LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси

висновок про амбівалентну роль релігії в цілому та соціально-релігійних конфліктів зокрема.

У третьому параграфі "Методологія, принципи та функції конфліктології релігії" охарактеризовано методологічний арсенал, здатний забезпечити евристичну і практичну ефективність конфліктології релігії. Доводиться методологічна цінність системного, функціонального, діяльнісного, міждисциплінарного, глобалізаційного підходів. Визначені основні принципи конфліктологічних досліджень релігійної сфери, серед яких особливої ролі набувають принципи об'єктивності, позаконфесійності, толерантності, історизму, світоглядного плюралізму, прогностичності, пошуку латентного змісту конфлікту. Серед важливих характеристик нової галузі, автор окреслює функції конфліктології релігії: пізнавальну, діагностичну, прогностичну, просвітню, ідеологічну, регулятивно-прикладну.

Складна міжконфесійна ситуація в Україні та формування конфліктогенного європейського простору, де співіснують поліконфесійні країни різної міри цивілізованості, розвиненості та розбіжних геополітичних орієнтацій, утворюють потужну емпіричну базу для теоретичних розвідок і практичної роботи в галузі конфліктології релігії.

У другому розділіеоретико-методологічні засади аналізу релігійних конфліктів" аналізуються ессенціальні, структурні, процесуальні та функціональні виміри релігійного конфлікту як особливого соціального феномену. Вироблення адекватного понятійно-категоріального апарату та цілісної концепції конфліктологічного аналізу релігійної сфери розглядається автором як необхідна передумова системного дослідження специфіки, типів, динаміки релігійних конфліктів на терені перехідних суспільств.

У першому підрозділі "Сутність і специфіка релігійних конфліктів: пошуки та дискусії" на основі опрацювання значного обсягу наукової та богословської літератури показано, що принципові розбіжності в інтерпретації феномену релігійного конфлікту є відображенням тривалих дискусій загально-методологічного характеру в межах конфліктологічної теорії. Виділені та охарактеризовані чотири відмінні методологічні підходи до розкриття сутності релігійного конфлікту: "антагоністичний", "аксіологічний", "конкурентно-адаптивний", "соцієтальний". Спектр існуючих поглядів на сутність релігійного конфлікту доповнений залученням богословських інтерпретацій, головно християнської традиції, де проблема релігійного конфлікту опрацьована найбільш послідовно і є відбиттям конфліктних відносин між течіями і громадами, константних для всієї історії християнства.

Обґрунтовано, що сутність релігійних конфліктів найадекватніше розкривається як деструктивна взаємодія суб'єктів релігійно-церковної сфери у намірах реалізувати власні інтереси і цінності, зберегти або перерозподілити владу, вплив, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність. Важливо, що релігійні конфлікти виділяються в окрему групу суспільних конфліктів не лише за сферою свого прояву, а й за специфікою сторін-учасників. Принаймні, один із конфліктуючих суб'єктів репрезентований групою (спільнотою, організацією) зі стійкою релігійною (конфесійною) ідентичністю.

Узагальнюючи напрацювання філософської, релігієзнавчої, соціологічної, політологічної, конфліктологічної думки та власні висновки, автор виділяє істотні ознаки релігійних конфліктів, взаємопов'язаність і взаємна обумовленість яких робить релігійні конфлікти не тільки специфічним різновидом соціальних конфліктів, а й специфічною суспільною небезпекою.

З'ясовано, що у сучасну епоху релігійні конфлікти набули якісно нових рис, детермінованих глобалізаційними чинниками та геополітичними трансформаціями кінця ХХ ст.

В другому підрозділі "Проблема класифікації релігійних конфліктів" доведено, що вироблення дієвої класифікації конфліктів, у тому числі конфліктів релігійних, наразі лишається однією з фундаментальних і найбільш дискусійних проблем сучасної науки. Домінація суб'єктивно-авторських типологій призводить до того, що в ідентичні терміни і назви вкладається різний зміст, або, навпаки, для позначення одного типу конфліктів вживаються різні поняття (зросійщені, англізовані, златинені). Аргументовано, що потреба в опрацюванні і закріпленні певної сталої сукупності класифікаційних критеріїв обумовлена як теоретико-дослідницькими завданнями, так і практичними запитами врегулювання релігійних протистоянь.

Оглядаючи існуючі загальні класифікації суспільних конфліктів, автор виділяє ті, які зберігають найбільшу теоретико-методологічну та евристичну значущість для потреб конфліктолого-релігієзнавчого аналізу. Наступним кроком стає обґрунтування спеціально-наукових класифікаційних схем для аналізу власне релігійних конфліктів. У цьому контексті традиційні класифікації релігійних конфліктів (за об'єктом, сферою вияву, рівнем, суб'єктом конфлікту) доповнені такими критеріями, що відбивають важливі аспекти їх перебігу: за характером, формою, зв'язком із етнонаціональними та геополітичними чинниками, соціально-історичними умовами розгортання. Розмежовуються та визначаються поняття "релігійна конкуренція", "релігійна конфронтація", "релігійне протиборство", "релігійна війна", а також "міжконфесійні", "етноконфесійні", "геоконфесійні" конфлікти. Пропоновані підходи надають додаткові можливості для дослідження релігійних конфліктів у перехідних суспільствах.

В третьому підрозділі "Специфіка суб'єктів релігійно-конфліктної взаємодії: релігієзнавчий, соцієтальний та правовий аспекти" обґрунтоване чітке розрізнення понять "суб'єкт релігійної свідомості", "суб'єкт релігійних відносин", "суб'єкт релігійної діяльності", "суб'єкт релігійного конфлікту". Показано, що категоріальна невизначеність стає приводом для серйозних розбіжностей між науковцями у питанні про звуження чи розширення кола суб'єктів конфлікту.

Автор проводить думку, що до суб'єктів релігійних конфліктів слід віднести не тільки суб'єктів релігійних відносин (віруючих, духовенство, релігійні громади, організації, конфесії тощо), котрі в намірах реалізувати власні інтереси або відреагувати на вчинені супроти них акції, свідомо протидіють іншій стороні, а й інших соціальних суб'єктів зі стійкою релігійною та/або конфесійною ідентичністю (нації, етнічні меншини, релігійно-політичні партії і рухи, суспільство в цілому) та релігійною мотивацією соціально-конфліктної поведінки.

Доводиться, що суб'єкти релігійно-конфліктної взаємодії є носіями виразної специфіки і в соціально-правовому, і в інституціональному, і в соціально-психологічному сенсі. Спеціально охарактеризований правовий статус релігійних інституцій в українських реаліях.

Звертається увага на те, що врегулювання міжсуб'єктних відносин в межах релігійного протистояння вимагає у більшості випадків залучення третьої сторони, яка б виконала посередницькі й миротворчі функції.

В четвертому підрозділі "Функціональність