LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійний фанатизм: релігієзнавчо-психологічна сутність та форми прояву

невротичні стани.

Дисертант виокремлює ряд мотивів, які посилюють взаємозв'язок релігійності та релігійного фанатизму. До них належать, по-перше, потреба в самоствердженні, особливому, тотальному утвердженні власної особистості і життєвої позиції, свого погляду на речі; по-друге, потреба в абсолютній значимості ідеї чи позиції, якої дотримується людина. Водночас виникає потреба в усуненні всього того, що може перешкодити реалізації цієї установки, наприклад, усіх думок, міркувань, що суперечать обраній концепції. Відбувається також елімінація інших вірувань, поглядів; по-третє, потреба в реалізації своєї ідеї, що поєднується з використанням усіх можливих засобів боротьби з індивідами, що дотримуються інших поглядів; по-четверте, потреба в досягненні будь-якими засобами мети, в жорсткому дотримані певної поведінки, відмова від компромісних дій. Слід зазначити, що сучасна традиційна церква орієнтована на нівелювання глибокого переживання надприродного у своїх вірних, якщо воно не зовсім відповідає усталеним зразкам. Натомість новітні релігійні течії намагаються сприяти виникненню такого досвіду й тлумачать його у межах власних світоглядних настанов. В дисертації зазначається, що в сучасній психіатричній літературі (Л.Юрьєва) існують різноманітні класифікації фанатизму, в яких використовуються різний принцип систематизації, що дозволяє авторам класифікувати як явище фанатизму, так і його носіїв. Проте для дисертанта принципово важливим є те, як релігійний фанатизм впливає на психічне і духовне здоров'я особистості, чи сприяє розвитку творчих сил людини, чи, навпаки, паралізує їх.

Дисертант звертається до досліджень в царині психіатрії, де зустрічаються різноманітні випадки особливих станів свідомості, щодо яких є багато версій та трактувань. Це – нарколепсія, летаргія, періодична амнезія, роздвоєння свідомості, сомнамбулізм, патологічні ілюзії, випадки, які трапляються іноді в релігійній практиці і можуть стати підґрунтям релігійного фанатизму.

При з'ясуванні сутності взаємозв'язку фанатичності та релігійності автор послуговується досягненнями в сфері психології, фізіології. При цьому посилаючись на розуміння домінанти А.Ухтомським, завдяки якій стає зрозумілим той чи інший психологічний стан.

У дисертації аналізуються страх і насильство як чинники, які інтенсифікують релігійність, надаючи їй фанатичної забарвленості. Фанатично налаштована людина придушує і витісняє в собі багато людських якостей, її свідомість змінюється, а емоційне й інтелектуальне життя стає примітивним. Релігійний фанатик завжди поділяє світ і людство на дві частини, на два ворожі табори. Фанатизм не допускає співіснування різних ідей та поглядів. Існує тільки ворог. Сили ворожі уніфікуються, уявляються єдиним ворогом. Це страшне спрощення полегшує боротьбу. Людина, що довела себе до одержимості ідеєю світової небезпеки і світової змови масонів, євреїв, єзуїтів чи більшовиків, перестає вірити в Божу силу, у силу істини і покладається лише на власні насильства, жорстокості й убивства. Така людина втрачає свою ідентичність.

У четвертому розділі "Форми прояву фанатизму як релігійного феномену" аналізуються основні форми прояву релігійного фанатизму в контексті різних релігійних традицій. Дисертант звертається до історії релігії, в якій траплялося так, що релігійно-фанатичні настрої використовувались для розпалювання ненависті до представників інших віросповідань, підготовки та розв'язання війн.

Однією із форм прояву релігійного фанатизму була інквізиція - установа римсько-католицької церкви, основною метою якої був розшук, суд і покарання єретиків. Вона контролювала практично всі сфери діяльності мільйонів людей, використовувала різні методи управління, в тому числі і таємні. Достатнім підґрунтям для звинувачення слугували витвори мистецтва, філософські, політичні трактати, в яких був би натяк на підозру відступу від канонів католицької церкви. Єрессю вважали античні ідеали життя, самостійне мислення; не визнавались ні заборони, ані дозволів, які б допомогали вільно розвиватися природним здібностям, темпераментам, талантам, творчому духу та генію. Мотивом переслідування, крім релігійного фанатизму і користолюбства, була нерідко й особиста помста окремих членів трибуналу. Якщо намічена жертва вже не могла вислизнути з рук св. трибунала, то її не могли врятувати ні високе становище чи в церкві, чи в державі, ні слава вченого чи митця, ні бездоганне моральне життя. Релігійний фанатизм став загальним явищем, яке охопило майже всі католицькі країни. Використовуючи таємне слідство, застосування тортур, конфіскуючи майно засуджених і поширюючи засудження на родичів та нащадків до третього покоління включно, інквізиція знищила сотні тисяч людей, зумовлюючи неймовірний страх у підсудних. Отже, діяльність інквізиції сприяла поширенню такого феномену масової психології як релігійної епідемії. Вона мала всезагальний характер, швидко поширювалась і тривала впродовж довгого часу. Релігійний фанатизм був лише засобом для отримання світової влади інквізицією і за своїми масштабами не мав історичних аналогів.

Аналіз прояву фанатизму в історії християнства - старообрядницького розколу XVII століття дав можливість продемонструвати наскільки вражаючі можуть бути церковні реформи, навіть якщо вони торкалися переважно обрядової сторони. В результаті розколу виникає старообрядництво, яке й стало ідеологічним напрямом соціальних суперечностей у країни. Зазначається, що очолив старообрядницький рух протопіп Аввакум, який повстав проти нововведень патріарха Никона, за що був підданий переслідуванням та тортурам. Однак перенесені катування не зломили протопопа, а ще більше стверджували його в вірі. Навіть перебуваючи багато років у земляній тюрмі, він не відмовився від своїх переконань, за що був спалений. У дисертації також підкреслюється, що в своєму фанатичному пориві Авакум доходив до бузувірства; він був готовий задля своїх поглядів принести в жертву своє життя та життя інших людей.

Дисертант звертає увагу на мусульманську спільноту, на події пов'язані з ісламським тероризмом, які спричинили гучний резонанс в світі. У дисертації спостерігається тенденція ототожнення тероризму та релігійного фанатизму. Разом з тим автор розмежовує такі поняття, як "екстремізм" – "фанатизм" – "тероризм". Екстремізм – схильність до крайніх поглядів та дій. Натомість тероризм - особлива форма насильства, для якої характерна жорстокість, застосування фізичного знищення, він має деструктивний та руйнівний характером. Це екстремізм, але вже не в теоретичних розмірковуваннях, а в безпосередніх діях, використовується для реалізації абсолютно радикальних ідей. У цьому контексті аналізується фундаменталізм як релігійний напрям, в якому проголошується незмінність канонічної догматики,