LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси

релігійного конфлікту" простежується протиборство функціонального та конфліктологічного підходів щодо природи релігійних конфліктів. Автор прагне подолати стійку тенденцію витлумачення релігійних конфліктів виключно як руйнівних, патогенних подій, як у макросоціальному масштабі, так і на рівні міжособистих відносин та індивідуального буття. Аргументується певна позитивна функціональність релігійних конфліктів у сенсі джерела соціальних змін і трансформацій, "ферменту розвитку" релігійного життя, чинника розбудови релігійно-інституційної мережі, механізму внутрішньо-групової, внутрішньо-конфесійної консолідації, стимулу нормотворчості та структурування міжрелігійних відносин, модернізації релігійної ідеології тощо.

Висновується, що інтеграційний потенціал конфліктної взаємодії на рівні громад і конфесій в умовах тоталітарного і посттоталітарного суспільства може бути вищим за інтеграційні можливості релігійного віровчення, літургійної практики, самоорганізації мирян. Суперечливість феномену релігійної конфліктності полягає відтак у здатності детермінувати і конструктивні й деструктивні процеси, одночасно стимулювати і гальмувати соціальний поступ.

Висловлюється думка про вкоріненість конфліктності у самій природі релігійного феномену, а відтак – і про незнищенність релігійного конфлікту. В цьому контексті виділяються такі суттєві аспекти функціонування релігії, як: абсолютність, ексклюзивність та імперативність релігійного ціннісного й нормативного комплексу; відносно чітка релігійна та конфесійна ідентифікація соціальних суб'єктів і жорсткий демаркаційний поділ між носіями різної ідентичності; протиставлення ієрархії релігійних норм і цінностей світським, а "вимог віри" до "вимог закону"; поєднання у релігійному комплексі таких складників, що сприяють виробленню войовничих моделей ідеології та поведінки (від містичності віровчення до суворої ієрархії організаційних рівнів, ідеологічної експансії та використання психологічної мотивації).

Показано, що розгортання і тривання релігійних конфліктів істотно впливають на конфесійну самоідентифікацію індивідів, ціннісні опції, самовизначення у світоглядних питаннях, вибір позацерковного чи воцерковленого буття, довіру до релігійних інституцій та священнослужителів, ставлення до носіїв іншої релігійної та конфесійної ідентичності.

У третьому розділі"Детермінація і вияви релігійних конфліктів у перехідних європейських суспільствах: системно-компаративний аналіз" досліджується комплекс взаємопов'язаних чинників, що детермінують виникнення, загострення та просторово-часову ескалацію релігійних конфліктів у суспільствах перехідного типу. Детермінація релігійних конфліктів має складну природу і охоплює фактори різного рівня: глобальні соціокультурні зміни, які впливають на трансформацію релігії і релігійності у сучасну епоху; чинники мезорівня, чия конфліктогенна природа актуалізована реаліями тієї чи іншої держави, субрегіону; причини мікрорівня, дотичні до умов і обставин особистісного буття. При цьому об'єктом теоретичного аналізу стають не поодинокі приклади релігійних зіткнень, а системна конфліктність релігійно-конфесійної сфери в цілому, як атрибутивна ознака перехідного стану посткомуністичних суспільств. Порівнюючи процеси, що перебігали на терені різних перехідних суспільств, автор приділяє спеціальну увагу детермінації, виявам, суспільним наслідкам релігійних конфліктів, що розгорнулися у специфічних реаліях України.

У першому підрозділі "Феномен перехідності кінця ХХ – початку ХХІ ст. Глобальний світ і посттоталітарна конфліктність" проаналізована конфліктогенна природа феномену перехідності (транзиту) як специфічного процесу макросуспільних трансформацій. Питання про геосоціальні детермінанти релігійних конфліктів осмислене через взаємозв'язок трьох аспектів: 1) вплив соціальної перехідності як особливого етапу, способу та паттерну розвитку групи країн, утвореної після розпаду СРСР і так званого "соціалістичного табору"; 2) дія загальних і специфічних закономірностей розгортання конфліктних процесів; 3) глобалізаційні чинники трансформацій духовно-релігійної та етноконфесійної сфери. Кожен із зазначених аспектів має власну логіку і формує специфічне коло проблем, дотичних до аналізу релігійних конфліктів у найдинамічному ареалі Європи.

Перший параграф "Поліконцептуальність філософського осмислення соціальної перехідності (транзиту)" присвячений проблемі адекватного розуміння концепту "соціального переходу", його теоретичної й методологічної ефективності для дослідження макросоціальних процесів і трансформацій. Автор підсумовує майже дводесятилітні дискусії навколо термінологічного й концептуального осягнення постсоціалістичних суспільств. Показано, що у сучасному філософському дискурсі перехідність осмислюється як одна з фундаментальних ознак соціального розвитку і постає як гранична динамічність, інваріантність, дискретність, конфліктність і нестійкість, дезорганізація і творення нової просторово-часової упорядкованості соціальної системи. Трансформація релігійно-конфесійної сфери розглядається відтак як закономірна складова загальносистемних перетворень перехідних суспільств, що відтворює всю суперечливість цього процесу.

У другому параграфі "Сутність і вияви "посттоталітарної" конфліктності" доводиться, що соціальним конфліктам належить особлива роль, як у процесі трансформування перехідних суспільств, так і в закріпленні результатів цієї трансформації. Конфлікт набуває у перехідному суспільстві специфічної функціональності, стаючи засобом творення нової соціальної реальності: він перетворюється на найпоширений і універсальний для різних соціальних сфер тип взаємодії і суспільних відносин; чинник усвідомлення і виборення групових і особистих інтересів, становлення нових соціальних суб'єктів тощо. У соціально-історичному сенсі конфліктність перехідного типу постає як унікальний випадок співпадання й синхронізації конфліктів надто різного типу і природи, що набувають амбівалентного функціонально-дисфункціонального значення. Відтак релігійні конфлікти постали специфічним виявом системної конфліктності транзитного геоареалу. Формування нової конфесійної структури, комплексу релігійних та державно-церковних відносин, інституалізація релігійних мереж та суб'єктів на терені постсоціалістичних суспільств відбувалися значною мірою у конфліктний спосіб.

У третьому параграфі "Актуалізація релігійних конфліктів у глобалізованому світі і перехідні соціуми" акцентується увага на тому, що закономірним наслідком глобалізаційних процесів стає і глобалізація суспільних конфліктів, яка змінює їх кількісні (чисельність, швидкість ескалації, кількість втягнутих індивідів і груп або охопленої території, частота вибуху) та якісні (форми вияву, характер перебігу, вплив на суспільні процеси) показники. Найістотними рисами конфліктів у добу глобалізації стають