LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси

дослідження. Комплексний аналіз феномену релігійного конфлікту дав підстави стверджувати, що релігійні конфлікти у суспільствах перехідного типу об'єктивно детерміновані сукупністю конкретно-історичних, політичних, етнонаціональних, духовно-культурних чинників, мають власні закономірності перебігу і виразну специфіку, яка виявляється на генетичному, структурному, суспільно-функціональному рівнях. Це засадне положення було обґрунтоване низкою теоретичних узагальнень, які відзначені науковою новизною:

  • Сформувалися об'єктивні передумови й соціальні запити для конституювання на стику конфліктологічних та релігієзнавчих досліджень нової міждисциплінарної галузі – конфліктології релігії. Об'єктом конфліктології релігії запропоновано вважати конфлікти в релігійній сфері та сфері державно-церковних відносин з усіма їх ознаками, специфікою, структурними елементами, динамікою розвитку, функціями і наслідками, а також конфліктогенні фактори релігійного життя у сучасну епоху. Предмет конфліктології релігії складають загальні закономірності виникнення, перебігу, ескалації релігійних конфліктів, принципи їх врегулювання і попередження в умовах сучасних поліконфесійних суспільств. Конфліктологія релігії означена як теоретико-прикладна дисципліна, що охоплює рівні загально-теоретичних, спеціально-теоретичних та емпіричних досліджень.

  • Комплексний інтегративний підхід до пізнання будь-яких форм, типів і виявів релігійних конфліктів має спиратися на такі базові принципи: "принцип антагонізму" (який визначається зіткненням інтересів, цілей, намірів сторін у деструктивних формах), "принцип інтеракції" (як активної взаємодії принаймні двох сторін, а не внутрішньо-особистісної чи уявної боротьби), "принцип специфіки суб'єктів" (носіїв відносно стійкої релігійної та конфесійної ідентичності). Вищезазначене дало змогу визначити сутність релігійного конфлікту як деструктивної взаємодії суб'єктів релігійних відносин у намірах реалізувати власні інтереси і цінності, зберегти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність.

  • Релігійні конфлікти є константним, універсальним видом суспільних конфліктів, які супроводжують всю історію людства, власне, як і сама релігія. Істотними характеристиками релігійних конфліктів є: глибинний історико-генетичний, соціокультурний та ментальний зв'язок з етнонацієгенезом та міжнаціональними відносинами; історична тривалість, вкарбованість в архетипи поведінки багатьох генерацій і відтворюваність з бігом історії; стійкість, схильність до перетворення на стан хронічної напруги у міжконфесійних стосунках; виразна тенденція до набуття політичного характеру; прихованість глибинного змісту, маскування за видимим об'єктом конфлікту інших підстав для протистояння; особлива психологічна і духовно-емоційна напруженість, зумовлена здатністю релігійної віри концентрувати фізичну і психічну енергію вірянина; схильність до ескалації через швидку консолідацію і мобілізацію віруючих; особлива роль харизматичних лідерів; здатність розгортатися одночасно на різних рівнях і в різних сферах суспільно-релігійної взаємодії.

  • Релігійний конфлікт являє собою складний суб'єктно-об'єктний феномен. Якщо об'єкти релігійних конфліктів можуть бути як специфічними, так і неспецифічними, то суб'єкти конфліктної взаємодії (принаймні, один із них) завжди є специфічними – і в соціально-правовому, і в інституціональному, і у функціональному сенсі. Запропоновано віднести до суб'єктів релігійних конфліктів: по-перше, суб'єктів релігійних відносин (віруючих, клір, релігійні громади, організації, конфесії тощо); по-друге, інших соціальних суб'єктів зі стійкою релігійною (конфесійною) ідентичністю (етнічні спільноти, релігійно-політичні партії і рухи, суспільство в цілому) та/або релігійною мотивацією соціально-конфліктної поведінки. Кожен із перелічених суб'єктів має різний конфліктогенний потенціал і можливості впливу на якісні й кількісні параметри конфлікту.

  • Релігійні конфлікти є закономірним компонентом системних конфліктних процесів, що вразили країни перехідного типу. Феномен посттоталітарної конфліктності постає як переплетення, "накладання" одне на одного різноспрямованих конфліктних процесів амбівалентної функціональності; є унікальним в історичному сенсі випадком кореляції конфліктів різного типу і природи. Релігійні конфлікти у перехідних суспільствах постали специфічною формою вияву альтернативних політичних (геополітичних), статусних, етнонаціональних, економічних інтересів і устремлінь різних суспільних груп. У загальних рисах генезис і динаміка релігійних конфліктів синхронізувалися з фазами посткомуністичних перетворень і транзитного поступу.

  • Детермінантами релігійних конфліктів виступає ціла сукупність чинників різного порядку, сили та історичної задавненості. Перехідні країни утворили особливий геоконфесійний простір, де поєдналися: по-перше, нововиниклі чинники міжрелігійних і міжконфесійних протистоянь, генеровані радикальними суспільними трансформаціями; по-друге, історично вкорінені детермінанти релігійних конфліктів, зовнішній прояв яких останні кілька десятиліть стримувався тиском тоталітарного режиму; по-третє, фактори глобалізаційного порядку, які обумовили ескалацію релігійної напруги на різновіддалені сегменти взаємозалежного світу; по-четверте, впливи природного конфліктогенного потенціалу будь-якого полірелігійного, поліетнічного суспільства, що має власні фази спаду і загострення.

  • Процес радикальних соціально-політичних трансформацій створює сприятливі умови для посиленої взаємодії релігії і політики, яка виявляється у двох споріднених і взаємозалежних тенденціях: політизації релігійних (міжконфесійних, міжцерковних, внутрішньо-церковних) відносин і релігієзації, клерикалізації політичної сфери. В умовах перехідних суспільств процеси конкуренції як політичних, так і церковних кланів і еліт продукують обопільну зацікавленість політичних і релігійних суб'єктів у можливостях і ресурсах одне одного з метою досягнення власних цілей і легітимації нового статусу в суспільстві. Останнє стає чинником перманентної напруженості релігійно-політичних, державно-церковних відносин, вагомою причиною церковних розколів і міжконфесійних конфліктів.

  • Релігійні конфлікти здатні виступати чинниками макросоціальних змін, виявляти суперечливу функціональність, детермінувати і конструктивні й деструктивні процеси, які простежуються на різних рівнях соціального аналізу. Активна трансформація національних конфесійних ареалів у добу переходу сягнула тієї критичної межі, коли вона переростає у трансформацію континентальної релігійно-конфесійної архітектоніки. Під таким кутом зору релігійні конфлікти постають впливовим фактором переструктурування релігійного простору і носієм певної системотворчої ролі у закріпленні сучасної конфігурації релігійної