LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійний аспект духовних пошуків (на матеріалах української та російської художньої літератури 60-80-х років)

пошуки в фiлософiї та лiтературi у перехiднi епохи "переоцiнки цiнностей". I хоча фiлософськi iдеї не мають прямого концептуального оформлення в художнiх творах, мистецтво постає як процес пошуку та реалiзацiї загальнолюдських iдеалiв, смисложиттєвих проблем, що набуває особливого значення для виховання духовно багатої особистостi.

Досліджуючи значення релiгiйного чинника у контекстi спрямування духовних пошукiв художньої лiтератури, автор аналiзує українську та росiйську художню лiтературу 60-80-х рокiв як лiтературу, котра багато в чому пiдготувала нову духовну ситуацiю 80-90-х, сприяла пробудженню iсторичної свiдомостi народу.

Саме у цей перiод у лiтературi спостерiгається поворот до тiєї концепцiї людини, джерело якої вiдходить до початку ХХ столiття, до духовних пошукiв у суспiльствi того часу. Суть цього повороту в тому, що за пункт вiдлiку в розумiннi життя лiтература стала брати не абстрактнi "закони iсторiї" чи "загальнi цiлi", якi нерiдко виявляються корисливими прагненнями певних соцiальних сил, фактично керуючих суспiльством, а iнтереси конкретних живих людей, якi складають у сукупностi суспiльство. Тому всi тi проблеми, якi розглядає лiтература, торкаються розвитку окремої особистостi.

Поворот лiтератури до людини, до особистостi - це глибинний, свiтоглядний поворот, який, безперечно, виводить лiтературу на новi рiвнi художнього осмислення свiту та людського буття. 60-80-тi роки, часи втрати колишнiх iдеалiв, втрати привабливих перспектив та орiєнтирiв, сенсу буття, як переддень великих суспiльних трансформацій у колишньому СРСР, викликали звернення до вiри як смисловизначального начала, як рятiвного виходу iз стану духовної невагомостi. Це було початком того повороту, який пiзнiше приводить до визнання права релігії на існування в суспільстві. Цi процеси знайшли вiдображення в лiтературi, яка вiдтворила духовнi пошуки цього періоду .

Порiвнюючи ситуацiю 60-х років у колишньому СРСР iз iсторичною роллю перших християн, захiднi вченi (Сайде, Сiмон) стверджують, що саме у цей час iнтерес до релiгiї не тiльки завойовує широкi верстви населення, насамперед iнтелiгенцiю та молодь, але i утверджується у мистецтвi та лiтературi. Духовнi пошуки в суспiльствi - пошук iдеалу, сенсу життя, моральних цiнностей та iн. - поряд із потребою виправдання безрадiсного повсякденного iснування, передусім у старшого та середнього поколiнь, виправдання жертвам та нещастям, якi не передбачалися пропагованим державою оптимiзмом, нерiдко переводиться у сферу релiгiї. Цей пошук ведеться не тiльки всерединi церкви, але також серед тих категорiй населення, якi згiдно з вихованням та способом життя далекi вiд релiгiї i яких можна назвати iндиферентними.

Аналізуючи лiтературу 60-80-х років, ряд дослiдникiв (В.П.Зоц, Й.Майхель, З.А.Тажуризiна, Л.А.Попов, К.Хольтмайер, I.Яблоновська та iн.) звернули особливу увагу на зацікавленість релігійними мотивами письменникiв 60-80-х рокiв. Зокрема, З.Шаховська використовує не лише у вiдношеннi до росiйської класичної, але i до сучасної лiтератури визначення "релiгiйна" або "християнська"; нiмецький вчений О.Люхтерхандт однiєю з ознак "релiгiйного оновлення" в СРСР вважав вибiр релiгiйної теми багатьма iз радянських письменникiв; російські дослiдники неодноразово вiдзначали появу "богошукацьких мотивiв" у сучаснiй лiтературi.

Дисертант доходить висновку, що причиною релігійних духовних пошуків, які спостерiгаються в художній лiтературi 60-80-х рокiв, є також вiдчуття особистiстю беззмістовності iснування, "помилкова цiннiсна орiєнтацiя та самотнiсть у суспiльствi", що пiдкреслює нiмецький дослiдник Й.Майхель, аналiзуючи художню прозу цього перiоду. Розмiрковуючи про моральнi цiнностi, про протирiччя свiдомостi людини, які обумовлені суперечностями самого життя, лiтература все частiше стала i порушувати питання, i давати на них свiй варiант вiдповiдi.

В цілому звернення до релiгiї поряд із утвердженням свiтських цiнностей в ходi духовних пошукiв особистості 60-80-х років продиктовано невизначенiстю людського iснування в "критичну епоху ", а також тим, наскiльки вмiє суспiльство створити умови для вирiшення проблеми духовного розвитку людини шляхом, який не потребує релiгiйної мотивацiї моральних цiнностей та норм поведiнки - тобто свiтським.

Розглядаючи орiєнтацiю на релiгiйнi цiнностi серед духовних устремлiнь людини в українськiй художнiй лiтературi 60-80-х рокiв, автор підкреслює, що для характеристики духовностi української людини важливе значення має аналiз розвитку художньої лiтератури, оскiльки мистецтво i свiтогляд є одними з головних чинникiв, якi впливають на формування української душi. Це залежить значною мiрою вiд того, що, на думку О.Кульчицького, українська психiчна структура визначається своїм емоцiйно-почуттєвим характером, зосередженням довкола "серця".

Українська i росiйська художнi лiтератури 60-80-х рокiв були самобутнiми лiтературними явищами. Українська лiтература 60-х рокiв у творах шестидесятникiв Iвана Драча, Миколи Вiнграновського, Лiни Костенко, Павла Мовчана та iн. - розвивалася в руслi традицiй лiтератури 20-х рокiв, обпаленої вогнем боїв, у яких схрестилися непримиреннi iдеологiї. У 20-х роках боротьба за українську державнiсть зазнала поразки, але туга за iдеалом, iскри живого чуття лишилися у творах багатьох письменникiв України. Iдеал нацiональної самостiйностi лежав поза межами багатьох творiв наших спiввiтчизникiв, але вони ясно бачили цей iдеал i прагнули показати його читачам, вказуючи напрям до нього.

Особливу увагу долi людини, її пошукам у сьогоденнi придiляли у своїх творах Р.Андрiяшик, О.Гончар, Є.Гуцало, В.Дрозд, П.Загребельний, Р.Iваничук, Ю. Мушкетик, Г.Тютюнник, М.Стельмах, Р.Федорiв, В.Яворiвський та iн. У творчостi українських письменникiв визнання цiнностi та суверенностi людини поєднане з визнанням сили морального та суспiльного обов'язку, що знайшло своє втiлення як у розвитку iдеї "загальнолюдського", так i iдеї "нацiонального".

Так, провідною тенденцією у творчості О.Гончара є філософське начало, пов'язане з утвердженням добра, світла, краси, любові (образи-символи Собору, Мадонни), які пронизують віки і створюють духовну пам'ять людства. Письменник показує, що з думкою про вічне будуються собори в людських душах, а із соборів людських душ виростає соборність нації. Вільно творити національну соборність може лише вільний народ. Абсолютною моральною точкою відліку для героїв Гончара є совість, навіть "совіслива пам'ять", яка, нагадуючи про моральні орієнтири, дає можливість збереження людського суспільства. Дисертант показує, що у прагненні до того, щоб зображення ідеального не призвело до ідеалізації, за основу зображення письменник бере перехрещення численних точок зору, яке формує авторську філософську концепцію світу і людини, в основі якої – утвердження духовності. Поняття "Бога" та "релігійного" у творах українських письменників несе різну смислову навантаженість: роздуми про бога як духовний рушійний чинник, здатний вплинути на моральний вибір суб'єкта (Р.Іваничук), "релігійне" як "святе", загальнолюдське (О.Гончар), та бог як частина народної релігії, етики, як величина, яка спрямовує людське життя і яка розглядається у нерозривному зв'язку з мораллю, совістю (совість –"страх перед богом" - В.Дрозд, Г.Тютюнник).

Переоцінка суспільних цінностей, утверджуваних десятиліттями монопольного панування офіційної ідеології, логічно передбачає ревізію духовного здобутку майстрів слова. Дисертант показує, що письменники відтворили