LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси

резонансність, просторово-часова нелокалізованість, ризики некерованого вибуху, синхронізація конфліктів у політичній, етнічній, релігійній сферах.

Творення взаємозалежних складно-організованих соціумів, розвиток комунікативних мереж, поширення і мобільність етнічних і конфесійних діаспор тощо заклали підвалини стрімкої ескалації конфліктних релігійних відносин. Показано, що численні конфлікти в межах глобалізаційного процесу мають або релігійну природу, або релігійну мотивацію, або релігійне забарвлення. Світова глобалізація трансформує всі релігійні процеси; у тому числі обумовлює етноконфесійну трансформацію європейського континенту, впливає на істотну зміну конфігурації і динаміки конфесійної структури перехідних країн. Крім того, глобалізація виступає суттєвим чинником трансформації функціональності релігійного комплексу, зумовлюючи його адаптацію до інших умов існування.

У другому підрозділі "Роль політичних трансформацій у детермінації релігійних конфліктів" показано, що множинність практичних моделей трансформації перехідних країн виявила разом з тим певні спільні тенденції і закономірності, в тому числі у сфері перебігу релігійних конфліктів. У межах підрозділу актуалізується завдання порівняльних досліджень, віднайдення загального і специфічного в соціально-історичному розвитку, тому його зміст визначають дві взаємопов'язані проблеми: які спільні фази трансформації транзитних країн призвели до аналогічних процесів у релігійній сфері, головно процесів конфліктної природи; і які відмінності зумовили принципові розбіжності у ступені конфліктності релігійно-конфесійного середовища.

Автор обґрунтовує, що генезис і динаміка релігійних конфліктів у загальних рисах синхронізувалися з фазами посткомуністичних перетворень і транзитного поступу. Рівень конфліктності у релігійній сфері, гострота та тривалість релігійних протистоянь залежали від швидкості та радикальності змін, яких зазнали відповідні інституції у контексті адаптації до нових соціально-політичних реалій, а також від специфічних для кожної країни обставин внутрішньо-політичного і геополітичного порядку. При цьому конфліктні зіткнення інтересів провідних релігійних суб'єктів у період переструктурації соціуму прямо чи опосередковано стосувалися боротьби за владу, вплив, лідерство, домінування, а відтак – набували політичного змісту. Радикальні соціально-політичні трансформації створили сприятливі умови для посиленої взаємодії релігії і політики, переплетення споріднених і взаємозалежних тенденцій: політизації релігійних (міжконфесійних, міжцерковних, внутрішньо-церковних) відносин і релігієзації (оцерковлення, сакралізації) політичної сфери.

Автор послідовно проводить думку, що міжцерковні та міжконфесійні конфлікти в Україні, Росії, Болгарії, Румунії, країнах Югославії тощо, рівно як і процес їх політизації, є відображенням і закономірним наслідком конфронтації різновекторних внутрішньо- і зовнішньополітичних орієнтацій населення, політичних і церковних еліт. Формування стійкої сукупності конфліктогенних чинників актуалізували конфліктні процеси не тільки міжконфесійного, а й етноконфесійного і геоконфесійного типу.

У третьому підрозділі "Етнонаціональні чинники генезису та ескалації релігійних конфліктів. Феномен етнорелігійного тероризму" показано, що процеси національно-релігійного відродження, які розгорнулися у перехідних країнах, через свою суперечливу природу стали причиною глибоких кризових явищ та конфліктів у національній і релігійній сферах. Як гранична форма реакції на потребу етнічного й політичного самовизначення, швидкої реалізації его-національних і геополітичних інтересів, використання наданого історичного шансу самореалізації, у поліетнічних і полірелігійних соціумах вибухають різні форми націоналізму, шовінізму, фундаменталізму, етноконфесійної конфліктності.

Актуалізація задавнених і новітніх внутрішньо- та міжетнічних протиріч у період стрімкої лібералізації суспільства, нерівномірність протікання модернізаційних процесів економічного, політичного, культурного характеру в етнонаціональних ареалах, становлення національної і політичної свідомості і хворобливий пошук національної ідентичності призвели до загострення протиріч на релігійному ґрунті, сполучення національного і релігійного чинників та набуття міжнаціональними конфліктами змісту етноконфесійних.

Вагомими чинниками міжнаціональних й етнорелігійних конфліктів стали етнокультурні та соціально-психологічні причини, пов'язані з ущемленням національних почуттів; колишньою практикою переслідування історично-вкорінених конфесій і національних церков, дискримінації за національною і релігійною ознакою; вкоріненою недовірою і ксенофобією до представників іншої національності та віросповідання; розбіжностями у рівні культурного розвитку. Комплекс причин етнодемографічного порядку обумовлюють існуючу латентну конфліктогенність перехідних суспільств Центральної та Східної Європи, потенційні сплески процесів етнорелігієгенезу як серед титульних націй, так і серед автохтонних та нових етнічних меншин.

З огляду на перетворення релігійно вмотивованого екстремізму на глобальну загрозу сучасності, автор звертається до аналізу природи і специфіки етнорелігійного тероризму. Етнорелігійним за змістом вважається тероризм у будь-якому вияві та регіоні, якщо він вмотивований ідеями національно-релігійної вищості й виключності, абсолютизації етноконфесійної ідентичності, нетерпимості до будь-яких іноетнічних та інорелігійних спільнот. Аналізуючи потенційні функціональні впливи, які здатні чинити сучасні терористичні практики на традиційні суспільства і цивілізаційні ареали, автор разом з тим намагається спростувати закріплені стереотипи свідомості і мови на кшталт "ісламського тероризму".

Виразна специфіка християно-ісламських конфліктів, котра помітно вирізняє їх серед інших видів міжрелігійних та етноконфесійних протиріч, вимагає вироблення спеціальної стратегії розбудови стосунків між християнськими і мусульманськими спільнотами, що в сучасних умовах стає важливим показником життєздатності і безпеки Європростору в цілому.

У четвертому підрозділі "Поліконфесійність як конфліктогенний фактор у сучасних суспільствах: Україна і європейський контекст" осмислюється суперечлива роль поліконфесійності у перехідних суспільствах загалом, і в новітній українській історії зокрема. Аналіз сучасної релігійної ситуації у перехідних суспільствах дозволяє виявити ознаки принаймні трьох типів поліконфесійності: еволюційної (історично сформованої); модерної (штучно витвореної); постколоніальної (наслідку відродження дискримінованих комуністичною владою релігійних та етнічних спільнот і груп). Утвердження різних конфігурацій і типів поліконфесійності робить фактично неможливим для більшості перехідних країн просту реставрацію традиційних паттернів релігійної культури. Нові умови суспільного