LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси

релігії й церкви; д) причин, форм і локалізації міжконфесійної напруги; е) частоти і масштабу проявів релігійної нетерпимості.

Узагальнюючи досвід загальнонаціональних та масштабних регіональних досліджень релігійно-конфесійної сфери в Україні за роки незалежності, автор підсумовує результати досліджень, що вказують на конфліктогенний характер релігійного середовища; збереження і відтворення осередь напруженості у міжконфесійних відносинах. Проводиться думка, що сучасний світ висуває перед діагностикою і моніторингом релігійного середовища нові пріоритети, які пов'язані з роллю глобального чинника у суспільно-релігійних процесах, загрозою міжнародного тероризму та генерованих ним етнорелігійних протистоянь; дієвістю правового захисту свободи совісті, віросповідання і релігії; регіональними особливостями фрустрації релігійної нетерпимості та чинниками її розпалення.

Увисновках підводяться підсумки здійсненого дослідження і узагальнюються отримані результати, серед яких найголовнішими є такі:

  • Дослідження природи, виявів, динаміки релігійних конфліктів у перехідних суспільствах вимагає попереднього опрацювання понятійного апарату і вироблення загальних теоретико-концептуальних підходів. З огляду на це, формування спеціальної галузі на стику конфліктологічних і релігієзнавчих досліджень – конфліктології релігії – стає вмотивованим і актуальним завданням релігієзнавства. Її предметом вбачаються загальні закономірності виникнення, перебігу, ескалації релігійних конфліктів, принципи їх врегулювання і попередження в умовах сучасних поліконфесійних суспільств. Розбудова конфліктології релігії має сенс лише як теоретико-прикладної дисципліни.

  • У сучасному релігієзнавчому дискурсі можна виділити різні методологічні підходи до розкриття сутності релігійного конфлікту: "антагональний", "аксіологічний", "конкурентно-адаптивний", "соцієтальний". Теоретичні дискусії навколо природи релігійного конфлікту є своєрідним відбиттям поліконцептуальності конфліктологічного знання. Сутність релігійних конфліктів найадекватніше розкривається як деструктивна взаємодія суб'єктів релігійно-церковної сфери у намірах реалізувати свої інтереси і цінності, досягти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність. Релігійні конфлікти виділяються в окрему групу не лише за сферою свого прояву, а й за специфікою сторін-учасників: принаймні, один із конфліктуючих суб'єктів є носієм стійкої релігійної (конфесійної) ідентичності.

  • Феномен перехідної (посттоталітарної) конфліктності постав унікальним в історичному сенсі прикладом кореляції і синхронізації конфліктів різного типу і природи, що набули, у тому числі, й системотворчого значення. Соціально-релігійні конфлікти виявилися невід'ємним компонентом системних конфліктних процесів у перехідному геоареалі; їх генезис і динаміка у загальних рисах синхронізувалися з етапами постсоціалістичних перетворень.

  • Релігійні конфлікти значною мірою визначили спрямованість та характер релігійних процесів і змін, що перебігають на теренах країн Центрально-Східної Європи; спричинили амбівалентний (і позитивно-функціональний і дисфункціональний) вплив на соціум, у тому числі на процеси трансформації релігійно-конфесійної архітектоніки європейського континенту.

  • Релігійні конфлікти у суспільствах перехідного типу об'єктивно детерміновані сукупністю зовнішній та внутрішніх чинників різної природи, сили та історичної задавненості, мають власні закономірності перебігу і виразну специфіку. Серед комплексу причин, що обумовили спалах релігійних конфліктів, можна вирізнити: нововиниклі геосоціальні, політичні, етнонаціональні, ідеологічні чинники міжрелігійних і міжконфесійних протистоянь, пов'язані із процесами радикальних суспільних трансформацій, неорганічної модернізації, системної кризи суспільства; історично вкорінені детермінанти релігійних конфліктів, що актуалізувалися після руйнування тоталітарних і авторитарних режимів; глобалізаційні впливи, які обумовили ескалацію та підживлення релігійної напруги; природну конфліктогенність будь-якого полірелігійного, полікультурного, поліетнічного середовища.

  • Врегулювання релігійних конфліктів постає як складне і багатовимірне завдання, що включає: діагностику соціального середовища; локалізацію наявних конфліктів; вироблення норм і процедур трансформування конфліктів у законодавчо-регульований переговорний процес; досягнення консенсусу або компромісу між конфліктантами; мінімізацію негативних наслідків конфлікту; усунення підстав для повторних спалахів конфлікту. Перетворення релігійних конфліктів на чинник глобального рівня, урізноманітнення форм їх вияву і способів розпалення потребує спеціальних технологій управління ними.

  • Важливим засобом врегулювання релігійних конфліктів виступає міжрелігійний і міжконфесійний діалог. Проте в умовах перехідного суспільства діалог стає затяжним і суперечливим, генерує ризики загострення міжконфесійних відносин. У реаліях України сформувалася досить стійка сукупність чинників, які обтяжують налагодження міжконфесійного діалогу і стоять на заваді консолідації релігійних суб'єктів у вирішенні соціально-значущих завдань.

  • Аналіз міжнародного законодавства свідчить, що спонукання релігійних інституцій до діалогу та взаємодії перетворилося на правовий імператив. Важливими умовами стабілізації міжконфесійних, міжцерковних відносин є: послідовне забезпечення всієї повноти громадянських прав і свобод; розбудова адекватної моделі державно-церковних відносин з урахуванням національно-історичного та світового досвіду; відмова від політико-адміністративного втручання в релігійну сферу, зокрема регулювання якісного і кількісного складу конфесійного середовища, деполітизація релігійних відносин; практична реалізація системи заходів (організаційних, технічних, інформаційних, освітніх, фінансових), спрямованих на налагодження стійких діалогових процесів між суб'єктами релігійних відносин; модернізація законодавства у відповідності із сучасними вимогами міжнародного права; виховання нових генерацій на цінностях етики толерантності.


Основні положення і висновки дисертації

викладені в таких публікаціях:


Індивідуальні монографії:

1. Арістова А.В. Релігійні конфлікти в сучасному світі: природа, вияви, шляхи врегулювання: Монографія. – К.: НТУ, 2007. – 336 с. (21,0 д.а.)


Статті у наукових збірниках і часописах:

  • Арістова А.В. До проблеми духовно-психологічних інтуїцій Біблії: феномен Христа і Будди // Наукові записки / Національний університет "Острозька академія". – Острог, 1999. – Т. 2, ч. 2. – С. 4-11.

  • Арістова А.В., Передерій В.Ф. Соціально-релігійні процеси в перехідному суспільстві // Вісник Державної Академії керівних кадрів


  •