LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійна освіта в Україні як чинник формування суспільної моралі

стежить за дотриманням релігійної доктрини і вважає, що найскладніші доленосні питання як суспільного, так і особистого характеру можуть знайти своє вирішення на євангельській основі. Головною метою релігійної освіти є формування у людини християнського світогляду, надання християнину відповіді на питання сучасності, служіння зразком поведінки у життєвих ситуаціях, вироблення теоретичних та практичних знань з реалізації віровчення в житті кожного віруючого. Християнська мораль пропонує мету життя християнина і той шлях, яким він повинен іти для досягнення визначеної Богом цілі. Етика біблійного Одкровення стосується особистого входження у реальність життя, яке полягає у відданості Завіту Божому і слухняності перед Законом, тобто не в інтелектуальному сприйнятті релігійних істин, що засвідчують моральну досконалість індивіда, а у вірі та довірі. Основні моральні положення християнства розглядаються як обов'язкові для священнослужителів і всіх віруючих. Своє завдання в суспільному середовищі Церква вбачає дати моральні й соціальні ідеали пастві як морально-етичну програму, які відбивають сучасний конфесійний антропологічний ідеал.

Релігійна мораль залишається відносно консервативною, незмінною. Основою християнської моралі, що є керівництвом на всі випадки життя, вважається любов як основа всього християнського життя й моральності. Порушення християнського морального закону, непослух віруючого Слову Божому – це гріх. Для перетворення знання у справу, для успішного втілення його у повсякденному житті й діяльності, зразком моральної досконалості, навчання й життя для християн є центральна божественна особистість – Ісус Христос, земне життя якого залишається ідеальним прикладом усім поколінням.

У третьому розділі „Взаємодія світської та релігійної освітніх систем у сучасному українському суспільстві", який охоплює три параграфи, аналізується сфера узгодження світської та релігійної освітніх систем у сучасному українському суспільстві та його роль у формуванні суспільної моралі. Розкривається зміст світоглядних знань про релігію і Церкву у структурі навчальних дисциплін середньої школи, досліджується сучасний стан, проблеми та перспективи впровадження християнської етики як навчально-виховного предмету в зміст загальноосвітньої школи, розглядається діяльність навчальних закладів під опікою Церкви в умовах поліконфесійності.

У процесі модернізації змісту навчання у загальноосвітній школі на суспільствознавчі дисципліни (історія, література, етика, правознавство, людина і суспільство) покладаються важливі завдання, пов'язані з соціальною адаптацією особистості, підготовкою її до активного громадського життя та формування загальнолюдських ціннісних орієнтирів. У змісті цих предметів передбачено висвітлення багатьох питань, що розкривають роль Церкви та релігії в історії українського народу й житті окремої людини. У них релігія розглядається як один із чинників формування світогляду людини та культури. Світоглядні питання розглядаються, зокрема, в курсі „Людина і суспільство". Його вивчення забезпечує ознайомлення учнів з окремими філософськими положеннями, знаннями релігієзнавчої проблематики, передусім вченням про Бога.

Вдосконалення та розширення змісту суспільствознавчих предметів на основі переосмислених ідей людського буття, що пов'язано з переоцінкою історичного минулого та сучасності, дозволить сформувати повноцінні уявлення школярів про світ, цілісний науковий погляд на Церкву та релігійний феномен в історії людства. Однак, у викладанні суспільствознавчих дисциплін у цій сфері є багато невирішених проблем. Тому, важливим у школі буде предмет, де релігія виступатиме об'єктом дослідження, вивчатиметься у поєднанні всіх структурних компонентів і всієї системи функціональності, де різноманітність суспільних і духовних процесів розглядатиметься у підпорядкованості розвитку релігії та її дієвості.

Церква, виконуючи свою головну місію виховання особистості, вважає своїм першочерговим завданням прилучення підростаючого покоління до Слова Божого, що повинно бути основою християнської педагогіки. Для його вирішення передбачається проведення активної просвітницької роботи серед молоді, в тому числі й шкільному середовищі.

Вивчаючи досвід співпраці Церкви і світської системи освіти, можна говорити про можливість і необхідність присутності Церкви у загальноосвітній школі. Тісні історичні зв'язки з країнами ближнього зарубіжжя та специфіка розв'язання ними подібних питань дозволяють розробляти та застосовувати надбання теоретичної та практичної реалізації поставлених програм у даній сфері, що поглиблюють співпрацю Церкви та державних освітніх структур.

Нині в окремих загальноосвітніх школах введено предмет „Християнська етика", який вивчається за вибором учнів. Основні принципи впровадження в освіту основ християнської етики: поступовість, добровільність, всебічність, неподільність навчання і виховання. Суперечливими при введенні у систему шкільної освіти предмета християнської етики залишаються такі фактори: поліконфесійність українського суспільства і в той же час домінування в ньому християнських віросповідань, зокрема православ'я; світський характер держави, що породжує низку правових проблем; серед церков, що діють в Україні, немає єдиної думки щодо змісту християнської етики; відсутність матеріально-технічної бази; непідготовленість педагогічних кадрів.

Вирішення питання можливе лише за умови подолання всіх суперечностей, що його зумовлюють. Запровадження курсу християнської етики повинно враховувати такі аспекти: необхідність та доцільність введення курсу; можливість його впровадження; наукове обґрунтування структури та змісту курсу; методичне забезпечення програмами, підручниками, довідниковими виданнями, наочністю тощо; підготовка спеціалістів відповідного рівня для читання у школах даного курсу, що мають зробити педагогічні навчальні заклади. Цілком зрозуміло, що необґрунтоване та передчасне введення предмету не матиме очікуваних результатів та може привести до непередбачуваних негативних наслідків.

Щоб знайти шляхи розв'язання цієї проблеми необхідно провести значну роботу по консолідації зусиль на подолання міжконфесійних суперечностей, наукового формулювання та обґрунтування проектів. Вивчення християнської етики може визначитись у сучасній загальноосвітній школі в Україні лише на принципах гуманізму, толерантності, позаконфесійності й дотримання принципу свободи совісті у рамках діючого законодавства. Тільки таким чином в українській школі може поступово виокремитись християнська етика, зміст якої буде співзвучний з вимогами соціального середовища, а відповідальність за її роботу нестиме і Церква, і держава. Введення такого предмету буде першим кроком до вирішення проблеми отримання учнями світоглядних знань та зближення світської школи і Церкви з метою просвіти та виховання до взаємної співпраці.

Запровадження „Християнської етики" у загальноосвітній школі не вирішує всіх проблем співпраці Церкви і загальноосвітньої школи, але є важливим елементом виховання учнівської молоді на основі християнської моралі і засвідчує актуальність даного питання серед науковців, богословів, представників органів державної влади, української громадськості й потребує неупередженого і глибокого діалогу між ними. Тому в релігійному середовищі міцніє думка щодо продуктивності впровадження християнської етики у школі та пошуку інших шляхів морального виховання