LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійна свідомість і релігійні практики населення сучасної України як предмет соціально-філософського аналізу

філософії.

Обсяг та структура дисертації. Характер мети дисертаційного дослідження та основних завдань, необхідних для досягнення цієї мети, зумовили структуру роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (161 позицій). Загальний обсяг роботи – 189 сторінок, основна частина дисертації – 174 сторінка.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У вступі розглянуто актуальність дослідження, ступінь розробленості проблеми, сформульовано мету, основні завдання, методологічні й теоретичні принципи дослідження, сформульовано наукову новизну дослідження, його теоретичну і практичну значимість, обгрунтовано необхідність розгляду базових проблем і категорій філософії релігії (релігійна свідомість, релігійний досвід).

Перший розділ дисертації "Релігійна свідомість і релігійні практики як предмет соціально-філософського аналізу" присвячено висвітленню еволюції поглядів на проблему релігійної свідомості та її відмінностей від інших форм суспільної свідомості. У першому підрозділі "Проблема "релігійної свідомості" в контексті сучасного філософського знання" фіксується основна теоретична колізія між об'єктивним аспектом релігійного (релігійні інститути, релігійні традиції) та аспектом суб'єктивним (світоглядні й емоційно-психологічні складові релігійного досвіду), що відтворює більш універсальну колізію соціальної філософії, в якій відсутня єдина мова опису об'єктивних і суб'єктивних соціально-політичних феноменів. У процесі аналізу переломлення цієї колізії у філософії релігії виокремлено "суб'єктивну парадигму" (до цієї парадигми дисертант відносить таких мислителів, як І.Кант, К.Маркс, О.Конт, М.Вебер, Р.Белла, Г.Зіммель, З.Фрейд, Ч.Глок, Дж.Фішер, П.Бергер, І.Вах), та "об'єктивну парадигму" (до якої, на думку дослідника, належать Т.Гоббс, Г.Гегель, Э.Дюркгейм, Т.Парсонс, П.Сорокін, М.Еліаде та ін.), де в такого роду описі домінує поняття структури. У ситуації, що склалася, автор фіксує такі проблемні точки: а) відсутність єдиної мови опису психологічних та інституціональних вимірів релігії, б) суто змістове визначення специфіки "релігійної свідомості" (тобто визначення за допомогою "об'єкта", а не внутрішньої структури), в) прихований гносеологізм, наслідком якого є ототожнення свідомості із пізнанням, що, в свою чергу, призводить до того, що пізнавальне ставлення стає моделлю інших ставлень (морального, емоційного, ціннісного), г) ототожнення "свідомості" та "психічного", наслідком чого є розгляд "релігійного" у "парадигмі потреб" і зведення "релігійного" до "нерелігійного".

Аналіз зазначених проблем сучасної філософії та соціології релігії переконує дисертанта в необхідності досягнення теоретичного монізму в розгляді проблеми взаємовідносин релігійної свідомості, релігійних практик, релігійних інститутів і релігійної ідентичності.

У другому підрозділі першого розділу дослідження ""Непсихологічні" теорії свідомості та можливе застосування їх до проблеми концептуалізації цілісного "релігійного досвіду"" дисертант вдається до спроби методологічно обгрунтувати такий моністичний підхід. Для цього він звертається до моделей, альтернативних феноменологічно зорієнтованим концепціям свідомості, котрі він знаходить у філософії М.Мамардашвілі та деяких напрямах французького структуралізму (Ж.Лакан). Зокрема, в працях Мамардашвілі виділяються такі характеристики свідомості, як "порожність", концепт свідомості як "чистої форми", організованої ззовні. Для дослідження важливим є те, що філософ серед форм, що організують свідомість, називає й релігію. У наведених положеннях виявляється схожість із французьким структуралізмом, зокрема, з його представником Лаканом. Останній, утім, не вживав терміна "свідомість", віддаючи перевагу більш звичному в його субкультурі терміну "несвідоме". Формула Лакана "несвідоме влаштоване як мова", запровадження фігури "Великого Іншого" як носія "ланцюжка означальників" (що виконує тим самим детерміністські функції стосовно суб'єкта) дають змогу по-новому інтерпретувати релігійну модальність, побачити, що релігійне ставлення не є продуктом з'ясування інтересів, потреб тощо, але онтологічно вмонтоване у виробництво суб'єкта.

У третьому підрозділі "Тріада "Символічне-Уявлюване-Реальне"" як інструмент опису структури релігійної свідомості" дисертант вдається до обгрунтування методологічного підходу до експлікації структури релігійної свідомості. Для цього опису визнання постаті "Великого Іншого" (що його Лакан ототожнює із регістром Символічного) є важливим, але недостатнім, тому потребує доповнення у вигляді категорій "Уявлюване" і "Реальне" (ці три регістри сам Лакан розглядав у нерозривній єдності). Зокрема, категорія Уявлюване фіксує наочний рівень ідентифікації суб'єкта, "іншого" з маленької літери як емпіричного індивіда. Урахування всіх категорій лаканівської тріади дає змогу сформулювати "синтетичну" формулу релігійної свідомості: "Релігійною можна вважати таку свідомість, структура якої передбачає можливість ототожнення постаті "Великого Іншого" сфери Символічного з фігурою "маленького іншого" сфери Уявлюваного за посередницької ролі визначених практик" (у контексті цього визначення "віра" є нічим іншим, як упевненістю, що "Великий Інший" може стати предметом емпіричного досвіду, тобто може "з'являтися"). На завершення підрозділа наведено типологію форм "релігійної свідомості", яка може виступати у вигляді (1) потенційно релігійної свідомості (у межах якої не передбачається можливості будь-якої персоніфікації постаті "Великого Іншого"), (2) "первинної" релігійної свідомості (де "Великий Інший" виступає у вигляді "Бога" як Ідеї, "бога філософів") і (3) "вторинної" релігійної свідомості (що передбачає "віру в можливість подання Символічного в Уявлюваному за допомогою релігійних практик).

Другий розділ дослідження "Типи і форми релігійності в сучасній Україні (соціально-філософський аналіз)" являє собою спробу застосування на практиці методологічних принципів, сформульованих у попередньому розділі. У першому підрозділі "Концепт "релігійного досвіду" і його методологічна роль у розумінні характеру й еволюції релігійного життя в сучасній Україні" обгрунтовується необхідність запровадження категорії "релігійний досвід" (за аналогією із досвідом пізнавальним, етичним та естетичним) для конкретизації домінантного характеру релігійності, типового для сучасної України. Особливістю релігійного досвіду є те, що його суб'єкт не існує в чистоті певних "трансцендентальних меж", але включається в усі різновиди соціальних зв'язків та ієрархічних відносин влади. Для опису цього багатоманіття