LibRar.Org.Ua — Бібліотека українських авторефератів

Загрузка...

Головна Релігія → Релігійні конфлікти в умовах глобалізації

глобалізації. Дане дослідження не ставить собі за мету пояснення причин окремих емпіричних проявів релігійних конфліктів чи можливостей їхнього врегулювання, а тільки виявлення загальних закономірностей їх виникнення і вирішення в глобалізованому світі.

У першому підрозділі - „Релігійний конфлікт як гранична ситуація в розвитку глобальної цивілізації" аргументується значення релігії як одного з головних концентратів культурних напруг епохи глобалізації.

Головною причиною конфліктів на релігійному ґрунті в постсучасному світі можна вважати не стільки протиріччя між різними конфесіями, скільки глобальний конфлікт між релігійними нормами, що стали основою культурної ідентифікації, і способом життя, який нав'язується секулярним суспільством. Тільки всередині західної цивілізації антиглобалізм не набуває релігійного забарвлення (у Європі цей рух відбувається в секуляризованій формі), продовжуючи традицію цивільних конфліктів Заходу. Становления самосвідомості незахідних цивілізацій йде крізь релігійне протиставлення себе секуляризованому Заходу, що виявляється у формі антагонізму. Але, лише зовнішній прояв експансії західної культури має секулярний характер, хоча за формою вона певною мірою теологічно обґрунтована. Усередині ж самих Сполучених Штатів усвідомлення власної політичної позиції йде з урахуванням релігійної моделі, яка конкурує з неолібералізмом.

Криза культурної ідентифікації (як боротьба за єдність) у глобальній цивілізації переростає на її зламах, границях у конфлікти (як форму боротьби за розходження), що набувають релігійних форм (інтенсифікуючи і навіть заміщуючи собою національно-визвольну боротьбу). Але, якщо така тенденція є присутньою лише імпліцитно у мультикультуралістичному дискурсі глобалізованого світу, то деякі політики проводять її свідомо. Це призводить до стилізації будь-якого соціального чи економічного конфлікту під релігійний.

Відкрите протистояння західній гегемонії стає неможливим при сучасному рівні розвитку військової техніки і засобів масового знищення. Тому локальний характер терористичних дій є універсальним способом глобального протистояння глобалізованій системі західної культури. Тероризм є видом збройного конфлікту, у якому сили супротивника нерівні та більш слабкий супротивник використовує силу і засоби іншого, як спосіб ствердження власної позиції. Релігійно вмотивований тероризм ми визначаємо як вид тероризму, що прагне до ствердженням релігійних ідеалів у противагу західним цінностям, котрі нав'язуються глобалізацією.

Тероризм у XXI ст. став сприйматися як універсальна форма глобального протиріччя, як четверта світова війна, коли ворога не видно. Терор став, безадресним, анонімним, у цьому його якісна зміна. Консолідація сил йде чи за ідеалом цілераціональності (західний варіант), чи по релігійних засадах (східні тенденції). Більшість характеристик терору залишаються ще невизначеними. Усе це ускладнює цей новий і неоднозначний об'єкт дослідження. Можна сказати лише, що не слід плутати іслам, ісламський фундаменталізм і радикальне крило останнього. Варто уникати двох крайнощів – з одного боку, вибуху ісламофобії, з іншого - спроб апології подій, які відбулися. Релігійно вмотивований тероризм східних цивілізацій є результатом конфліктогенного потенціалу глобалізованого суспільства.

Релігійний конфлікт у глобалізованому світі розкривається як гранична ситуація, тобто як ситуація, у якій переривається повсякденна поступовість і розкриваються основні феномени людського буття. Експлікація досліджуваного поняття в екзистенціалістичній термінології дозволяє розкрити його метафізичний зміст. Якщо використовувати класичне для екзистенціалізму

(Ж.-П.Сартра, А.Камю, К.Ясперса, О.Больнова) визначення „граничної ситуації" як моменту кардинального, життєвимірного потрясіння (яким є смерть, хвороба, конфлікт), як неможливості „постійного порядку існування"

(К. Ясперс), то релігійний конфлікт в умовах глобалізації стає „життєвимірним потрясінням" цілих цивілізацій, „лінією їхнього розламу" (С.Хантінгтон). Постмодерністські конотації поняття „граничної ситуації" (Ж.-Л. Нансі,

Ф.Лаку-Лабарт) розкривають значення феномену релігійного конфлікту як такого. І дійсно, релігійний конфлікт не можна вписати в раціональні схеми, оскільки він являє собою постійне коливання між двома полярними тенденціями.

Можна припустити, що саме відновлення чітких кордонів, автономії певної цивілізації і можливість легітимізувати автентичні, освітлені релігійною традицією способи ідентифікації, можуть покласти край релігійному опору. Тому актуалізується толерантність як ідеал постсучасної солідарності, як можливість стабільності розколотого світу.

Не можна сказати, що проблеми вестернізації і реісламізації сучасної культури осмислені повною мірою. Страх перед втратою культурної ідентичності існує як у Європі, так і в незахідних культурах. Особливо, на наш погляд, це стосується проблеми американізації європейської і слов'янської культури. Але це не означає, що „американізація" чи „ісламізація" – це єдино можливі виходи. Є й інші альтернативи. Особливий потенціал цивілізаційного розвитку розкривається в колізіях вітчизняної релігійної культури.

Завданням другого підрозділу - „Тенденції розвитку релігійного життя в Україні під впливом глобалізаційних процесів. Специфіка релігійних конфліктів у сучасній Україні" є аналіз міжцерковних конфліктів у світлі геоконфесійних процесів в Україні, а також визначення впливу на них глобалізаційних тенденцій.

Причин міжконфесійної конфліктності та протистояння в Україні чимало. Одні з них дістались у спадок від минулого, інші породжені сучасним етапом розвитку українського суспільства. Історичне коріння конфліктності криється, насамперед, у тривалому розчленуванні українського народу між різноконфесійними державами. Однією із суттєвих причин значного загострення міжконфесійного конфлікту в Україні на початку дев'яностих років ХХ ст. був стихійний початок релігійного відродження, різкий перерозподіл сфер впливу церков, супротив певної частини населення спробам надто швидкої українізації суспільного життя, зокрема релігійно-церковної сфери. Частина проблем виникла з вини релігійних організацій, їхніх керівників, а деякі з'явилися не без участі позацерковних сил: посадових осіб, впливових політиків, політичних партій і рухів, громадських організацій. Сучасний міжцерковний конфлікт в Україні має багатоплановий характер і проявляється на політичному, національному, богословсько - ієрархічному рівнях, однак жоден з них не можна зводити до зовнішнього впливу глобалізації.

Відкинувши своє атеїстичне минуле, Україна повернулася до національно-релігійного коріння самоідентифікації, але разом з тим відновилися релігійні зіткнення. Так, міжправославне зіткнення, яке має нецивілізаційне підґрунтя, а соціальні причини (конфлікт між православними церквами як соціальними інститутами), а отже, не є результатом впливу глобалізаційних процесів, а більшою мірою пов'язане з процесом політизації українських міжконфесійних відносин. Отже, міжправославні конфлікти більшою частиною породжені зовнішніми соціально-політичними причинами.

Протистояння традиційно домінуючого православ'я та західного християнства для України не