громад світових релігій" — складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. — "Буддистська громада" — дисертант звертається до витоків буддистської сангхи, осмислення її сутності, що формує осереддя всього семантичного поля буддизму, відбиває уявлення про дисциплінарні приписи, завдяки яким людина сягає духовного вдосконалення. Перші "скитальці" не засновували громад, не створювали шкіл, не залишали після себе канонізованого тексту. Проте поступово характер діяльногсті маманських учителів змінювався. Автор зазначає, що з моменту свого виникнення буддійська громада-сангха функціонувала як співтовариство монахів. Створена буддистами громада-сангха багато в чому повторювала 4 принципи організації індійської спільноти. На початку свого виникнення сангха була доволі мобільною, оскільки складалася з мандрівних ченців, які були поширювачами вчення Будди.

У дисертації обґрунтовується думка, що у зв'язку з переходом до осілого способу життя сангха ставала незалежною громадою, що сприяло самоідентифікації її адептів, почали викристалізовуватися правила спільного проживання, а це посилювало єдність і цілісність сангхи. Усталених правил для вступу в сангху не існує; принципи, яких повинні дотримуватися її члени, поступово складались у певний дисциплінарний стимул, що закріплювався у зібранні заборон (Практимації). До речі, ці правила були основою