LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси

життя, притаманні перехідному суспільству, створюють не тільки мозаїчний світоглядний і конфесійний простір, а й формують його істотні ознаки: поляризованість, жорстку конкурентність, поширення конфліктних моделей свідомості і поведінки, конфронтаційну атмосферу тощо. Відтак можна твердити про комплекс явних і латентних суспільних небезпек і ризиків, які генерує поліконфесійність перехідного типу.

Оцінюючи поліконфесійність як складний і динамічний феномен, що має власні закономірності функціонування і еволюції, автор на прикладі України пропонує чітку періодизацію становлення поліконфесійного середовища через його зв'язок із фазами загострення і згасання релігійних конфліктів.

Простежується еволюція у ставленні до феномену поліконфесійності у релігієзнавчому дискурсі: оцінка суспільних ризиків поліконфесійності та її конфліктогенного впливу супроводжується усвідомленням її вагомого конструктивного значення для перехідних суспільств у площині реалізації політичних і громадянських свобод.

Четвертий розділ"Філософські засади управління релігійними конфліктами" присвячений осмисленню релігійного конфлікту як соціального процесу, що піддається управлінню, може вбирати і зберігати імпульси керованості. Процес управління релігійними конфліктами включає цілу низку важливих компонентів, у тому числі: діагностику конфесійного середовища та виявлення потенційних конфліктогенних "вузлів"; прогнозування конфліктних ситуацій та ймовірної динаміки конфлікту; вироблення методів і засобів врегулювання конфліктних стосунків; перешкоджання ескалації конфлікту, його локалізацію та мінімізацію негативних наслідків; професійну підготовку суб'єктів управління конфліктами; технології превенції конфліктів тощо.

У першому підрозділі "Перспективи й ризики міжконфесійного і міжцерковного діалогу: теоретичне осмислення" автор вдається до багатоаспектного аналізу можливостей і складнощів міжконфесійного діалогу як засобу оптимізації релігійних відносин. Розглядається сукупність умов, принципів та правил поведінки сторін у діалоговому процесі, без дотримання яких невдалий, перерваний або непродуктивний діалог генерує ризики загострення міжконфесійних відносин та відсуває перспективи замирення сторін. З'ясовано, що в умовах перехідного суспільства діалог виразно виявляє свою континуумну природу, стає затяжним і суперечливим процесом, спричинює важко передбачувані емпіричні ситуації.

Проаналізована позиція крупних релігій і конфесій щодо міжрелігійного діалогу, його змісту і мети, припустимого складу учасників та можливих наслідків. Узагальнені напрацювання релігієзнавчої і богословської думки щодо функціонального впливу і суспільного значення міжрелігійного діалогу. Одне із стратегічних завдань оптимізації релігійно-церковного середовища вбачається у перетворенні діалогу із засобу досягнення порозуміння між суб'єктами і врегулювання конфліктних стосунків на мету соціального і духовного буття, утвердження етико-толерантних цінностей у суспільній свідомості.

Аргументовано, що в реаліях України сформувалася досить стійка сукупність чинників, які обтяжують налагодження міжцерковного і міжконфесійного діалогу, стоять на заваді консолідації релігійних структур у реалізації спільних програм та проектів. Серед них: політизованість релігійних відносин і множинні розколи як відбиття політичного розшарування населення; нецивілізовані форми міжцерковної інформаційної політики; історична задавненість протистоянь і конфліктів між християнськими конфесіями; напружені міжособисті стосунки вищих ієрархів; відсутність напрацьованих технологій врегулювання релігійних конфліктів через діалог; посилення ксенофобних настроїв (особливо ісламофобії) у відповідь на загрозливі й трагічні події міжнародного масштабу.

У другому підрозділі "Ресурси і засоби практичного врегулювання релігійних конфліктів" розглядаються правові, моральні, адміністративні, інформаційні засоби і ресурси, що здатні послабити соціальну напругу, зменшити гостроту конфліктних протистоянь, запобігти їх ескалації та сприяти врегулюванню конфліктів. Автор виходить з того, що ефективність спеціальних технологій превенції нових та врегулювання існуючих релігійних конфліктів, в кінцевому підсумку, залежить від міри вирішеності фундаментальних загальносуспільних завдань, серед яких: розбудова національної системи права та адекватних сучасним реаліям нормативно-правових інститутів; утвердження оптимальної моделі державно-церковних відносин з урахуванням історичних та сучасних реалій конкретної країни та світового досвіду; творення дієвого у своєму застосуванні міжнародного права та розбудови системи міжнародних організацій із захисту прав етнічних та релігійних спільнот; формування у перехідних країнах повноцінного і розвинутого громадянського суспільства; становлення належного рівня духовності і моральності в суспільстві, вкорінення правової культури, цінностей толерантного співіснування, імперативності громадських зобов'язань.

Спеціально проаналізований такий ресурс оптимізації релігійного середовища в Україні, як правове опрацювання і законодавче закріплення низки питань, що є чинниками хронічної напруги у міжконфесійних і державно-церковних відносинах. Серед них: питання реституції або компенсації раніше відчуженого майна; повноцінної реалізації права релігійних організацій різного типу на отримання статусу юридичної особи; правової відповідальності релігійних організацій за самовільне захоплення землі, майна, порушення цивільно-правових угод тощо; захисту проти дискримінації релігійних меншин при визнанні інтересів, прав і свобод релігійної більшості; діяльності іноземних центрів і місій на території України; відповідальності ЗМІ за поширення необ'єктивної, спотвореної інформації про релігійні організації; обмеження втручання політичних суб'єктів у сферу міжконфесійних відносин.

У третьому підрозділі "Прогнозування та превенція релігійних конфліктів. Конфесійний моніторинг: пріоритети і перспективи" аргументується, що ефективність менеджменту конфліктних відносин великою мірою визначається практикою прогнозування та запобігання конфліктам, вчасного виявлення передконфліктних ситуацій та усунення факторів, здатних загострити міжконфесійні відносини, а також вироблення зважених прогнозів розвитку релігійної ситуації у локальних, регіональних і світовому масштабах. Відтак вагомого значення набуває спеціалізований конфесійний моніторинг, під яким розуміється регулярний, систематичний аналіз релігійно-церковної сфери соціологічними засобами, що спрямований на вивчення: а) рівня релігійності населення та масштабів поширення релігійних практик; б) конфесійної структури суспільства та релігійної самоідентифікації населення; в) наявних умов для вияву релігійних переконань та задоволення релігійних потреб, реалізації релігійної свободи; г) ціннісного ставлення широкого загалу до