LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійний чинник соціально-економічної поведінки за умов глобалізаційних викликів

Р.Белла, А.Абдель-Малек, Ш.Ейзенштадт, А.Турен, Е.Шілз, Б.Єрасов, Н.Зарубіна, С.Кірдіна та інші) вказують на неоднозначний та суперечливий характер взаємодії традиційних соціальних інститутів та інституцій ринку, які проникають у різні кутки планети завдяки глобалізаційній хвилі.

Другий розділ "Функціональна та структурна роль релігії в соціумі" присвячений безпосередньо розгляду функцій релігії та тих структурно-організаційних форм, яких вона може набирати в процесі своєї трансформації у досучасних та сучасному суспільствах.

Використання у роботі концепту "символічного світорозуміння", що був уведений у науковий обіг Е.Касірером, дало змогу усвідомити соціогенез в єдності різноманітних символічних способів "розчаклування" світу соціальних відносин, тобто зрозуміти природу соціальних інститутів (релігії, економіки, науки тощо), виникнення та становлення яких супроводжує всю історію людства, як функціонально споріднених, але різних по змісту соціальних технологій по пізнанню та перетворенню навколишнього світу. Дотримання тези щодо відмови від субстанційної інтерпретації релігії, іншими словами, визнання її соціокультурного, а не природного походження, уможливило тлумачити релігію як одну з множини символічних форм світорозуміння, як соціальну технологію, що ґрунтується на символічних засадах світосприйняття та здатна розв'язувати життєво назрілі проблеми через забезпечення не силового, а морально-етичного спрямування соціальної поведінки. Зважання на функціональну єдність релігійних систем як ендогенних соціальних технологій, що активізують інтуїтивно-символічні засади пізнання світу, надало можливість означити відомі на сьогоднішній день релігії як своєрідні символічні світи, що продукують власні версії розуміння соціальної дійсності, соціальних ідеалів, моделей соціально-економічної поведінки та визнати плюралізм та самоцінність різноманітних релігійних картин світу.

Також у розділі здійснено дослідження структурної перспективи релігії у традиційному та сучасному соціумі на підставі використання теоретичних засад соціосинергетичної парадигми. Це надало можливість представити релігію як окремий випадок процесу самоорганізації в соціумі, як системне утворення відкритого типу, якому властиві закономірності саморуху, адаптивності до тих чи інших соціокультурних практик. На прикладі вивчення ґенези християнства розглянуто адаптивний потенціал релігії, що проявляється у збереженні її цілісності, автентичності в соціальному просторі та створює основу для її відтворення і, водночас, до постійного пристосування, до змін у навколишньому та внутрішньому середовищі, тобто до адаптацій через задіяння інтеграційних механізмів релігійної системи. У межах соціосинергетичного дискурсу релігія трактується як багаторівневе соціальне утворення, яке в процесі ґенези здатне набувати адаптивних форм соціального інституту "тіла", тобто колективного, емпіричного утворення, або соціального інституту "особи", тобто надколективного, надемпіричного, символічного утворення. У ролі оптимальної моделі міри пристосованості релігії до зовнішніх та внутрішніх "викликів" запропоновано авторське соціосинергетичне розуміння соціального інституту.

З огляду на те, що одним із важливих аспектів цивілізаційного поступу людства є трансформація поведінкового апарату людини, спочатку як безпосередньо тваринної істоти, дії якої керовані емоціями, афектами, іншими суто егоїстичними чинниками, а потім як все більш колективної істоти, яка у своїх вчинках змушена зважати на соціальне оточення, спільно визнані настанови, слід зазначити, що в соціопсихологічному розумінні це сприяло збільшенню дистанції між людським свідомим та підсвідомим та накопиченню латентного потенціалу соціальної енергії. Потенційний запас соціальної енергії, що може самозвільнитись у процесі загострення конфлікту між біологічною природою людини та її соціокультурою, може нести в собі як конструктивне, так і руйнівне начало. Тому в розділі окреслений механізм релігійної символізації соціальної поведінки, який може сприяти активізації у індивіда архетипної інтенції до мобілізації символічно заданої, релігійної структури світосприйняття. Релігійну детермінацію соціально-економічної поведінки не слід розуміти абсолютно, виключно таким чином, що у кожній конкретній дії людини є релігійний компонент, на який слід зважати. Вплив релігійного чинника може мати більш загальний символічний характер та вміщувати в себе не одного діючого суб'єкта, а всю систему існуючих соціальних норм, очікувань, стереотипів поведінки, реакцію з боку інших членів суспільства на дану економічну дію. У зв'язку з цим до уваги приймались наукові розробки Т.Куна про паралельне співіснування в соціальному просторі конкуруючих між собою різноманітних наукових парадигм, а також теорія архетипів К.Юнга.

Вивчення механізму впливу релігії як символічної форми на соціальну поведінку дало змогу виділити соціокультурні умови формування релігійного символічного світорозуміння, можливі способи маніпуляції релігійною свідомістю. Таким чином, розуміючи як слабкі, так і сильні сторони даної ментальної моделі світосприйняття, можна сприяти практиці використання релігії як ефективного, консолідуючого важеля у соціумі.

У третьому розділі "Місце та роль релігійного чинника соціально-економічної поведінки в різних цивілізаціях за умов глобалізації" досліджується вплив релігійного чинника як символічної форми світосприйняття на соціально-економічну поведінку в різних цивілізаціях за умов глобалізаційних викликів.

Зроблений у розділі огляд провідних цивілізаційних концепцій дає змогу зазначити, що в класичних теоріях, представлених М.Данилевським, О.Шпенглером, А.Тойнбі акцент зроблений на локальності, відносній замкнутості цивілізацій, їх яскраво вираженій соціокультурній специфіці, що обумовлювалось, зокрема, їх релігійною ідентичністю. У сучасних концепціях Ш.Ейзенштадта, С.Хантінгтона, С.Кірдіної поряд із пошуком чинників цивілізаційної ідентичності увага також зосереджується на вивченні механізмів цивілізаційної комунікації за умов інтенсифікації світогосподарських зв'язків на тлі глобалізаційних процесів. Зокрема зазначено, що глобалізаційні процеси, що нині охопили економічні, політичні, науково-технічні відносини, зумовлюють зростаючий вплив соціокультурних факторів екзогенного походження, насамперед, по відношенню до тих країн, які активно здійснюють трансформаційні перетворення. Але водночас, глобалізаційні "виклики", які актуалізують тенденцію до формування однополярної системи світу з акцентом на цінностях західнохристиянської цивілізації, проявляються на тлі неоднозначних "відгуків" з боку незахідних цивілізацій. Опозиція глобалістській перспективі з боку східних країн, які успішно модернізувались, демонструє можливість