LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в умовах глобалізації

полісемантичним, а сам феномен розглядається як культурно-історичний процес, що досліджується різними гуманітарними науками. Але цілісних, концептуально розроблених теорій релігійного конфлікту, на жаль, не існує. Тому осмислення даного поняття вимагає ревізії його змісту в різних областях гуманітарного знання.

У другому підрозділі - „Джерелознавче підґрунтя дослідження релігійного конфлікту та його специфіки в умовах глобалізації" представлені історико-філософська ретроспектива і порівняльний аналіз основних стратегій дослідження конфліктів та їхніх релігійних модифікацій в епоху глобалізації, окреслено ступінь розробленості проблеми дослідження, передусім, у філософській, а також релігієзнавчій літературі.

Термін „релігійний конфлікт" у класичній епістемі філософування не мав власного проблемного поля. Навіть родове поняття „конфлікт" було легітимізоване тільки в позитивістському дискурсі некласичної філософії. Конфліктологічна й релігійна проблематика поєднуються у творчості деяких представників некласичного стилю філософствування (Г.Спенсер, Е. Дюркгейм, М.Вебер, З.Фрейд), але відбувалося це завдяки стихійному розгортанню логіки дослідження, а не завдяки методологічній установці авторів. Тільки в дослідженнях глобалізованої епохи аналіз релігійних конфліктів припиняє бути маргінальною проблемою. Проблематизація релігійного конфлікту в умовах глобалізованої цивілізації підкреслює онтологічні засади феномену зіткнення глобальних цивілізацій і сприяє виникненню цілісного підходу до розуміння його причин.

Другий розділ - „Культурно - історична динаміка глобалізації" присвячений філософському аналізу динаміки історичних модусів глобалізації та підходів до їх розуміння.

У першому підрозділі - „Глобалізація як соціально-філософська проблема" розглядається зазначена історична форма як цілісний культурний феномен, а також аналізуються основні тенденції її розвитку.

Феномен глобалізації розвивається на основі реальних матеріально-технічних і суспільно-економічних процесів, які охоплюють планетарний простір та організацію всього міжнародного життя. Глобалізація описує прискорення інтеграції націй у світову систему в зв'язку з розвитком сучасних транспортних засобів й економічних зв'язків, завдяки впливу на людей засобів масової інформації. Вона сприяє розширенню культурних контактів між народами та міграції людей. Основні константи цієї культурної форми можуть бути такими: ландшафт сучасної глобалістики є мультипарадигмальним; зміст визначеного проекту глобалізму заданий конкретною філософською чи політичною позицією (наприклад, лібералізмом); об'єктивний характер глобалізаційних процесів варто відрізняти від ідеології вестернізації світового співтовариства; поєднання лібералізму з постмодерністськими інтенціями створює базовий концепт гомогенної культури, здатної уніфікувати національний характер індустріального суспільства; аргументована критика глобалізму стосується, головним чином, проблем економічної стратифікації і збереження культурної ідентичності; включення до комунікації конкуруючих цивілізацій відкриває можливості конституювання життєздатних парадигм, які узагальнюють локальний досвід.

В плюралістичному інваріанті культурного простору особливої уваги набуває аналіз релігії як соціально-духовного явища доби глобалізації.

Другий підрозділ - „Релігійна ситуація в умовах глобалізації" виявляє культурологічну необхідність проникнення глобалізаційних тенденцій у релігійні рухи постсучасності. Це пояснюється завдяки визначальній ролі глобалізаційних процесів у постсучасній проблематизації культурної ідентифікації взагалі та релігійної зокрема. Але не дивлячись на таке протистояння релігійної та глобалізаційної культур, вони обидві мають інтегративну енергію.

Ідея єдності людства була сформульована вперше саме на засадах релігійних концептів. Проте, в міру того як глобалізація веде людство до секуляризованої моделі взаємозалежного світу, релігійний світогляд втрачає своє домінуюче положення. До капіталізму (і певним чином до глобалізму, наскільки їх можна ототожнити) процеси інтеграції світового співтовариства йшли під егідою релігії (у всякому разі, релігія була ідеологією такого типу інтеграції). Лише в буржуазний період інтеграція суспільства і його ідеологія носять секуляризований (просвітницький) характер.

Світська влада і секуляризація може розглядатися як закономірний наслідок кризи монархічно-теократичних моделей державності Середньовічного Заходу. Саме розкладання християнської системи цінностей (і їхнє переродження в протестантизм) дозволило запанувати „духу капіталізму" (М. Вебер) взагалі і його глобалістичному варіанту зокрема. Але секуляризована культура Заходу не просто „абстрактно заперечує" (Г. Гегель) релігію, але породжує ряд альтернатив.

З одного боку, західна культура застосовує моральну і навіть релігійну аргументацію у виправданні історичної доцільності своїх дій, а, з іншого - намагається символічний капітал неоліберальної ідеології зробити рівнозначним християнській ієрархії цінностей, що призводить до того, що глобалізаційний секуляризм стає новою іноформою всесвітньої релігії. Як результат відбувається зміна самої суті поняття „релігійності" в сучасному світі. Вона стає лише однією з складових духовного і психологічного життя індивіда, але аж ніяк не домінуючою. Так, десакралізація, не виключає релігійності (М.Хайдеггер), а навіть, навпаки, – екзальтується релігійне переживання та християнський світогляд. З іншого боку, втрата релігією монополії на ідеологічному рівні закріплює ринкові відносини щодо неї.

Легітимізованість секуляризованою „свободою совісті" розмаїття релігійного споживання в пострелігійній культурі призводить: по-перше, до деперсоналізації, до заперечення загальної культурної очевидності релігії; по-друге, до локалізації релігійного досвіду, абсолютизації його особистісного переживання.

Криза традиційних методів культурної ідентичності призводить до опозиційних тенденцій розвитку релігійної культури: з одного боку - до релятивізації релігійних констант, а з іншого - її актуалізацію як способу культурної ідентифікації. Наслідком першого є феномен релігійної мобільності (трансформація доглобалізаційних релігій і виникнення неорелігійних утворень), другого – політизація релігії.

Мультикультурність глобального світу, який припускає наявність безлічі нередукованих одна до одної культурних парадигм, протистоїть монотеїстичному світорозумінню рівності перед Богом, єдності людини і світу, що заперечує „іншість" (неправовірність). Тому що будь-яка монотеїстична релігія, яка претендує на трансцендентність, абсолютність, метанарративність свого змістостоутворючого принципу не може погодитись з онтологічною самостійністю інших структур, не лише в плані іншого способу центрованості (крім теоцентризму), але і з нецентрованістю взагалі. Тому релігія стає концентратором напруги і нагромадженням культурних протиріч, невирішеність яких у глобалізованому світі призводить до виникнення конфліктних ситуацій. Нерідко вони набувають форми релігійного конфлікту.

Третій розділ - „Глобалізаційні прояви релігійного конфлікту" являє собою аналіз конфліктогенного потенціалу релігії як форми культури доби