LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійний фактор у контексті геополітичних трансформацій на Галицько-Волинських землях (друга половина XIII - перша половина XV ст.)

митрополії.

Об'єкт дослідження – геополітичні трансформації на галицько-волинських землях у другій половині XIII – першій половині XV ст.

Предмет дослідження – складові, засоби, методи, спрямованість і наслідки дії релігійного фактора, який спричиняв трансформації на галицько-волинських землях.

Хронологічні рамки даного дослідження визначаються внутрішньою логікою подій та обмежуються другою половиною XIII – першою половиною XV ст.

Нижній хронологічний рубіж – друга половина XIII ст. – визначається початком монголо-татарської навали і витоками Східної політики Папського престолу; верхній хронологічний рубіж – перша половина XV ст. – зумовлений Флорентійською унією (1439 р.) та її наслідками для Української Православної Церкви, оскільки вона стала відправною точкою для багатьох глибинних історичних процесів як на Заході, так і на Сході Європи, зокрема й таких, як поділ Київської митрополії (1448 р.) та утворення Московської митрополії (1458 р.).

Територіальні рамки даного дослідження визначаються територією Галицької та Волинської земель.

Методи наукового дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнонаукові та специфічно релігієзнавчі принципи: історизм, наукова об'єктивність, позаконфесійність, світоглядний плюралізм, які дозволили вивчити й проаналізувати події і факти в їх динаміці, з урахуванням їх рефлексійності до сучасних реалій релігійно-церковної ситуації в Україні. Зі спеціально-наукових методів використовувався історіософський (філософське осмислення історичних подій і процесів), проблемно-тематичний (виокремлення та аналіз основних концептуальних напрямків геополітики і трансформацій), хронологічний (зв'язок історіографічної традиції з конкретною історичною дійсністю), історико-порівняльний та історико-системний (аналіз та узагальнення проблем у висвітленні російської, радянської, діаспорної і сучасної української історіографії). Серед емпіричних методів застосований джерелознавчий (вивчення писемних джерел).

Дисертантка спиралася на теоретично-методологічний аналіз ролі релігійного фактора у світових суспільних процесах, зокрема політичній і духовній трансформації українського суспільства, у працях сучасних українських істориків, філософів, релігієзнавців, етнологів: М.Брайчевського, Я.Дашкевича, О.Головка, Я.Ісаєвича, А.Колодного, М.Котляра, П.Кралюка, О.Крижанівського, О.Моці, Г.Надтоки, В.Рички, П.Панченка, В.Пащенка, О.Сагана, Н.Стоколос, О.Толочка, В.Ульяновського, О.Уткіна, Л.Филипович, Н.Яковенко, П.Яроцького та інших.

Наукова новизна дослідження. У дисертації доведено, що Східна політика Папського престолу, монголо-татарська навала, збройна агресія Польської Корони, експансія католицизму, тиск московських церковно-політичних сил у взаємодії з Константинопольською патріархією значною мірою спричинили деструкцію державного, соціального й церковного життя, етноконфесійної ідентифікації українців, міжетнічних і міжконфесійних відносин на галицько-волинських землях у другій половині XIII – першій половині XV ст.

У дисертації обґрунтовано низку положень, що відзначаються новизною:

- обґрунтовано, що в умовах занепаду Києва як політично-релігійного центру Руської держави Галицько-Волинське князівство виконувало, по суті, функції захисту інтересів Русі-України у відносинах із зовнішніми суб'єктами міжнародної політики, зокрема Золотою Ордою і Папським престолом, а також сусідніми католицькими країнами – Угорщиною, Польщею та Литвою, захищаючи державний суверенітет, економічні, культурні, церковно-релігійні, етнонаціональні інтереси князівства і галицько-волинської спільноти. Історичні реалії перетворили Галицько-Волинське князівство на форпост, який, з одного боку, оберігав Давньоруську державу із Заходу, а з другого, - сприяв встановленню економічних, культурних, релігійних контактів з державами Європи і Папським престолом. На відміну від поліетнічної Старокиївської держави, Галицько-Волинське князівство розвивалося на моноетнічному грунті з переважанням західних впливів над комбінацією візантійських і північно-східних, що домінували в процесі формування Київської держави;

- встановлено, що монголо-татарська навала привернула увагу Папського престолу і стояла як центральне питання Ліонського собору (1245 р.). У дипломатичній та політичній діяльності папства їй відводилося пріоритетне значення в контексті його Східної політики. Папський престол почав встановлювати тісні відносини з монгольськими ханами з метою навернення золотоординської еліти в католицьку віру, щоб домовитися з ними як сюзеренами руських князів про отримання визнання за Папським престолом церковного верховенства над Руською Церквою. Досягнення угоди з правителями Золотої Орди мало послабити монгольську загрозу для країн Східної Європи, які визнавали церковну владу над ними папства (Угорщина, Польща, Чехія, Балтійські держави). Апостольська столиця намагалася нейтралізувати зближення ординців з Нікейською імперією, з боку якої постійно існувала загроза хрестоносцям і створеному ними Латинському цісарству в Константинополі. Папство також прагнуло залучити Золоту Орду як свого союзника в боротьбі з турками-сельджуками;

- виявлено, що в кінці 40-х – на початку 50-х років XIII ст., коли зі Сходу Південно-Західній Русі загрожувала монголо-татарська навала, а із Заходу – натиск об'єднаних сил угорських і польських феодалів та рицарів-хрестоносців, галицько-волинські князі були змушені піти на переговори з Папським престолом, ініціатором яких виступив глава Католицької Церкви. Папство за допомогою дипломатичних засобів намагалося підпорядкувати Галицько-Волинське князівство Риму. Галицько-волинські князі не допустили втручання папства у внутрішні справи своєї держави. Твердження про здійснену Данилом Романовичем церковну унію з Римом не витримує критики, оскільки такої унії не зафіксовано в жодних тогочасних папсько-руських документах. Переконавшись у неспроможності Римських Пап ініціювати й очолити християнську антиординську коаліцію держав Європи і таким чином надати ефективну допомогу Русі, Данило Романович, всупереч шаленому дипломатичному тиску Римської курії, папським погрозам піддати його церковному прокляттю, рішуче пориває будь-які дипломатичні, політичні, церковні стосунки з Папським престолом;

- доведено, що Східна політика Папського престолу, починаючи з другої половини XIV ст. (після втрати незалежності Галицько-Волинського князівства), послідовно реалізовувалася католицькою Польщею, що викликало руйнівну трансформацію всього суспільного укладу на галицько-волинських землях, передусім релігійно-церковного життя і деструкцію етноконфесійної ідентифікації. Оскільки Польща як держава латинського християнства вчинила агресію проти держави східного Київського християнства, це започаткувало національно-релігійну боротьбу між православними і католиками, українцями і поляками;

- порівняльний аналіз правового становища Православної Церкви до і після Кревської унії (1385 р.) показав, що православ'я в українських землях, інкорпорованих литовськими князями, було