LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійний фактор у контексті геополітичних трансформацій на Галицько-Волинських землях (друга половина XIII - перша половина XV ст.)

Феодосія Софоновича (XVII ст.)

Опубліковані джерела, використані в дисертаційному дослідженні, можна розділити на церковні і світські. До церковних джерел відносяться грамоти, листи і повчання Київських (Московських) митрополитів, соборні грамоти і послання литовських єпископів, постанови і листи Константинопольських патріархів, листи, булли і бреве Римських Пап.

Збірники документів „Архив Юго-Западной России, издаваемый временною комиссиею для разбора древних актов" (1883 р.), „Русская историческая библиотека" (1880-1914 р.), „Акты, относящиеся к истории Западной России" (1846 р.), „Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России" (1863 р.) проливають світло на шляхи утвердження католицизму на галицько-волинських землях, а також заходи польської влади, спрямовані на зрівняння в правах православного і католицького населення Польської держави.

Світські джерела представлені грамотами візантійських імператорів, жалуваними грамотами і привілеями польських королів православному населенню Південно-Західної Русі в XIII – першій половині XV ст., жалуваними грамотами великих князів литовських і великих князів московських православним митрополитам і монастирям.

Особливе місце серед джерел з вивчення монголо-руських та папсько-руських відносин посідають свідчення Плано Карпіні. У його „Истории Монгалов" (XIII ст.) містяться унікальні дані про становище Галицько-Волинського князівства в першому десятилітті після монгольського завоювання, подається інформація про перебіг переговорів Римського первосвященика з галицько-волинськими князями Данилом і Васильком Романовичами. Не менш важливими є повідомлення „Путешествие в восточные страны" Вільгельма де Рубрука, який відвідав Золоту Орду в 50-х рр. XIII ст.

У другому розділі - „Східна політика Папського престолу в контексті геополітичних трансформацій на руських землях" - досліджуються особливості, засоби, методи, наслідки Східної політики Папського престолу у другій половині XIII – першій половині XIV ст., в епіцентрі якої було Галицько-Волинське князівство.

У першому параграфі - „Галицько-Волинське князівство як суб'єкт української державності й об'єкт геополітичних трансформацій" - висвітлюється процес становлення князівства, його місце і роль в геополітиці Київської Русі. Проаналізувавши різні точки зору дослідників російської, радянської, зарубіжної і сучасної української історіографії, дисертантка прийшла до висновку, що стосунки з Папським престолом мали такий дискурс: 1). На першому їх етапі (1246-1253 рр.) князь Данило звернувся до Римського Папи Інокентія IV з проханням зібрати народи Західної Європи на хрестовий похід проти монголо-татар, погоджуючись у разі здійснення такого проекту навіть на церковну унію з Апостольською столицею. Проте папська місія до Галицько-Волинського князівства в 1246 р. не увінчалася успіхом, і тому переговори з Папським престолом були перервані на сім років (до 1253 р.). 2). Данило вдруге звернувся до Папи Інокентія IV, який зобов'язувався організувати антитатарську коаліцію держав у складі Польщі, Чехії, Моравії, Сербії, Померанії і проголосив хрестовий похід проти монгольських завойовників. Данило дав згоду на унію і прийняв від Папи королівську корону в 1253 р. в Дорогичині. 3). Оскільки наміченого походу не відбулося, реальної допомоги від Папського престолу не було, Данило розірвав угоду про унію. Відтак, церковної унії з Папським престолом фактично не відбулося, оскільки вона не набула чинності. У цій частині своєї зовнішньої політики Данило Романович діяв як мудрий і гнучкий політик і дипломат, оскільки державну незалежність і суверенітет, національну безпеку ставив понад справи релігійні, церковні пріоритети.

У другому параграфі – „Дискурс Східної політики Папського престолу в контексті геополітичних трансформацій на руських землях" – розглядається Східна політика Папського престолу у зв'язку з золотоординським фактором, який Римські Папи намагалися використати як засіб для вирішення на свою користь цілої низки міжнародних проблем, нехтуючи національними і державними інтересами Галицько-Волинського князівства.

Здійснений аналіз дозволяє зробити висновок, що папство сподівалося навернути монголів до католицизму, щоб домовитися з ханами як сюзеренами руських земель про одержання Апостольською столицею церковного верховенства над Руською Православною Церквою. Тобто йшлося про запровадження унії, але вже під егідою навернених до католицької віри монгольських ханів. Цей таємний варіант Східної політики папства був розрахований на скасування незалежності Галицько-Волинського князівства, оскільки Римські Папи не вірили в його спроможність зупинити монголо-татарську навалу.

У дисертації висвітлюються стратегічні цілі, тактичні прийоми дипломатії Папського престолу, мета якої зводилася до „навернення" Русі, тобто підкорення її владі Римських Пап. Якщо в переговорах з ханами Папа пропонував кочовикам воєнний союз проти Русі, то в переговорах з руськими князями обіцяв їм допомогу в боротьбі проти тих же кочовиків. І в першому і в другому випадку папство домагалося одного – стати зверхником Русі. Аналізуючи послання Римської курії, папські булли й листи до галицько-волинських та інших руських князів, а також до папських легатів, архієпископів Прусії, Лівонії, Естонії, які стосувалися папсько-руських і папсько-монгольських стосунків (лише у травневій серії 1246 р. їх було 5, що свідчить про надзвичайну активність папської дипломатії в контексті Східної політики Римської курії), дисертантка наголошує, що вони насамперед були націлені на запровадження унії, реформування Православної Церкви, залучення всіх держав і народів, які входили у зв'язки з Папою, до Католицької Церкви, і жодної практичної допомоги для протидії золотоординській агресії не пропонували.

У третьому параграфі – „Спроби встановлення церковної унії в Галицько-Волинському князівстві як інструмент Східної політики папства" – розглядається зовнішньополітична діяльність володарів Галицько-Волинського князівства на західному відтинку і реакція Римських Пап на неї.

Дисертантка дійшла висновку, що Галицько-Волинське князівство на західному зовнішньополітичному векторі демонструвало гнучкість, виваженість і досягало ефективних результатів. Галицько-волинські князі, насамперед Данило Романович, демонструючи своє бажання увійти до антиординської коаліції, водночас ухилялися від пропозиції папства „розлучитися з грецькою оманою", погоджувалися лише на деякі зміни в церковній організації, вимагаючи натомість визнання Апостольською столицею суверенітету Галицько-Волинського князівства, недоторканості його кордонів, врегулювання політичних проблем, що існували у відносинах між галицько-волинськими князями і їх західними сусідами.

Простежуючи хід різнопланових переговорів галицько-волинських князів з Римськими Папами, причини їх припинення і відновлення упродовж 1246-1257 рр., дисертантка акцентувала на тому, що цей дипломатичний русько-папський раунд завершується