LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійна освіта в Україні як чинник формування суспільної моралі

формування потужного впливу духовної освіти на моральний стан суспільства.

Зі становленням радянської влади на території України почала формуватися нова, радянська система освіти. Відносини між державою і Церквою в освітній сфері визначались відокремленням школи від Церкви. Заборонено викладання релігійних предметів (Закон Божий, теологія), відбувався наступ на релігійне виховання, проводилась послідовна, цілеспрямована атеїстична пропаганда. Формування освітньої системи у Радянському Союзі було спрямовано на відмежування Церкви від школи та на розвиток атеїстичного виховання; релігійна освіта майже повністю припинила своє існування.

У незалежній Україні відбувається стрімке розширення системи релігійної освіти, яке пов'язано з історичними передумовами формування та діяльності навчальних закладів, традиційним поширенням релігії на території, сконцентрованістю парафій різних конфесій, потреб Церкви у священно- та церковнослужителях. Розвиток системи релігійної освіти нині відбувається за алгоритмом, закладеним останніми роками, і зумовлюється сучасними змінами в країні, церковній організації: збільшується кількість духовних навчальних закладів; розширюється та вдосконалюється їх робота; велика увага приділяється розвитку богословської науки та покращенню викладацької діяльності у вищих навчальних закладах.

Пріоритетним у сфері релігійної освіти залишається професійно-зорієнтований напрямок. Мета роботи сучасних духовних освітніх закладів полягає у науковій та навчально-виховній діяльності, що спрямована в руслі функціонування церков. Рівень богословської освіти визначає основні магістральні шляхи реалізації потенційних можливостей Церкви як інституту Божого.

Церква прагне відновити просвітницьку роботу, тобто, залучивши найрізноманітніші освітні форми, здійснювати свою навчально-виховну діяльність у світському середовищі, де вона ще мало реалізована. Такий загальнопросвітницький напрямок є однією з основних ланок роботи Церкви та цілеспрямованої діяльності священиків у парафіях, що здійснюється, у першу чергу, в недільних школах.

Перспективним напрямком розвитку системи релігійної освіти є реформування та наближення до сучасних освітніх стандартів, відновлення втрачених можливостей навчально-виховної діяльності у нинішніх умовах та пошук шляхів узгодження зі світською системою освіти (акредитація духовних навчальних закладів за державними стандартами, прирівнювання богословських наукових ступенів до державних, запровадження основ християнської етики як навчально-виховної дисципліни у зміст загальноосвітньої школи та освітнього курсу „Теологія" у системі вищої освіти, відкриття загальноосвітніх навчальних закладів під опікою Церкви).

У другому розділі „Зміст релігійної освіти як фактор впливу на суспільну мораль", який охоплює три параграфи, розглядаються духовні навчальні заклади в системі чинників формування суспільної моралі: особливості змісту та організації навчального процесу, моральне виховання священнослужителів та специфіка просвітницько-виховної роботи з парафіянами.

Діяльність духовних навчальних закладів спрямована на надання професійної духовної освіти, змістом якої є оволодіння знаннями з основних богословських предметів (Біблія, богословська література та її тлумачення, катехізис, основне богослов'я, апологетика, моральне богослов'я, догматичне богослов'я, еклезіологія, історія Церкви, канонічне право та ін.), а також засвоєння богослужбової практики, основу якої складає гомілетика, пастирське богослов'я, літургіка, церковний спів, тобто підготовка священиків, богословів.

При цьому має місце вивчення світських предметів, які вважаються керівництвом духовних шкіл за необхідні для майбутнього священика, адже пов'язані з сучасними світовими суспільними процесами та відповідають завданням здійснення ефективної просвітницько-виховної діяльності у світському середовищі. Це такі предмети, як: всесвітня історія, історія України, українська мова і література, англійська мова, історія філософії, державне право, інформатика, педагогіка, психологія, давні й іноземні мови та ін. Дисципліни у духовних навчальних закладах вивчаються за типовими навчальними програмами та планами, які поступово удосконалюються у відповідності з реформуванням релігійної освіти та організацією методичної роботи.

Навчально-виховний процес духовних навчальних закладів різних конфесій (православ'я, католицизм, протестантизм) спрямований значною мірою на моральне виховання учнів зазначених навчальних закладів. Моральне виховання майбутнього священика здійснює система богословських і світських наук, низка навчально-виховних заходів, що проводяться на базі освітніх закладів та поза їх межами під час практичної діяльності пастиря. Воно спрямоване на засвоєння морально-етичних норм християнства та отримання практичних навичок богослужбової діяльності. Специфіка роботи духовних освітніх інститутів полягає у конфесійних особливостях підготовки високоосвічених та глибоковіруючих випускників для потреб Церкви.

Сучасне існування і майбутнє Церкви, її оновлення у значній мірі залежить від служби священиків як основної складової механізму зміцнення моралі парафіян. Духовні навчальні заклади спрямовують свої зусилля на поліпшення якості освіти та виховання слухачів, залучення випускників до пастирського служіння. Провідним завданням духовної школи є підготовка священика до діалогу в поліконфесійному і плюралістичному суспільстві. Тому Церква проголошує вагомість виховання священика в основу якого покладено знання релігійно-морального життя, власний духовний досвід.

Рішення прийняти сан священика пов'язане з глибоким релігійним переконанням і обумовлено часом інтенсивних духовних пошуків. Ідеал пастиря складався століттями, що зумовило високі вимоги до його особистості. Цей ідеал укорінений у суспільній свідомості та несвідомому і визначає оцінку поведінки духовенства навіть невіруючими. Тому релігійна освіта як ретранслятор духовної традиції, здобуття та поглиблення богословських знань є необхідними для служіння чи виконання інших потреб Церкви.

Система релігійної освіти включає підготовку науковців та викладачів, які необхідні для повноцінної дієвості церковного освітнього організму, навчання та виховання майбутніх священиків. Така робота здійснюється у вищих духовних навчальних закладах, де поглиблено вивчаються богословські предмети та проводиться науково-дослідна робота. Тому можна говорити про цілісність та завершеність навчального процесу в освітніх закладах багатьох конфесій.

Церква прагне впливати на суспільство і уже за нинішніх умов достатньо повно використовує систему релігійної освіти як найбільш ефективний засіб морального виховання на основі християнської моралі та віроповчальних норм. Вона вважає, що християнське виховання є єдиним порятунком від аморальності та зла. Тому сьогодні здійснюється реформування духовної освіти у відповідності до сучасних потреб церков у священно- та церковнослужителях і вимог нинішнього суспільства у духовних наставниках. Основна увага приділяється вдосконаленню змісту богословських дисциплін як основного морального потенціалу, запровадженню нових підходів до їх вивчення, впорядкуванню навчально-виховного процесу в напрямку сучасного наукового обґрунтування та поєднання із сучасними соціальними питаннями.

Нині відбуваються зміни у моральному богослов'ї церков, яке дедалі трансформується у соціальному самовираженні. Церква уважно